Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фергюсон подумав, що то такий жарт, що після їхньої розмови про втому його побратиму захотілося трохи подуріти, продемонструвавши, що трапляється з тілом, коли воно зазнає сильного фізичного навантаження в спекотний та вологий літній день, але сміх, який Фергюсон сподівався почути, так і не пролунав, бо річ була в тім, що Арті не був схильним до жартів. Тому коли Фергюсон нахилився, аби вдивитися в лице свого друга, він був приголомшений, побачивши, що його очі не були ані закритими, ані відкритими: вони були напівзакритими й напіввідкритими, і виднілися лише білки, неначе самі зіниці закотилися під лоба, а це свідчило про те, що Федерман зомлів. Фергюсон став торкатися щік свого приятеля кінчиками пальців, потім став пощипувати їх, наказуючи йому підніматися, немовби легенького торкання й пощипування було достатньо, щоби привести Федермана до тями. Але хлопець не реагував, а коли Фергюсон почав трясти його за плечі, то голова Федермана стала перекочуватися збоку вбік, непорушні повіки все одно не розкривалися й не закривалися, жодного разу не сіпнувшись і не продемонструвавши ані найменшої ознаки життя. Фергюсону стало страшно, і він притиснув вухо до грудей свого друга, щоби почути, як б’ється серце і опускається та піднімається грудна клітка, впускаючи й випускаючи з легень повітря, але серцебиття не було, дихання теж не було, і Фергюсон скочив на ноги й заволав: «Допоможіть! Благаю, допоможіть хто-небудь!»
Аневризма головного мозку. Хтось сказав, що саме такою була офіційна причина смерті, а оскільки патологоанатом з округу Колумбія здійснював розтин власноруч, то в свідоцтві про смерть Федермана він так і записав: «аневризма судин головного мозку».
Що таке головний мозок, Фергюсон знав, але слово «аневризма» трапилося йому вперше, тому він пішов до кабінету старшого вожатого і зазирнув до словника Вебстера, взявши його з горішньої полиці книжкової шафи. «Аневризма: перманентна патологічна дилатація артерії, заповнена кров’ю. Є результатом хвороби стінок судини».
Змагання з табором «Скатіко» скасували до наступного розпорядження. Комедійну виставу братів Маркс перенесли на наступний місяць. Сімейний співочий фестиваль, призначений на недільний ранок, взагалі зняли з порядку денного.
На загальних зборах табору в приміщенні під назвою Великий Сарай, які проводилися в четвер після обід, половина дітей плакали, причому багато з них Федермана не знали взагалі. Джек Фельдман, старший вожатий, сказав хлопцям і дівчатам, що шляхи Господні несповідимі й перебувають поза межами людського розуміння.
Білл Раппапорт винуватив себе за раптову смерть Федермана. Він явно перевантажив команду, сказав тренер Фергюсону, наразив кожного на небезпеку, пов’язану з надмірними фізичними вправами в умовах нестерпної спеки та вологості. Про що ж він в біса думав, га? А Фергюсону пригадувалися слова зі словника: «Перманентна… патологічна… заповнена кров’ю… хвороба стінок судини…» «Та ні, Білле», заперечив він. «Це мало статися рано чи пізно. Арті ходив з бомбою уповільненої дії в своїй голові. Просто про це ніхто не знав – ані він, ані його батьки, ані жоден лікар з тих, хто його обслідував. Він мав померти іще до того, як виявилося б, що з тою бомбою він прожив усе своє життя».
В п’ятницю під час години відпочинку його ім’я пролунало в табірному гучномовці. «Арчі Фергюсон», мовила секретарка табору, «Арчі Фергюсон, підійди, будь ласка, до головного офісу. Тобі телефонують».
То була його матір.
– Такий жахливий випадок, Арчі, – сказала вона. – Мені страшенно шкода того хлопця, шкода тебе… шкода усіх.
– Це – не просто жахливий випадок, – відповів Фергюсон. – Це – найгірше, що могло трапитися взагалі.
По той бік лінії запала довга тиша, а потім мати сказала, що їй телефонувала матір Арті. Так, то був несподіваний дзвінок, так, то був надзвичайно болісний дзвінок, але він мав єдину мету: запросити Фергюсона на похорон, який мав відбутися в містечку Нью-Рошель в неділю – звісно, якщо йому дозволять покинути табір, і якщо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.