Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 41

Софія, з блокнотом на колінах, завчала на пам’ять колискову «Тане вечір, ніч близенько» Алли Мігай. Перші рядки вже закарбувалися у її голові, а от далі процес не йшов. Роздратована своєю недолугістю, дівчина відклала зошит і пішла до кабінету, де лежав її щоденник. Увімкнула ноутбук, де залишився збереженим пароль для додатка, у який Ворон вносив завдання та справи на найближчі дні.

– Аморальна, безпринципна, безтактна, корислива брехуха, – вкотре обізвала себе.

І лише отримавши дозу образ, почала звіряти розклад Дениса зі своїми планами на наступний тиждень.

На завтра у неї є заняття – зустріч з батьками. Далі вона збиратиметься до столиці. Вихідні проведе у компанії Уляни, Ліни та Дани.

Тому почала змінювати записи з наступного тижня. У понеділок, між другою і четвертою дня у нього була прогалина. Софія внесла правки у свій записник: на цей день вона запишеться до перукарні. У Ворона був повністю вільний вечір вівторка. Отже, Софія у вівторок піде в гості до Віри. У чоловіка нічого не було заплановано на першу половину середи. Тому вона зробила запис у своєму записнику. У цей час вона прогуляється торговим центром і купить собі нову, широку сукню. І так, на цілий тиждень.

Завершивши звіряти їхні плани, аби навіть раптово не перетнутися з Денисом, Софія закрила його додаток та свій записник.

За останній місяць додаток та записник стали її кращими друзями, рятівниками та порадниками. Не було б цих двох речей, – їй би не вдалося так вправно уникати Дениса.

Щодня, звіряючи їхні розклади, вона обіцяла собі, що завтра зустрінеться з Денисом. І щоразу, коли він казав, що приїде до неї, відмовляла йому і дякувала долі за те, що має ще один день в запасі, аби підготуватися. А готуватися їй потрібно було ретельно. Бо без репетиції, Софія не була впевнена у тому, що зможе витримати погляд Дениса і не виказати очима свої почуття.

Закривши свій записник, вона пішла до кухні, щоб випити води. Тоді ж почула, як біля її будинку спинилася машина. Повернула голову і визирнула у вікно. Це було таксі.

Враз її кинуло у холодний піт. На минулій зустрічі вона віддала Марині одну зі своїх карток, на яку закинула кілька тисяч гривень. І картку вона дала подрузі саме на такий випадок: коли Сашко влаштує скандал і їй з донькою доведеться терміново тікати.

Тоді Марина сказала, що сховає картку у підшивку бегемотика, якого постійно тягала з собою Надійка. Цією карткою вона могла оплатити таксі до дому Софії. Чи палату у лікарні…

І от, таксі біля її дому.

Дівчина вбігла на вулицю у тому, в чому збиралася спати: у коротких шортиках та широкій футболці.

«Господи! Тільки б не побита», – гарячково молилася.

Але коли водій відкрив задні дверцята та витягнув пасажира, Софію застопорило. Побачивши, як незнайомець намагається поставити на ноги в дупель п’янючого Дениса, дівчина не знала, як їй реагувати: зітхати з полегшенням чи сердитися.

– Ваш? – втомлено запитав водій.

– Ммм…, – протягнула.

– Якась ви не впевнена. Мені то назвали саме цей адрес.

– Справді? – здивувалася дівчина.

– Ага.

– Він назвав? – кинула з сумнівом.

– Ні. Інший назвав. Це тіло було з другом. До слова, товариш був адекватним. В той час, як це, – тикнув пальцем у Дениса, – всю дорогу бубонів про тюль на вікнах. Це ніби тут, – вказав на будинок Софії. – Але якщо ви не хочете, щоб я залишав його, то можу відвезти цього п’янчугу туди, звідки забрав.

– Ні. Все гаразд.

– Допомогти вам його завести у дім? – співчутливо запитав чоловік.

– Я сааам, – раптово озвався Денис. – У мене ще є плани на цю ніііч, – тягнув слова.

І як тільки це промовив, попер на Софію. Ворон так схопився за дівчину, що та ледь не впала.

– Він розплатився з вами? – звернулася до водія, ледь висунувши голову з-за плеча Дениса.

– Інший розплатився. Ще й добрі чайові залишив, щоб я привіз його за цією адресою.

– Дякую. Доброї ночі.

– І вам доброї ночі, – відказав водій, повертаючись до машини.

– Все швидко… В мене довгенько цього не було…, – ледь волочив язиком їй на вухо.

– Ходімо, – направляла Дениса до вхідних дверей. – Тільки не падай, – просила.

– Я буду знизу, аби тобі було добреее, – лепетав.

– Ти справжній джентльмен. На тебе буде падати м’якше, аніж на підлогу.

– Ще б пааак! Я зроблю все, щоб тобі будо добреее! – повторював.

– Мені сподобається, якщо ти доплентаєшся до ліжка.

– Ліжко – це супееер! А знаєш, що ще супееер? Диваан! Але можна і на підлозііі!

– На підлозі холодно спати, – задихаючись від його ваги, Софія якось дошкандибала з ним до дверей, які вели у її спальню.

– На підлозі класнооо! А от стоячи сьогодні не зможууу. Вибааач, – він так міцно її обійняв, що дівчина лише дивом не звалилася разом з ним додолу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍