Читати книгу - "Процес"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 108
Перейти на сторінку:
цілком у полоні гри на скрипці, що важко було сказати про квартирантів – спершу вони, запихнувши руки в кишені, підійшли до пюпітра сестри надто близько, зазираючи їй у ноти, що мало би їй заважати, але незабаром, упівголоса перемовляючись, із опущеними головами відійшли до вікна, де залишалися стояти під стурбованим поглядом батька. Тепер і справді могло здатися, що вони розчарувалися у своєму сподіванні почути майстерну і цікаву скрипкову гру, і їм давно набридло те, що вони чули, тож тепер вони мовчки жертвували своїм спокоєм із самої лише ввічливості. Про їхнє роздратування особливо переконливо свідчило те, як саме вони випускали вгору сигарний дим із носів і ротів. Але попри все сестра грала чудово. Її обличчя було схилене набік, а очі уважно і сумовито стежили за рядами нот. Ґреґор проповз іще далі вперед і притиснув голову до підлоги, щоб мати змогу зустрітися з нею поглядом. Чи справді він був твариною, якщо музика так хвилювала його? Йому здавалося, що він бачить шлях до такої бажаної і незнаної йому їжі. Він вирішив проповзти аж до сестри, потягнути її за сукню і натякнути таким чином, що вона могла би приходити зі своєю скрипкою до його кімнати, бо ніхто не цінує її гру так високо, як він. Він не хотів випускати її зі своєї кімнати, принаймні доти, доки сам живий; нехай його страхітлива подобизна врешті стане йому в пригоді; він хотів опинитися одночасно у дверях усіх кімнат і відбиватися від усіх нападників заразом; але сестра повинна залишитися з ним добровільно, а не примусово, нехай вона сяде біля нього на диван, схилить до нього вухо, і він зізнається їй, що збирався послати її вчитися до консерваторії, і що, якби не нещастя, яке з ним трапилося, то ще на Різдво – Різдво, здається, уже минуло? – він сказав би про це всім, не зважаючи ні на які протести. Після такого зізнання сестра вибухнула би плачем, а Ґреґор дотягнувся би до її плеча і поцілував у шию, яку вона, відколи почала ходити на службу, не закривала ні комірцем, ні стрічками.

– Пане Замза! – вигукнув середній квартирант до батька і мовчки, без жодного слова, показав пальцем на Ґреґора, який повільно просувався вперед. Скрипка замовкла, середній квартирант засміявся, спершу просто похитав головою і підморгнув своїм друзям, а потім знову подивився на Ґреґора. Батько вирішив, що перш ніж вигнати Ґреґора, треба заспокоїти квартирантів, хоча вони і не були перелякані, навпаки, здавалося, Ґреґор розважив їх значно більше, ніж гра на скрипці. Батько поквапився до них із розпростертими обіймами і змусив відступати до їхньої кімнати, водночас закриваючи своїм тілом Ґреґора. І тепер вони справді трохи розізлилися, невідомо, щоправда, від чого – від батькової поведінки чи від несподіваного відкриття, що вони мають такого сусіда по кімнаті. Вони вимагали від батька пояснень, махали руками, смикали себе за бороди і надто повільно рухалися до своєї кімнати. За цей час сестра встигла оговтатися від розгубленості через раптово перервану гру, постоявши трохи непорушно з опущеними вниз руками, які тримали скрипку і смичок, і продовжуючи дивитися в ноти, так, ніби вона все ще грала; тепер вона опанувала себе, поклала інструмент на коліна матері, яка сиділа у кріслі і марно намагалася позбутися нападу задухи, її легені інтенсивно працювали; сестра пішла до сусідньої кімнати, куди все швидше наближалися квартиранти під тиском батька. Було видно, як її умілі руки змушували покривала і подушки злітати догори, і складати в акуратні купки. І ще до того, як квартиранти зайшли до кімнати, вона приготувала їм постіль і вислизнула в коридор. Батько, здається, знову цілковито втратив контроль над собою і у нападі своєї впертості геть забув про повагу, яку слід було виявляти до квартирантів. Він усе наступав і наступав, аж поки у дверях кімнати середній пан не тупнув ногою і таким чином не зупинив нарешті батька.

– Я хочу заявити, – сказав він, підняв руку і пошукав поглядом матір і сестру, – що у зв’язку з жахливими умовами у цій сім’ї і цьому помешканні, – тут він різко сплюнув на підлогу, – я негайно відмовляюся від кімнати. І, ясна річ, не збираюся нічого платити за дні, які я тут прожив, а навпаки, ще подумаю, чи не вимагатиму від вас, – і, повірте мені, я зможу легко довести свою правоту, – певного відшкодування.

Він замовк і озирнувся довкола, ніби чекав на щось. І справді, обидва його товариші відразу ж заговорили:

– Ми також негайно відмовляємося.

Після цього він натиснув на клямку і зачинив двері зі стуком.

Батько, перебираючи руками у повітрі, дійшов до свого крісла і впав у нього, це скидалося на його звичне щовечірнє засинання у кріслі, але судячи з того, як сильно хиталася його голова, яка ніби втратила опору, він точно не спав. Ґреґор продовжував увесь цей час лежати на тому ж місці, на якому його зауважили квартиранти. Розчарування через невдачу його плану, а можливо, і слабкість через тривале голодування, унеможливили йому пересування. Він був певен, що за мить усе звалиться на нього, і просто чекав. Його не лякала навіть скрипка, яка випала з тремтячих рук матері і вдарилася об підлогу із гучним звуком.

– Любі мої батьки, – сказала сестра і для підсилення своїх слів стукнула кулаком по столі, – так далі тривати не може. Якщо ви цього не бачите, то бачу я. Я не хочу називати цю потвору іменем мого брата, тому просто скажу: ми повинні спробувати позбутися його. Ми зробили все, що у людських силах, ми доглядали за ним і терпіли його, тож я думаю, ніхто тепер не зможе нічим нам дорікнути.

– Вона тисячу разів має рацію, – сказав батько сам до себе.

Мати, яка і досі не віддихалася, кашляла, вирячивши очі і закриваючи рота рукою.

Сестра поквапилася до матері і торкнулася її чола. Батькові, здається, під впливом слів сестри, щось спало на думку, він випростався, бавлячись своєю фуражкою між тарілками, які залишилися стояти на столі після вечері квартирантів, і дивився на застиглого нерухомо Ґреґора.

– Ми повинні спробувати позбутися його, – сказала сестра, звертаючись лише до батька, бо мати не чула нічого, окрім свого кашлю, – бо все це зведе вас обох у могилу, я вже бачу, як це буде. Якщо вже всі ми повинні так тяжко працювати, то принаймні вдома не маємо терпіти таких мук. Я вже також не маю більше сил, – і вона так сильно заридала,

1 ... 93 94 95 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Процес», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Процес"