Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста"

122
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 137
Перейти на сторінку:
вона містилася в тій самій частині Лондона й навіть зовсім недалечко від його колишньої квартири. Назверх вона була значно гірша за його попереднє житло; це була малесенька облуплена кімнатка на горищі з уламками обшарпаних меблів і малесеньким віконцем, пробитим у схилі даху, що виходило в якийсь брудний, глухий заулок.

Але ще багато інших прикмет свідчили про те, що щаслива зірка її шановного хазяїна вже закотилася: майже цілковитий брак меблів та мінімальних життєвих вигод, відсутність такого незначного рухомого майна, як деякі конче потрібні речі одягу й білизни, а також змарніле й зголодніле обличчя самого Сайкса не вимагали жодних доказів і краще слів наочно показували, що його обсіли тяжкі злидні.

Грабіжник лежав на ліжку, загорнувшись у свій білий балахон замість халата; хвороблива жовтизна його обличчя, засмальцьований нічний ковпак і шорстка чорна, давно неголена щетина не збільшували його краси. Його собака сидів біля ліжка й то скидав оком на свого пана, то стиха гарчав від найлегшого шарудіння десь надворі або в низенькій частині будинку. Якась жінка сиділа край вікна й заклопотано латала Сайксів подертий жилет: жінка ця була така бліда й виснажена з довгого голодування й від довгих невиспаних ночей, що тільки по голосу її, коли вона відповіла на Сайксове запитання, можна було пізнати, що це колишня рум’яна Нансі.

– Допіру пробила сьома, ну, як здоров’я, Біллі? – мовила вона.

– Ет, як з клоччя батіг! – відповів він і круто вилаяв свої очі й ноги. – Подай руку, якось спробую встати з цього клятого тапчана, щоб він згорів!

Хвороба не приборкала Сайксової сваркої вдачі, бо коли дівчина допомагала йому дочвалати до стільця, він лаяв її на всі заставки за її незграбність і навіть ударив її спересердя.

– Знову рюмсаєш? – скрикнув він. – Ну годі вже! Глянеш – молоко кисне! Як негодна нічого путящого зробити, то забирайся к бісовому батьку! Чуєш?

– Чую! – відповіла дівчина з силуваним сміхом і відвернулась. – Що це тобі знову примандюрилось?

– Ага! Схаменулась? – буркнув Сайкс, помітивши сльозу на її віях. – Щастя твоє!

– Біллі, що це, невже ж ти міг би свідомо скривдити мене навіть сьогодні? – мовила дівчина, кладучи йому руку на плече.

– А чому б пак і ні?

– Стільки безсонних нічок, стільки ночей провела я над тобою, доглядала й присипляла тебе мов дитину, – одказала вона, і навіть в її хрипкому голосі затремтіла якась тепла, чула жіноча ніжність, – і ось нарешті ти очуняв і став уперше на ноги; скажи – ти ж не хотів мене вдарити, ти зробив це ненароком? Правда? Ну скажи!

– Ну добре вже, ненароком, – огризнувся Сайкс. – Ач які нові примхи! Вставай умент і берись до роботи. Не чіпляйся до мене зі своїми баб’ячими вередами!

Іншим разом ця увага, а особливо тон її були б справили на дівчину бажане враження, але тепер вона була дійсно занадто квола й знеможена, і тому, відкинувши голову на спинку стільця, вона нараз зомліла, перше ніж Сайкс встиг підшукати відповідної лайки, якими він завжди підсилював свої погрози. Грабіжник стерявся і не знав, що чинити: це була зовсім несподівана притичина, такого ще з Нансі ніколи не траплялося, бо взагалі її істерики бували дуже буйні й бурхливі, але вщухали самі собою. Отже, він виригнув якусь блюзнірську лайку, спробував ще кілька крутих слів, але як і ці ліки не допомогли, то він став нарешті кликати підмогу.

– Що тут у вас сталося, соколику? – почувся знайомий голос, і в двері просунулася Феджінова голова.

– Поможи дівці, чуєш? – нетерпляче гукнув Сайкс. – Чого витріщив баньки?

Здивовано скрикнувши, Феджін кинувся рятувати Нансі; за ним до хати вскочив і містер Давкінс (або по простому Проноза); він поставив швиденько на долівку свій власний клунок і, вихопивши пляшку з рук містера Чарлі Бетса (що увійшов за ним слідом), умент відкоркував її власними зубами і влив кілька крапель якогось міцного питва хворій у горло (а щоб, бува, фатально не помилитись, хильнув спершу сам трошки).

– Ти, Чарлі, подмухай на неї міхом, а ви, Біллі, розстебніть їй пояса, – наказав Проноза.

Ці шпаркі об’єднані зусилля, в яких містер Бетс брав найжвавішу участь, вважаючи, очевидячки, доручену йому функцію за найкумеднішу іграшку в світі, дали незабаром бажані наслідки: дівчина прийшла до пам’яті, підвелася, нетвердою ходою почвалала до стільця край ліжка й зарилася головою в подушки, залишаючи містерові Сайксу розважати своїх несподіваних гостей.

– Яким це лихим вітром занесло вас сюди? – звернувся до Феджіна господар.

– Ні, соколику, не лихим, бо лихий вітер хмари наганяє, а я прийшов до тебе з гостинцями. Пронозо, серденько, розв’яжи-но наш клунок і дай Біллі те, на що ми сьогодні всі наші грошенята витратили.

За цим наказом хлопчисько розв’язав свій великий обв’язаний скатертиною клунок і став подавати одну по одній усі речі, що там містилися, Чарлі, а той розкладав їх на столі, вихваляючи на всі заставки їхню якість і переваги.

– Золото, а не пиріжок, – приказував він, гордо становлячи на стіл величезний рум’яний паштет, – з молодесеньких тендітних трусиків, Біллі, навіть кісточки як масло в роті тануть – шкода й випльовувати; півхунта хінської травички по сім з половиною шилінгів за хунт – такої міцної й запашної, що коли завариш її окропом, то покришка чайника сама так і підстрибує. Півтора хунти негрського цукру, що звалився з самісінького неба. Два свіженькі, рум’яні буханці, кружалко чудесного глостерського сиру і ще щось таке міцне, таке ласе, чого ти на своєму віку ніколи й не нюхав.

З цими словами молодий гастроном витяг зі своєї глибочезної кишені велику, дбайливо закорковану пляшку, а тим часом Давкінс налляв Сайксові здорову чарку чистого спирту, яку той умент нахильцем спорожнив.

– Овва, Біллі, бачу, тобі краще вже! – скрикнув Феджін, задоволено потираючи руки.

– Авжеж! Та я двадцять разів устиг би дуба дати, поки ти надумався б мене навідати! – розсердився господар. – Де твоя совість, паскудо? Як це ти покинув мене в такій біді й мало не цілий місяць носа свого довгого сюди не показував!

– Ви тільки послухайте, що він каже! – знизав плечима Феджін. – І це тоді, як ми принесли йому стільки ла-со-щів!

– Страви непогані, – мовив лагідніше Сайкс, бо апетитний вигляд столу трохи втишив його гнів, – а все ж таки, чим ти це поясниш? Чому ти начхав на мене, чом не притрусився сюди, а покинув мене хворого без шеляга, як пса… – Гей, віджени його, Чарлі!

– Зроду-віку не бачив такого зугарного собаки! – скрикнув містер Бетс, відганяючи Вовка від столу. – Знається на живності не

1 ... 93 94 95 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Олівера Твіста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Олівера Твіста"