Читати книгу - "Нарис історії України. Том 1, Дмитро Іванович Дорошенко"

одні козаки брали участь в блокаді московської армії, яка облягала Смоленськ, другі воювали околиці Вязьми, Ржева, Калуги. Війна ця, як звісно, закінчилася Поляновським миром 1634 р., по якому Володислав, хоч не вернув собі московської корони, за те закріпив за Польщею володіння Смоленською і Сіверською областями.

В тім же часі трохи не дійшло до війни з Туреччиною, а з татарами були дуже успішні бої, в яких, само собою козаки грали першу ролю. Але, поладнавши діло з турками миром, польський сойм 1635 р., боячись занадто великого розгону козацької енергії, виніс постанову «вгамувати козаків», а щоб не пускати їх в море, рішено було, за ініціативою гетьмана Конецьпольського, збудувати коло порогів кріпость Кодак, яка б тримала козаків в руках. Цю кріпость дійсно було збудовано. Її вибудував французький інженер Боплан, автор знаменитої книги «Description de l'Ukraine», і обсадила її польська залога під командою французького полковника Моріона. Це була велика прикрість для запорожських козаків, але тимчасом вибухла шведська війна, і ми бачим, що козаки оперують на Балтійськім морі. Козацькі майстри побудували чайки на Німані, і на них козаки виплили в море й блокували Кенігсберґ. Вони захопили там шведський воєнний корабель.

Одначе війна скоро закінчилась. Думаючи використати те, що увага була звернута на північ, козацький гетьман Іван Сулима несподіваним наскоком захопив Кодак і зруйнував його цілком. Одначе, боячись кари за свій вчинок, козаки рішили відкупитись головою свого ватажка й видали Сулиму правительству. Сулимі відрубали у Варшаві голову.

Польські власті, використовуючи те, що серед козаків знову виявився розкол на дві течії — лояльну супроти уряду й опозиційну — вдержали на якийсь час спокій. Було вислано на чолі комісії, яка мала заспокоїти козаків, відомого вже нам соймового депутата Кисіля; козаки списали реєстр на 7.000 і присягли на вірність.

Реєстрові козаки були поділені на сім полків; пять на правому березі Дніпра: Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Корсунський і Чигиринський; два на лівому: Переяславський і Миргородський. Кожен полк ділився на сотні, по десять в кожному, а сотні на куріні або десятки Вся старшина була виборна. Жили козаки головно з сільського господарства, почасти з рибної ловлі й мисливства. Платня від держави була засобом допомагаючим. Козацькі ґрунти були розкидані серед інших маєтностей, приватних і державних. Але козаки вибороли собі імунітет від королівської або панської юрисдикції й підлягали свому власному козацькому суду.

Якийсь час все було тихо. Але невдовзі знов почались заворушення. Очевидно, розбурхана козацька стихія не могла уложитися в ті тісненькі рямці, в які хотіла її впровадити польська держава. Як і раніше, найбільше незадоволеного елементу, головно селян, що вийшли од своїх панів, було на Запорожжі. Вони були незадоволені як на панів, так і на реєстровиків, отих «дуків», що позахоплювали луги і луки та позаводили собі господарства на зразок шляхетських. Провідником незадоволених явився Павло Бут, або Павлюк. В кінці літа 1637 року Павлюк являється на Україну, захоплює артилерію реєстрових козаків в Корсуні, бунтує їх, ті арештують і розстрілюють свою старшину з гетьманом Савою Кононовичем на чолі. Так розпочалася нова козацька війна. Павлюк видав універсал до козаків і до селян, закликаючи всіх на війну. Наказував ловити й приставляти до нього козацьку старшину, називаючи її зрадниками. Гасла повстання мали особливий успіх на Лівобережжі. Селяне почали громити панські маєтки. Почали бити й жидів. Частина реєстрових козаків пристала до повстанців, але друга частина (головно полки білоцерківський і канівський) залишилась вірною правительству.

Коли в кінці 1637 року польська армія під проводом польного гетьмана Миколи Потоцького виступила проти козаків, вони сміливо рушили на одсіч і дали бій під селом Кумейками ( в околиці Черкас). Козаки мали 23.000 вояків і добру артилерію. Вони бились дуже хоробро, а їх провідники виявили дуже добру стратегію. Одначе все діло вирішила польська кіннота, яка своєю сміливою атакою прорвала козацький табор, захищений по зразку чеських таборів кількома рядами возів, і козаки потерпіли страшний погром. Біля 5.000 козацьких трупів залишилося на полі. Але козацькі ватажки не втратили голови. Провід узяв на себе старий полковник Дмитро Гуня. Він зумів замкнути табор і почав відступати в порядку. До козаків підійшли свіжі сили, і вони близько Черкас, коло села Боровиці дали новий бій. Але і цей бій був ними програний. Тоді, знеохочені й зневірені в успіхові, козаки: рішили скапітулювати. Вони видали свою старшину з Павлюком на чолі, виявили повну покору, прийняли нову призначену їм старшину й зложили присягу на вірність. Текст цієї присяги був підписаний в імени козацького війська військовим писарем Богданом Хмельницьким. Павлюк, Томиленко і четверо других ватажків були страчені у Варшаві.

Але з капітуляцією реєстрових козаків війна не закінчилася. Треба було перенести кампанію на лівий берег Дніпра, в теперішню Полтавщину, де також вибухло повстання. В початку 1638 року Потоцький переправився з військом за Дніпро і в кількох упертих боях знищив повстанчі козацькі відділи. Приборкавши повстання, Потоцький повернув з трофеями, але частина війська залишилась на Україні, піддержуючи установлений порядок. Сойм 1638 року встановив шоститисячний реєстр, позбавив козаків самоуправи, — вся старшина мала бути призначувана, і ухвалив відбудувати Кодацьку кріпость.

Хоча правительствене військо приборкало реєстрових козаків і втихомирило Лівобережжя, але воно не знищило гнізда козацької самоволі — Запорожської Січи. Там скупчились недобитки козаччини, озлоблені й непримиримі. Вони й не думали коритись. Вибравши за гетьмана собі Якова Острянина (Остряницю), запорожці почали готовитись до нової боротьби. Вислана проти них експедиція не удалася, і вже весною 1638 року запорожці появилися на Україні. Правительствене військо вирушило під проводом Потоцького. На цей раз тереном боротьби було виключно Лівобережжя. Тепер реєстрові козаки мусіли битись проти своїх, в рядах коронного війська. Повстанці захопили Чигирин, Кременчук і дуже зручно одбились од Потоцького, знищивши цілий відділ німецької піхоти, яка була в польськім війську. Остряниця був паном усієї східньої Полтавщини і міг вільно зноситися з Москвою і Донськими козаками, од яких він сподівався помочи. Повстання почало вже перекидатись на правий берег, самому Київу загрожувала небезпека. Але на поміч Потоцькому явився із свіжими силами князь Єремія Вишневецький, який ішов рятувати свої Задніпрянські латифундії. Козаки виявили тоді надзвичайну енергію. Коли після упертого бою під селом Жовнином близько Дніпра коронному війську удалось було прорвати козацький табор, і Остряниця з кількома сотнями козаків пробився й утік, решта вибрала на гетьмана героя торішньої війни Гуню, і боротьба відновилася з новою енергією. Потоцький обложив козацький табор під тим же Жовнином і безнастанно бомбардував обложенців з великих гармат. Але