Читати книгу - "Тиша"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 109
Перейти на сторінку:
були більші за його руки. Із синюватими прожилками. Спочатку завжди прохолодні. Але коли вона торкалася його, гладила його шкіру — хай навіть зовсім недовго, вони швидко ставали гарячими. Але завжди лишалися спокійними. І зараз теж. За цим спокоєм він чув легку вібрацію — звучання, подібне до того, на якому будується рага[97]. Йому знадобилася мить, аби визначити, що вона означає: це був страх за дітей. А проте вона міцно тримала в руках дійсність.

— Що не дає їй розпастися на частини? — повторила вона.

Він обожнював її допитливість. Вона була все одно що голод — ненаситний голод. Вона була як допитливість клоуна.

Чи дітей. Відкритість, вселенський апетит, що нічого не приймає на віру.

— Я досі граюся в цю гру, — шепотіла вона. — Тільки трохи інакше. Трохи більше зосередженості, трохи більше вдумливості. Це єдина відмінність. Між дівчинкою і жінкою. Між дитиною і дорослим. Я збираю у свідомості все, що ми знаємо про силу зчеплення в рідинах у порівнянні з повітрям. Про еластичність краплі. Її прагнення до найменшої потенційної енергії. Теорема Діріхле. Як правило, дослідник спирається на кілька теорем. Я намагаюся враховувати їх усі. Спираючись на наукову інтуїцію. І коли я близька, дуже близька до розуміння й водночас розумію, що ми ніколи не зможемо проникнути в саму суть, і голова вже готова вибухнути, тоді я лишаю всі спроби зрозуміти й намагаюся наблизитися до краплі.

Листок не рухався. Крапля не рухалася. Все було нерухомо. Він почув, як насос відкачує залишки води.

— І тоді, на коротку мить, починає здаватися, що між мною і краплею немає ніякої різниці.

Обережно, дуже обережно вона відклала листок на сірий бетон.

— Коли це трапляється, коли це зрідка трапляється, починаєш розуміти, чого це коштуватиме. Дійсно проникнути в саму суть. Ціна, яку жоден учений не може заплатити. Залишаючись при цьому вченим. Це коштуватиме самого розуміння. Неможливо впритул наблизитися до явища, намагаючись при цьому зрозуміти його. Ми говоримо про одне й те саме?

Із зовнішнього боку циліндра були приварені сходи. Підніматися потрібно було трохи більше трьох метрів. З насосної станції виходили три труби. Діаметр найменшої був трішечки менше метра.

На циліндрі була кришка з електричним замком, вона була трохи відкрита — мабуть, це Стіне відкрила її, коли вони чаклували біля світлового табло.

— Тепер там, — сказала вона, — на центральному пункті, знають, що тут щось негаразд. За п’ять хвилин сюди прибіжать місцеві служби, люди з телекомунікаційної компанії і військові. Збиваючи один одного з ніг. Із собаками й пожежниками в димозахисному спорядженні. Але до цього моменту нас уже тут не буде.

Вона перестрибнула через бортик насосної станції. Каспер спробував зробити те саме. Тіло його не слухалося. Вона затягла його за собою. Дві труби були закриті електричними клапанами. Остання була відкрита. Стіне запалила свій ліхтарик.

Вони заглянули в темно-зелений бездоганний світ. Труба була абсолютно круглою, всередині вона була покрита зеленим матеріалом, який слабо відсвічував, створюючи ефект софт-фільтра.

— ПВХ, — пояснила вона. — Компанія «Орслеф». Вони обробили так усі труби, щоб подовжити їм ще трохи життя. Натягнули полівінілхлоридну панчоху зсередини.

Труба здавалася нескінченною.

— Дивишся неначе в свій власний родовий канал, — сказав він. — Дуже гарно. Камери спостереження вимкнено?

Вона кивнула.

— Може, скористаємося, — запропонував він, — тим, що за нами ніхто не спостерігає, і швидко поцілуємося?

Вона спробувала відсунутися від нього. Але на вузьких сходинках це було нелегко.

— Я знаю, — сказав він, — ти можеш сказати, що за нами спостерігає Бог. Але Бог на нашому боці. І К’єркеґор. Ти хіба не пам’ятаєш, що він говорить у «Діяннях любові»? Будь-які любовні відносини являють собою пікантний трикутник. Ти, я і Господь Бог.

Вона похитала головою.

— Ґете, — продовжував він. — І Юнґ. І Гроф[98]. І Бах. Усі вони говорять про одне. Перед початком великих поворотних пунктів ми стоїмо разом з коханою на порозі власного народження.

Вона струсила із себе гіпноз.

— Пустушка, — сказала вона. — Ти завжди був жалюгідною пустушкою!

Гнів її звучав концентровано, немов кислота. Можливо, через те, що вони були в замкнутому просторі насосної станції. Він створював ефект акустичного увігнутого дзеркала, фокусуючи й підсилюючи звук. У неї був мелодійний голос. Облагороджений у хорі дівчаток школи Зале. Під керівництвом Хесс-Тейсен. І одночасно в ньому була якась ядучість. Він так і уявляв собі, як вона під час якої-небудь наради паралізує цілий супереліптичний стіл ради директорів.

— Я не можу без тебе, — сказав він.

— Усі твої думки, — вигукнула вона. — Усі вони не твої. Вони вкрадені. Це клаптева ковдра!

Вона схопила його за комір комбінезона.

— Твої почуття поверхові. Ти тікаєш, Каспере. Ти рятуєшся втечею. Колись ти зрозумієш. Усю глибину. Всі ці твої міркування про любов. Ти живеш і говориш так, ніби весь час на манежі.

Він почав наспівувати. Акустика в сталевому резервуарі була фантастичною. Звук збігав по стінах і повертався назад, немов у галереї шепотінь. Він наспівав вісім тактів — чаклунських, чарівних, казкових.

— Паризька симфонія[99], — сказав він. — У розробці першої частини. Де основна тема модулює і доходить до крещендо. І в останній частині. У кінці вибуху. Він симулює фугу. Притому що фуги немає. Це пустушка. Він чудово це усвідомлює. Пише до Парижа батькові: послухай, батьку, я зроблю так-то і так-то, у цьому і в цьому такті, публіка буде в шмарклях і сльозах, вона буде в захваті. Так, пустушка. Але вона діє. Проникає до серця. З технічної точки зору нічого особливого. Ніякої професійної глибини. Але яка чарівність! Який ефект! Просто довершеність!

Він присунувся до неї.

— Серце. І напруження. Заради двох цих речей я й виходив на манеж. їхні обличчя були зовсім близько. Він не відхилявся ні на дюйм.

Вона підтягнулася до люка.

— По двоє, — сказала вона голосно. — Це найкраща у вашому житті поїздка на «американських гірках». Ми спустимо ся на шістдесят метрів нижче поверхні моря. Гальмуйте обережно, ногами й ліктями об стінки.

Він забрався слідом за нею. І вони відпустили руки.

9

Спочатку це було схоже на вільне падіння. Полівінілхлорид майже не створював тертя, здавалося, що мчишся на повітряній подушці. Він перестав опиратися рухові, відхилився назад, відчув десь поруч зі своїм її тіло. Єдиним звуком було майже не чутне шелестіння дотику тканини одягу і внутрішнього покриття труби. І далеке, ледь чутне передчуття того, що чекає попереду.

Траєкторія ставала пологішою.

— Ще кілька хвилин! — прокричала вона. — Це найдовші «американські гірки» в Північній Європі. Після завершення робіт «Орслеф» запросила керівників відділів

1 ... 93 94 95 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тиша"