Читати книгу - "Кінець зміни"

class="p1">Холлі, завжди схильна до буквалізму, відказує:

— А в мене їх нема! — але все ж хапається рукою за приладову панель.

Ходжес м’яко наступає на газ і в’їжджає в кучугуру. Очікуваного поштовху не відчуває: Тьорстон мав рацію — сніг іще м’який і не встиг затверднути. Він вибухом кидається на все лобове скло, на мить засліплюючи водія. Ходжес вмикає склоочисники на повну потужність, і, коли зі скла вже знято сніг, перед машиною постає табірний шлях з одним ліхтарем, яким швидко заволодіває заметіль. Раз у раз із гілок на дах машини падає сніг. Попереду не видно жодних слідів попереднього авто, але це нічого не означає: їх давно могло замести.

Ходжес вимикає фари і поволі рухається вперед. Біла смуга між дерев помітна рівно настільки, щоб по ній їхати. Дорога видається нескінченною — на гору, під гору, туди, сюди, — але врешті вони досягають того місця, де шлях розходиться ліворуч і праворуч. Ходжесові немає потреби виходити й перевіряти стрілки. Попереду по ліву руку між дерев видно слабеньке світло. То «Голови і шкури», і хтось там є вдома. Він береться за кермо і поволі заводить машину на правий шлях.

Ніхто з них не бачить угорі відеокамеру, зате вона їх помічає.

28

У той час, коли Ходжес і Холлі форсують кучугуру на повороті, Брейді сидить перед телевізором у зимовому пальті Бабіно й чоботях. Рукавиці він зняв: йому потрібні голі руки, якщо буде треба стріляти, — а на коліні в нього лежить чорна балаклава. Коли прийде пора, він сховає під нею обличчя й сивину Бабіно. Він не зводить очей з телеекрана, нервово ворушачи письмове приладдя в керамічному черепі. Уважно спостерігати абсолютно необхідно. Ходжес, коли під’їжджає, гасить фари.

А з ним буде його нігер? — гадає Брейді. О, як мило б це було. Два за ціною…

Аж ось і він.

Він боявся, що машина копа-пенсіонера дістане його, коли сніг буде густішати, — але то було безпідставне хвилювання. Сніг білий, а машина на ньому — великий чорний прямокутник. Брейді нахиляється вперед, мружиться, але не може сказати, чи в машині одна людина, чи двоє, чи, блін, усі десятеро. У нього є «SCAR» — і ним він може стерти з лиця землі хоч цілий загін, коли треба, але це зіпсує всю розвагу. Ходжес потрібен йому живцем.

Принаймні для початку.

Залишається знайти відповідь на одне запитання: поверне він ліворуч і рушить просто до нього чи праворуч? Брейді готовий ставити що завгодно, що К. Вільм Ходжес обере поворот на «Великого Боба», — і він не помиляється. Коли машина зникає в снігу (після швидкого зблиску задніх фар, коли Ходжес обирає поворот), Брейді кладе череп з ручками й олівцями біля пульту від телевізора і бере в руки те, що чекало свого часу на столі. Цілком законна річ, коли використовувати за призначенням — чого Бабіно та іже з ним ніколи не робили. Може, вони й хороші лікарі, але тут, у лісі, вони часто — погані хлопці. Він натягує це цінне обладнання через голову так, щоб воно на еластичному ремінці висіло на шиї. Потім натягає балаклаву, бере «SCAR» і виходить. Серце калатає швидко й сильно, а (принаймні на цей момент) артрит у пальцях Бабіно не відчувається зовсім.

Розплата — сука, і ось вона прийшла.

29

Холлі не питає Ходжеса, чому він повернув праворуч. Вона невротик, але не дурна. Він їде зі швидкістю пішохода, дивиться ліворуч, приміряється до світла з того боку. Порівнявшись із ним, він зупиняє машину й вимикає двигун. Тепер западає повна темрява, і, коли він озирається до Холлі, їй на мить ввижається череп замість його обличчя.

— Лишайся тут, — тихо каже він. — Напиши Джерому, що в нас усе добре. А я спробую пройти туди лісом і взяти його.

— Ти ж не маєш на увазі — живим?

— Якщо побачу його з одним із отих «заппітів» — точно ні…

«Та й без нього, напевне, теж», — думає він, а вголос каже:

— Ризикувати нам не можна.

— Отже, ти віриш, що це він. Це Брейді.

— Навіть коли й Бабіно — то він теж частина цього. По шию в цьому. — А проте в якийсь момент він відчув переконаність, що розум Брейді Хартсфілда керує тілом Бабіно. Інтуїція — річ занадто серйозна, щоб її відкидати, і здогад уже набув ваги факту.

Боже поможи, якщо я уб’ю його і виявиться, що це помилка, думає він. Тільки як же я дізнаюся? Як узагалі я можу бути певним?

Він очікує, що Холлі буде проти, що вона скаже: «Візьми мене з собою», але каже вона лише:

— Сумніваюся, що я цю штуку зможу звідси вивести, коли щось із тобою станеться, Білле.

Він дає їй картку Тьорстона:

— Якщо я не вернуся за десять хвилин — ні, хай за п’ятнадцять, — телефонуй йому.

— А якщо почую постріли?

— Якщо це я і зі мною все гаразд, я подам сигнал клаксоном машини Бібліотечного Ела. Два швидкі гудки. Не почуєш їх — їдь далі в сусідній табір «Щось там Великого Боба». Заїжджай, ховайся де-небудь і дзвони Тьорстону.

Ходжес перехиляється через центральну панель і вперше за час їхнього знайомства цілує Холлі в губи. Вона занадто вражена, щоб відповісти на цілунок, але й не сахається. Коли він відхиляється назад, вона знічено дивиться вниз і каже перше, що спадає їй на думку:

— Білле, ти ж у черевиках! Ти змерзнеш!

— Між деревами ще не так багато снігу — може, хіба що на два пальці.

Та й справді, холодні ноги зараз його мало хвилюють.

Він знаходить вимикач і гасить світло в машині. Коли він виходить із «експедішену», стримуючи стогін від болю, вона чує, як наростає шелест ялинових гілок. Коли б це був голос — це був би плач. Тоді двері зачиняються.

Холлі сидить на своєму місці і дивиться, як темний обрис Білла зливається з темними обрисами дерев, і коли вона вже не може його вирізнити, то виходить і йде його слідом. «Вікторі» 38-го калібру, який служив у поліції з батьком Ходжеса у п’ятдесяті роки, коли Цукрові гірки ще стояли порослі лісом, лежить у кишені її пальта.

30

Ходжес іде в бік світла у вікнах «Голів і шкур» обережно, крок за кроком. Сніг кидається йому в лице, обсипає повіки. Вогняна стріла знову палить його зсередини. Підсмажує його. Обличчям струменить піт.

Ну хоч ноги не горять, думає він — і тут перечіпається через засніжену колоду і