Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Вранці Мира прокидалася на самоті. Та дівчина точно знала, що Драган проводив ночі поруч із нею. Про це свідчили тепла, пом’ята постіль поруч та його запах на подушці.

Междемира не знала, чому Драган не бажав продовжувати з нею тієї розмови. Адже, він міг будь-якої хвилини викликати її до кабінету, чи навіть заговорити до неї вранці у кімнаті, чи у будь-якому іншому місці. Для нього це не складало жодної проблеми, так як вони могли безліч разів зустрітися на протязі дня. Однак, складалося враження, що Драган просто уникає дівчину. І погано це було, чи добре, та зараз Мира була вдячна своєму чоловікові. Така його поведінка дозволяла Междемирі привести власні думки та емоції до ладу.

І якщо принца Ядера дівчина не бачила взагалі, а із власним чоловіком пересікалася лише виключно в робочих питаннях, то стару знайому Драгана – Олівію – Мирі доводилося бачити аж надто часто. І не можна було сказати, що ця дівчина була Імператриці не приємною. Та чомусь, після кожного спілкування із леді Верберн, у Мири лишався на душі якийсь дивний осад. Можливо це було пов’язано із надмірною нав’язливістю дівчини, а можливо це було і щось інше. Щоправда, Мира ще не дуже розуміла, що саме.

- Сьогодні дуже гарний та сонячний день. – Приємно щебетала до Мири Олівія, коли жінки вкотре снідали у малій їдальні.

Драган, як і завжди, заклопотаний справами навіть не приєднався до компанії молодих дам.

- Ви маєте рацію. День обіцяє бути чудовим. – На постійні благання Олівії говорити до неї на ти, Мира все ж не зраджувала своїм манерам і продовжувала спілкуватися із дівчиною на Ви.

- В таку погоду було б гарно влаштувати пікнік. Або ж прогулятися вздовж берега моря. -  Продовжувала наспівувати леді Верберн.

- Я б залюбки, та деякі справи за містом вимагають моєї присутності. Сьогодні дуже важливі збори, на яких будуть вирішувати питання поставки зерна у віддаленні куточки Острова. – Мира вже всіма думками була на тих зборах. На них і дійсно повинно було вирішитися чимало важливих питань. Зокрема і тих, що стосувалися найвіддаленіших міст, де після війни голод вирував на повну. Тай Драган повинен був там бути. Це вперше від моменту його повернення, коли дівчина могла продемонструвати чоловікові свою наполегливу працю. Тому, вона дуже хвилювалася. А ще, сьогодні мали були прибути перші човни із товарами із сусідніх Островів. Мира так довго чекала на них. Все боялася, що інші Імператори та королі просто проігнорують її листи. 

- Як на мене, то це надто нудне і не цікаве заняття. Це більше чоловіча справа, ніж жіноча. Справжня Імператриця повинна приділяти більше уваги іншим речам. Наприклад таким, як прогулянки, нові сукні, зміна інтер’єру у палаці. – Олівія із якоюсь відразою поглянула на їдальню. – Тут явно не вистачає блиску.

На мить Мира застигла, не очікуючи почути у голосі співрозмовниці таку відкриту зневагу. Звісно ж, за цих декілька днів, дівчина вже встигла звикнути до того, що леді Верберн була справжньою «Леді» в усіх значеннях цього слова. Ні тяжка робота, ні голод, ні важкі часи, здається не були знайомими цій дівчині. Мира не раз задавалася питанням, де ж Драган познайомився із нею. Та, нажаль, у самого Драгана спитати вона не могла, а Троян дуже вправно ухилявся від її питань, щоразу спираючись на якусь важливу роботу та тікаючи геть. 

- Я звісно перепрошую, леді Олівія. Та боюся, не Вам вирішувати, чим саме повинна займатися Імператриця Острова Семи Морів. А щодо інтер’єру, то хочу Вас розчарувати, та саме мій чоловік обрав такий стиль. І знаєте, він мені неабияк подобається і змінювати бодай щось я не маю жодного наміру.

Мира і сама не збагнула, коли саме її голос став звучати так холодно і суворо. Та така манера спілкування дівчини їй явно була не до душі. Краще вже Мира буде жити у мирі та спокої серед звичного і сірого інтер’єру, ніж повернеться до тих золотих розкошів, сповнених болю та розпачу.

- Я не мала нічого такого…

Олівія якраз намагалася виправдатися, коди у дверях почувся голос Драгана.

- Я радий чути, що моїй дружині до вподоби ті зміни, які я тут запровадив.

Чоловік підпер плечем стіну, пильно вдивляючись у Миру, яка також не зводила з нього свого погляду.

- Драгане, любий! Я рада, що ти нарешті вирішив до нас приєднатися! – Голос Олівії і далі звучав солодко. Однак, те що вона називала Драгана «любим», чомусь дуже сильно засмутило Миру. Дівчина неначе відчула неприємний осад десь всередині себе.

- Мушу тебе засмутити, Олівія, та я прийшов по свою дружину. Ми запізнюємся на збори. – Чоловік навіть не поглянув на свою знайому. Весь цей час він не зводив свого погляду із Мири.

- Так, звісно. – Імператриця швидко піднялася з-за столу. – Вибачте, леді Олівія, та я буду вимушена Вас залишити на одинці.

З цими словами, дівчина швидким кроком наблизилася до Драгана.

- Можемо йти. – Тихо промовила вона, опинившись біля чоловіка, а потім швидко покинула їдальню.

- Гарного тобі дня. – Драган відірвався від стіни та, навіть не поглянувши на жінку, що розгублено дивилася на нього, пішов слідом за дружиною.

- І що він у ній такого знайшов? – Олівія роздратовано відкинула серветку у бік та, піднявшись з-за столу, також покинула їдальню.

Перш ніж вийти з палацу, Мира спустилася до кухні, де за звичкою лишала свою сумку з якою все ніяк не наважувалася розлучитися. Вона знала, що Імператриці не личить так ходити, та старі звички наполегливо лишалися поруч із нею. Навіть вбрання у дівчини було досить звичайним та повсякденним. Жодної тобі розкоші чи вишуканості. Що не скажеш про Олівію, яка вдягалася немов справжня королева.