Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

пояснив Юрко, — а скоріше підземний хід, кам'яний тунель. І знаходиться він у Грабовому яру. Пішли ми в той тунель учотирьох — Гончар, Славко, Володя і я…

— У Грабовому яру?! — здивувався Вершина. — Невже й там є підземний хід? Що ж це за водозлив?

— Це про нього, — почав поспіхом розповідати Юрко, — писав петлюрівець Сиволап у своєму щоденнику. Але дослівно я забув.

— Нічого, — заспокоїв хлопця лейтенант, — зараз ми проглянемо ці записи.

Він підійшов до стіни, натиснув на мідні зірочки, і в підлозі відкрилася квадратна ляда. Лейтенант увімкнув ліхтарик і по крутих східцях зійшов у глибоке підземелля.

Незабаром він повернувся з голубою папкою. Поклав її на стіл, знайшов потрібну сторінку.

— Зараз почитаємо, що говорив аптекар Сиволап з приводу брудного водозливу. Ось послухай, — сказав Юркові: — «Спасибі моєму другу пану Хоткевичу за довірену таємницю. Який я радий, що маю ключі до підземелля. І найбезпечніший хід — кам'яний тунель. Звідси я можу потрапити і в кімнату Червоної красуні, і в колишній будуар, вийти на Гаркушин косогір. Не знаю, чи правду мені розповідав. Хоткевич, але він запевняв мене, що кам'яний підземний хід збудовано ще в дохристиянські часи. Завдяки цій споруді охоронці фортеці могли непомітно відійти в глуху пущу. Мені теж цей тунель служить, як найвірніший друг. Я приходжу в підземелля, і ніякі чекісти неспроможні проникнути в кам'яні світлиці і порушити мій спокій».

Лейтенант повернувся до Юрка:

— Є тут одне незрозуміле місце. Сиволап нотує: «Щоразу, коли я потрапляю в підземелля, переді мною постає похмуре видовище. Так, дійсно, всі ми смертні на цій землі, всі ми рано чи пізно зійдемо під вічні склепіння. Я не боюся смерті! І все ж мені хочеться жити! Жити по-справжньому, так, як душа бажає! Сидиш у підземеллі — і не віриться, що десь існують Берлін, Париж, Лондон, — і там до послуг еліти — шикарні ресторани та кабаре! Жаль, що мені невідома таємниця мідних кружалець та ромбиків. Я міг би проникнути в скарбниці, взяти побільше золота — і рушити туди. Я маю вісім тисяч золотих червінців, але ж то крапля в морі! Не варто з такою мізерією їхати в чужоземні країни. Жебраки там нікому не потрібні. Краще лишатися тут і чекати настання кращих часів, лишатися неподалік цього чарівного, такого чудового підземелля. Я господар цих кам'яних світлиць, і ніхто не спроможний проникнути в мої володіння. І навіть оце страшне, жахливе видовище заспокійливо діє на мене, бо ніхто не зуміє цього уникнути. Ніхто!» — Вершина нерозуміюче знизав плечима. — Про яке похмуре видовище так часто згадує Сиволап у своєму щоденнику? Чому воно навіює на нього таке гнітюче враження? Що саме має він на увазі? Можливо, він пригадує бенкети, які відбувалися в кам'яній залі «Оргія», згадує свої маєтки, що стали власністю його колишніх наймитів?

Лейтенант встав із-за столу, пройшовся по хаті, став перед Юрком:

— Школа «Вольфшанце» почала працювати. Нашкребли гітлерівці всілякої погані. Маєр готує своїх учнів, і нам доведеться ліквідувати й цих новобранців. А як? Треба постаратися проникнути в фотолабораторію. Отут і будемо сподіватися на старий водозлив.

— Так давайте, Іване Петровичу, — зрадів Юрко, — сьогодні вночі й підемо.

— Не все зразу, товаришу Береговий, — посміхнувшись, заперечив Вершина. — Тут треба добре продумати та підготуватися. А у нас немає часу. Зробимо це, як знищимо склади на Татарському острові. Зараз на цей острів вся наша увага. Потім обов'язково оглянемо водозлив у Грабовому яру і дослідимо підземний перехід, отой, що біля Гаркушиного Косогору. Доповім про твою знахідку командиру партизанського загону.

— І в кімнату Червоної красуні можна буде потрапити, на заходячи до Дяченка! Ще один запасний хід відкриється для розвідників, — радо мовив Юрко.

— Так, — згодився Вершина, — але невже в підземеллі ще є таємні виходи? Я ж там кожну шпарину оглянув, кожен камінь простукав і нічого не помітив. І на старих пергаментах про той хід нічого не згадується.

Лейтенант склав щоденник Сиволапа в папку, зав'язав її, сказав Юркові:

— Перед тим, як підеш до Шредера, занесеш листа Святому. Ось, візьми, — подав невеличкий заклеєний конверт.

Юрко взяв листа, сховав його під відпороту підкладку кашкета.

— Так я пішов, Іване Петровичу?

— Зачекай, — мовив Вершина, — зразу підеш до Святого, потім до Шредера. Після цього повернешся до мене й доповіси про виконання наказу. Шредер сьогодні чекає на твій прихід. У німецький склад не рипайся! Не варто за шматок ковбаси ризикувати головою. Ти, Юрку, виконуєш такі важливі завдання, що розмінюватися на дрібниці ніяк не можна. З Іваном я сам про все поговорю. Ще тобі необхідно готуватися до поїздки в Київ. Треба нам вийти на отого гестапівця, що попередив дружину підпільника про засилку в наш загін ворожої агентури.

— Схопили їх?

— «Гості» ще не прибули, зволікають, пояснюють свою затримку тим, що хочуть побільше прихопити з собою вибухівки. У нас нема сумніву — в загін хочуть проникнути ворожі агенти. Про це повідомили нас київські підпільники.

— Так що я мушу робити, Іване Петровичу?

— Поїдеш з Свічкою в Київ за товаром для крамниці. Поїде з вами і поліцай Олексій Варивода, племінник старости. Покажеш йому будинок, в якому мешкає Катя, познайомиш її з ним, скажеш, що це наша людина і їй можна повністю довіряти.

— Так виходить, що Олексій підпільник?

— Виходить, що так, — посміхнувся лейтенант, — він пішов служити в поліцію за нашою вказівкою. Як бути далі, Олексій вирішить на місці.

— Ви думаєте, Іване Петровичу, що й цей німець комуніст, як Шредер? — запитав Юрко.

— Навряд, — засумнівався Вершина, — але все може бути. Нам необхідно вийти на зв'язок з цим гестапівцем.

— Коли їхати в Київ? На яке число брати перепустку?

— Свічка про все повідомить. Тоді й підеш до Штарка просити дозвіл на поїздку.

Юрко пішов до Святого, віддав йому лист і не гаючись подався до будинку старости. Шредер сидів на ґанку, ніби чекав на його прихід. Він вислухав хлопця, сказав, що буде