Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

як солдат одяг я цю броню —

Велику справу нині бороню.

Серед блискучих гульбищ і забав

Завжди по небезпеці я скучав:

За радою недбалих двораків

Я грав в кільце[250], а про турніри снив.

Не одвертай од воєн ви мене,

Було б уже ім'я моє гучне.

Як полум'я круг мене вирувало,

В грудях відчув я силу небувалу;

Стихія йшла на мене в люті дикій,

То був міраж, але міраж великий.

Свою колишню здержливість байдужу

Я славним ділом нині надолужу.

(Висилає герольдів викликати на герць самозванця).

Увіходить   Ф а у с т   у панцирі, в шоломі з напівопущеним заборолом.   Т р о є   Д у ж и х,   одягнені й озброєні, як було вказано вище.

Ф а у с т

Прийшла до вас неждана допомога,

І дужим не завадить осторога.

Ти знаєш, може, що гірські народи

Очитані в святім письмі природи.

Покинувши давно рівнини бідні,

Ці духи стали горам ніби рідні;

Серед ущелин темних і проваллів,

У благородних випарах металів

То зводять речовини, то розводять

І досвідом завжди нове знаходять.

Вони легкими пучками узори

Із мінералів створюють прозорі,

І крізь кристал мовчазний знахарі

Вбачають все, що діється вгорі.

Ц і с а р

Я вислухав усе, що ти казав,

Але, мій друже, переходь до справ.

Ф а у с т

Нурційський славний некромант, сабінець[251],

Твій вірний раб, прислав тобі гостинець.

Вже смерть його надходила зловіще,

Вже хмиз тріщав, курилося кострище,

Сухі дрова горіти почали,

Видаючи дух сірки і смоли;

Де люди б не спасли, ні Бог, ні біс,

Там ти йому визволення приніс.

Він лиш тобі завдячує життя

І відданий до самозабуття;

Від того дня про себе він не дбає,

Зірки і глиб про тебе лиш питає.

Він повелів, щоб ми сюди летіли

Тобі на поміч. В гір великі сили,

Живці природи в них нестримно б'ють;

Тупі попи все те чаклунством звуть.

Ц і с а р

В день радощів, коли гостей багато

До нас приходить на веселе свято,

Хвилюючися натовпом безкраїм, —

Ми раді всім і кожного вітаєм.

Але ще більше той для нас жаданий,

Хто нам одважно у пригоді стане,

Кого і небезпека не лякає,

Коли непевна доля нас чекає.

Проте прошу вас, в цю врочисту мить

Охочі руки від мечів прийміть;

Шануйте час, коли тут тисячі

Знесуть за нас чи проти нас мечі.

Всяк стій за себе! Хочеш мать корону,

Сам докажи, що ти достоїн трону.

Я хочу вбити власною рукою

Напасника, порушника спокою,

Що зве себе країни владарем,

Васалів паном, армії вождем.

Ф а у с т

Похвальна річ — великих діл жадоба,

Та головою важить неподоба.

Недаром же оздоблений шолом

Блищить над мужнім, сміливим чолом.

Таж тіло все — ніщо без голови:

Засне вона — всі члени неживі,

Болить вона — все тіло біль зборов,

Одужає — й воно здорове знов.

Тоді й рука вершить свої діла:

Там щит над головою підняла,

А там пустила в хід уже й меча

І на удар ударом одвіча;

Тоді удачу має і стопа —

Поверженим на шию наступа.

Ц і с а р

Такий і в мене гнів на супостата,

Я хочу ланця потоптом стоптати.

Г е р о л ь д и

(вертаються)

Нас, герольдів, там сьогодні

Прийняли не по заслузі,

Наші речі благородні

Підняли усі на глузи:

«Цісар ваш? Його ж немає!

Він пропав, він щез, ізслиз!

Хто ж його і спогадає,

Як не казка: жив колись…»

Ф а у с т

Що не приймають виклику до герцю,

Це нам, твоїм прибічникам, по серцю.

Надходить ворог, рветься в бій дружина,

Вели почать: сприяє нам хвилина.

Ц і с а р

Командувать не буду цього разу,

(до головнокомандувача)

Ти будеш війську за привідця, князю.

Г о л о в н о к о м а н д у в а ч

Хай правий фланг на ворога руша,

Що лівим флангом саме вгору суне;

Хай щире й вірне військо наше юне

Напаснику дасть добре одкоша.

Ф а у с т

Хай цей герой відважний, запальний

Не гаючись до тебе стане в стрій,

Ввіллється в цю громаду бойову

І всім покаже звагу вогневу.

(Показує направо).

Р у б а й

(виступає наперед)

Хто з ворогів навернеться лицем,

Тому я миттю обіб'ю всі щоки,

Хто тил покаже — повалю мигцем,

Не розбере, де плечі, а де боки.

Коли усі бійці твої

Мене наслідувать готові,

То скоро вражі гультяї

Потонуть геть у власній крові.

(Пішов).