Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Якось раз при Гоеділь завели розмову про події в Іллірії, і один з молодших синів пані Като запитав, немов його раптово осінило:

- Пані Гоеділь, адже ви маєте стосунок до роду Альмасіо, що суперничає з тими самими Брана?

Жінка одразу напружилася, але невимушеним тоном підтвердила його здогадку.

-Так, я вдова пана Ремо Альмасіо.

Брати Ранд зашуміли, зрозумівши, що повз їхні вуха ледь не пройшла важлива новина.

- Так він помер? Що ж відбувається в столиці? Хто бере гору?.. - засипали вони питаннями Гоеділь.

Като Ранд закликала їх заспокоїтися:

-Що вам за діло, бовдури, до гризні іллірійців? - вимовила вона, покосившись на пані Альмасіо. - Хто б із них не взяв гору, нами вони все одно нехтують, вважаючи людьми другого сорту! Послухати їх, так ми в усьому гірші за південних панів: і обличчя наші грубіші, і зріст нижчий, і звичаї простіші. Боги ангарійські теж не догодили цим поважним особам! Їхні священики назвали нас язичниками і вигадали казна-що про наші обряди - нібито ми приносимо в жертву богам людей, п'ємо їхню кров і небіжчиків своїх не ховаємо, а віддаємо собакам. Самі ж вдалися у розпусту, рівної якій не знайдеш навіть у найгірших притонах. Про що говорити з ними?.. Нехай Іллірією заправляють хоч Альмасіо, хоч Брана, хоч ще хто... Для нас є лише один світлий бік у таких новинах: може, вони переб'ють там один одного і наша рідна Ангарі зможе, нарешті, вирватися з-під багаторічного гніту...

Обличчя Гоеділь анітрохи не змінилося під час цієї промови, вона лише неголосно промовила з посмішкою:

-Отже, вам припаде до вподоби те, що станеться з Іллірією далі.

І пані Като сказала собі: «Здається мені, люба, ти й сама не проти подивитися, як перетворюється на руїни твоє місто... Не надто-то тебе там шанували, якщо ти так легко пропускаєш повз вуха образи своїх співвітчизників!»

Весна, немов зглянувшись над Ангарі, виявилася швидкою і теплою на противагу довгій і холодній зимі. Лише кілька тижнів бездоріжжя, і ось - дороги підсохли, перші торгові каравани потягнулися по них, поспішаючи дістатися до найвіддаленіших куточків князівства, де давно вже їх зачекалися. У Ранд почали приходити звістки, одна одної дивовижніша за іншу.

- В Іллірії всю зиму невпинно проливалася кров, на вулицях кипіла справжня війна! Уперше за останні півстоліття понтифіком стала людина, ворожа до Брана! Кардинали визнали чинність ганебного договору, завдяки якому новий понтифік здобув це місце, - передавалися з вуст у вуста ці розповіді.

- Брана змушені були відступити й покинути місто, покинувши свій родовий дім і безліч цінностей!

- У Марідо, дізнавшись про поразку Рагірро, знову підняли голову їхні давні вороги, і Брана опинилися між двох вогнів!

- Новий понтифік тут же піддав анафемі двох кардиналів за розпусту і пособництво злочинам Брана. Їх забили камінням біля сходів храму. Місто палає щоночі - палять будинки тих, хто заплямував себе союзом із колишніми володарями...

Ангарійці зі зловтіхою дізнавалися все нові подробиці подій, що сколихнули Іллірію і Південні землі. Дедалі голосніше лунали голоси тих, хто завжди бажав вийти з-під влади Півдня, що давно вже перетворився на жалюгідну подобу держави. Досі  вона зберігала єдність лише завдяки кипучій жорстокій енергії Рагірро Брана.

Невдовзі пані Като, яка уважно прислухалася до розмов, що велися в околицях Ранда, почула знайоме прізвище. Говорили, що якийсь Еттані, котрий раніше був довіреною особою сім'ї Альмасіо і навіть поріднився з нею, загадковим чином потрапив у немилість до нового понтифіка і зазнав чимало поневірянь через це. Певні здогадки щодо причин цієї опали озвучувалися, і пані Ранд взяла їх до уваги, хоч і похитала головою з недовірою - аж надто мало була схожа Гоеділь Альмасіо на жінку, здатну так хвацько крутити одразу кількома знатними чоловіками.

«Диявольщина, - стривожено подумала пані Като. - Отак пройдисвіт Гако згадає, що в нього є певні права на маєток Ранд, і втече сюди від свого родича-понтифіка, доки той не звернув йому шию. Хтозна, що за сварка вийшла в нього з дочкою, але вона все ще залишається Еттані так само, як і Ранд, і це може вилитися в довгу тяганину, яка вип'є з нас ту кров, яку не встигне вицідити війна».

Про цей випадок у старої Като віднедавна зявився певний задум. Не відкладаючи справу в довгий ящик, вона вибрала час для розмови з вдовою Альмасіо.

- Відкину всякі ввічливі непотрібні дріб'язки, - сказала Като, перегородивши шлях молодій жінці, - і запитаю у вас, пані Гоеділь, як бачите ви своє майбутнє в Ангарі?

Гоеділь лише знизала плечима, спокійно дивлячись на пані Ранд.

- Ви не претендуєте на те, щоб стати господинею в маєтку Ранд, вірно розрахувавши свої сили, - Като говорила сухо, але без недоброзичливості, - отже, бажаєте залишатися тут гостею. Непросте становище.

- Мені доводилося знати й гірше, - відгукнулася вдова Альмасіо.

- Але, можливо, ви не відмовитеся від кращого? - запитала пані Като.

- До чого ви хилите, пані Ранд? - відповіла запитанням на запитання Гоеділь,  відразу набувши втомленого вигляду.

- Ви могли б вийти заміж за одного з моїх синів. Четверо з семи ще не одружені, вік у них цілком підходящий для того, щоб поєднатися з вами у шлюбі. Той, хто одружиться з вами, підкріпить свої права на Ранд, та так, що більше ніхто не зможе їх оскаржити. Ви ж без жодних суперечок і судових позовів станете повноправною господинею всіх навколишніх земель, коли я відійду від справ - а це трапиться досить скоро, роки беруть своє...