Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Глава 41. Кіра

Ми з'їхали з глузду, інакше не пояснити те, що відбувається.

Ми не вимовляємо жодного слова, тільки стогони, що зриваються з наших губ, долинають з моєї квартири. Влад стягує з мене майку, захопленим поглядом окидає мої груди, щипає за сосок і з новою силою впивається в опухлі губи. Він підхоплює мене під зад, робить кілька кроків назад і сідає на стіл.

Мої руки блукають по його грудях, закликаючи стягнути нарешті цю бісову футболку, щоб я могла повністю насолодитися його тілом.

Він ривком стягує з мене шорти і переміщається з губ до шиї, а потім приймається і за набряклі від бажання груди. Довго мучить їх своїм ротом, зводячи мене з розуму від очікування.

Я відчуваю, як сильно б'ється його серце під моєю долонею, і вся тремчу в передчутті знову відчути його всередині себе.

У цей момент нас ніщо не змогло б зупинити, мій здоровий глузд відключився, піддаючись на провокації бажань, які вимагали поступитися цьому чоловікові.

У шаленому поспіху він стягує з себе прокляті штани разом з боксерами, відкриваючи моєму погляду прекрасний вид. Я прикусую губу, обхоплюю його рукою і проводжу вгору-вниз, помічаючи, як почастішало дихання Влада і як його м'язи напружилися від цієї ласки.

Він не дозволяє дражнити його довго, влаштовується у мене між ніг, і нас поділяє лише тонка тканина моїх мереживних трусиків. Влад не церемониться з ними, розриває їх, відкидає убік і входить в мене одним різким поштовхом.

З мого рота зривається гучний стогін. Я і забула, як це чудово – перебувати під владою бажаного чоловіка. Він проводить носом по моїй шиї, з силою стискає руками талію і рухається, то сповільнюючись, то збільшуючи темп. Стіл піді мною розгойдується, при кожному русі ударяючись об стіну, ще трохи - і ніжки не витримають нашого натиску.

Я подаюся стегнами назустріч йому, обіймаю його за шию, притягуючи ще ближче, і впиваюся зубами в його плече, щоб стримати гучні стогони. Мені так добре, так добре...

Ще кілька сильних поштовхів, і я на межі. Відчуваю, як нарешті вибухаю, звільняючи залишки свого незадоволеного бажання, а слідом за мною і Влад.

У голові гуде, у вухах дзвенить, серце шалено б'ється, а розум разом з розумінням того, що я наробила, починає повільно повертатися до мене.

Я злякано відштовхую від себе чоловіка, прикриваючи руками груди і ловлю в його погляді образу.

– Тепер задоволений? Отримав те, для чого прийшов? - Я зла на себе і на свою нестримність, на те, що цей чоловік все ще має владу наді мною.

- Кіро, не кажи дурниць. І нам справді треба поговорити.

Я спостерігаю за тим, як він швидко натягує штани, і сіпаюся убік, коли він наближається, намагаючись взяти мене на руки.

- Я всього лише віднесу тебе в ліжко, - пояснює, наче маленькій дитині, підхоплюючи мене на руки, ніби я нічого не важу, і прямує до кімнати. - А тепер ми з тобою справді поговоримо. - Влаштовується поруч, але я відвертаюсь від нього, бо боюся почути правду. Або брехню. Боюся, що після його слів все остаточно зміниться. Зараз у мене хоча б є примарний шанс на те, що Діма був неправий щодо нього, що він справді кохає мене, а не використовує з корисливою метою.

- Ти... тебе відпустили? - все ж наважуюсь поставити головне питання, яке не дає мені спокою.

- Під заставу. До суду, - зітхає він, перебираючи пальцями моє волосся. - За умовою, що я й близько до тебе не підійду.

- І ти, звісно ж, не погодився?

- Погодився, але впевнений, твій батько зрозумів, що я збрехав.

- Це все правда?

- Дивлячись, що ти вважаєш правдою.

- Ну те, що ти злочинець і що насправді був зі мною через те, щоб мати вплив на рішення мого батька.

Влад голосно видихає, і я набираюсь сміливості подивитися на нього. Нині він серйозний, як ніколи раніше. Дивиться на мене, хмуриться, і я чекаю на гірше.

- Все, що було між тобою та мною, не має жодного відношення до того, у чому мене звинувачують.

- Якось розпливчасто, не знаходиш?

- Я...так, мене справді послали стежити за тобою, але мені не треба було спати з тобою або кликати тебе на побачення, щоб зробити кілька ідіотських фоток, - трохи різкіше, ніж слід, відповідає він. - Я кохаю тебе. Кохаю! І весь цей місяць я подихав від туги без тебе в чотирьох стінах, а від однієї думки про те, що ти не пробачиш мені чи мені доведеться мотати термін на зоні, хочеться трощити все на своєму шляху. Тому не думай, що зможеш так легко  мене позбутися!

Він, здається, чесний, і я трохи заспокоююсь. Це схоже на правду, адже не став би він зараз тягнутися до мене, якби не кохав.

Мене цікавить ще одне питання, яке роз'їдає мене зсередини з того самого дня, як заарештували Влада.

- Ти вбивав когось? Я хочу почути чесну відповідь. - Здається, я забуваю, як дихати. Якщо він зізнається, що позбавляв людей життя, я ніколи більше не зможу подивитися в його бік.

- Я надирав дупи, я залякував, давав хабарі, займався нечесним бізнесом, але я ніколи нікого не вбивав. За кого ти приймаєш мене, Кіро?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍