Читати книгу - "1Q84. Книга ІІІ"

й накинула на піжаму халат. Скип'ятила воду й, приготувавши міцного чаю, потроху сьорбала його за кухонним столом. У голові спливали якісь думки, але які, вона не могла визначити. Як дощові хмари, вони були товстими й густими. Мали форму, але їхніх обрисів вона не бачила. Очевидно, між формою та обрисами існувала невідповідність. З кухлем у руці Аомаме підійшла до вікна і крізь щілину у шторах глянула на дитячу гірку.

Ясна річ, там не було ні душі. Після першої ночі все — і гойдалка, й пісочниця, й дитяча гірка — було покинуто. Панувала надзвичайно тиха ніч. Без вітру, без жодної хмаринки. І тільки над замерзлими деревами пливли поряд два Місяці — великий і малий. Хоча їхнє положення внаслідок обертання Землі змінювалося, як і останнього разу, вони все ще перебували в полі зору Аомаме.

Стоячи так, Аомаме згадала старий будинок, куди зайшов Фукускеголовий, і табличку з прізвищем на дверях квартири номер 303. На білій табличці двома ієрогліфами було надруковане прізвище Кавана. Із загнутими ріжками та подекуди з ледь помітними вологими плямами, вона не була новою. Відтоді, як її встановили на дверях, минуло багато часу.

Тамару, напевне, з'ясує правду, чи мешканець тієї квартири Тенґо Кавана, чи зовсім інший чоловік з прізвищем Кавана. Незабаром, можливо, завтра про це повідомить. Він ні на що даремно часу не витрачає. І цього разу все стане відомим. «Можливо, невдовзі я зможу побачитися з Тенґо», — подумала Аомаме. І від такої можливості в неї перехопило подих. Так, наче навколишнє повітря раптово порідшало.

«Та, може, не все складеться так сприятливо. Навіть якщо мешканець квартири номер 303 — Тенґо Кавана, десь у тому будинку, напевне, ховається зловісний Фукускеголовий. І потай замишляє щось погане, — роздумувала далі Аомаме. — Мабуть, виробляє хитрий план, як невідступно стежити за мною і Тенґо, щоб перешкодити нашій зустрічі».

«Ні, не треба турбуватися, — нагадувала вона собі. — Тамару — надійний чоловік. І, наскільки мені відомо, більше, ніж будь-хто, обізнаний, здібний і досвідчений. Якщо отримав доручення, то, напевне, зуміє впоратися з Фукускеголовим. Бо той завдає клопоту не тільки мені, але й Тамару, і став фактором небезпеки, яку треба усунути.

Однак якщо з'ясується, що з якоїсь невідомої причини моя зустріч з Тенґо призведе до небажаних наслідків, то що тоді робити? Якщо так станеться, то він, безперечно, виключить можливість нашої зустрічі. Між мною і Тамару існує щось близьке до взаємної симпатії. Це правда. Однак у будь-якому випадку він віддає перевагу інтересам і безпеці господині садиби в Адзабу. Це його головне завдання. Він діє не лише заради Аомаме».

Від таких думок вона занепокоїлася. Вона не могла знати, на якому місці серед його пріоритетів стоїть питання про її зустріч з Тенґо. Те, що вона відкрила Тамару правду про своє ставлення до Тенґо, — можливо, її фатальна помилка. «Питання про свої стосунки з Тенґо я від початку до кінця мала вирішити власними силами, — думала Аомаме. — Але зараз назад вернутися вже не можна. Хай там що, а я відкрилася Тамару. Тоді не могла зробити по-іншому. Фукускеголовий, напевне, чекав, коли я прийду, і в такому разі мені самій довелося б учинити самогубство. А час невблаганно спливав. Чогось очікувати й споглядати не могла. Відкрившись Тамару й віддавши йому вирішення моєї проблеми, я зробила найкращий, можливий тоді, вибір».

Аомаме перестала думати про Тенґо. Що довше думала, то щораз більше нитки думок переплутувалися між собою. Вона вирішила більше ні про що не думати. Не дивитися на Місяці. Місячне сяйво тривожило її душу. Воно змінювало рівень припливу в затоці й потрясало життя лісу. Допивши останній ковток міцного чаю, Аомаме відійшла од вікна й сполоскала кухлик в умивальнику. Хотіла ковтнути крапельку бренді, але під час вагітності вживати алкоголю не могла.

Вона сіла на диван і, запаливши поруч маленьку лампу, вирішила ще раз перечитати «Повітряну личинку». Досі вона читала її принаймні разів десять. Оповідання не довге, і вона запам'ятала навіть окремі подробиці тексту. Та все одно вирішила прочитати твір ще раз уважніше. Адже і так не може заснути. Можливо, щось у ньому раніше пропустила.

«Повітряна личинка» — це щось схоже на код. Можливо, Еріко Фукада наговорила це оповідання з певною метою — щоб передати якесь послання. Зробивши його текст технічно досконалим, Тенґо фактично переписав оповідання. Вони вдвох створили твір, який знайшов відгук у серцях багатьох читачів. За словами лідера «Сакіґаке», «вони обоє мали якості, що доповнювали одна одну. Те, чого не вистачало Тенґо-куну, мала Еріко, а те, чого бракувало їй, мав він. Вони доповнювали одне одного й, об'єднавши сили, виконували одну роботу». І якщо вірити лідеру, то «Повітряна личинка» стала бестселером, і завдяки розкриттю якоїсь таємниці карлики втратили активність, а «віщий голос» перестав промовляти. Внаслідок цього висохло джерело й перестала текти вода. Таким великим був вплив цієї книжки. Аомаме зосередила увагу на кожному її рядку.

Коли стрілки настінного годинника показали другу тридцять, Аомаме вже прочитала дві третини книжки. На цьому місці вона згорнула її і спробувала виразити свої сильні враження словами. До неї дійшло якщо не одкровення, то принаймні послання, близьке до твердої впевненості.

Я потрапила сюди не випадково.

Так сповіщало це послання.

Я мала тут опинитися.

Досі вона вважала, що потрапила у 1Q84 рік з чужої волі. «Згідно з якимось наміром залізничну стрілку перевели, внаслідок чого поїзд, в якому я їхала, звернув з головної колії на бокову і в'їхав у цей дивний новий світ, — міркувала Аомаме. — Я незчулась, як опинилася тут. У світі з двома Місяцями на небі й карликами. У світі, куди є вхід, але звідки немає виходу.

Так пояснював мені лідер перед смертю. „Поїзд“ — це оповідання, до якого доклав рук Тенґо, а я — незамінна його складова частина. Ось чому я зараз тут. У цілком пасивній формі. Так би мовити, у незрозумілій другорядній ролі розгублено блукаю серед густого туману».

«Та це ще не все, — подумала Аомаме. — Це ще не все.

Я потрапила сюди не просто з чужої волі, без власного бажання. Звичайно, щось із чужої волі в цьому є. Та водночас я сама вибрала це місце.

Я перебуваю тут із власної волі».

У цьому вона не сумнівалася.

«І причина, чому я тут, зрозуміла. Вона тільки одна. Бажання зустрітись і з'єднатися з Тенґо, — міркувала Аомаме. — Це — єдина причина мого перебування в цьому світі. Та ні, навпаки — це єдина причина того,