Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

— це прояв кар’єризму та порушення субординації. Скидалося на те, що офіс президента готує Сирського до повного командування Збройними силами: організовує для нього інтерв’ю, надає чимало ефірного часу в телемарафоні. Натомість генерала Залужного тримали далі від глядацьких очей, забороняли йому їздити на передову або вільно спілкуватися з військом на публіці. Під тиском опинився і його помічник, полковник Носков. Офіс президента спонукав Залужного звільнити Носкова, а Служба безпеки України (СБУ) влаштувала йому допит та перевірила на поліграфі. Агенти СБУ розпитували полковника про його зв’язки з політичними опонентами Зеленського та російськими спецслужбами. Жодних обвинувачень висунуто не було, але така прискіплива увага з боку спецслужб змусила Носкова триматися в тіні. Він більше не з’являвся поруч із Залужним під час його зустрічей або відеорозмов із президентом.

— Я відійшов убік, за межі кадру, — сказав мені полковник.

У відповідь на запитання про взаємини із Залужним президент й надалі заперечував будь-які наміри звільнити головнокомандувача. Однак для військових і близького оточення Зеленського конфлікт між ним та генералом був секретом Полішинеля. Давній друг президента Юрій Тира почув про це від військових, коли постачав їм припаси та організовував концерти на передовій. Я приїхав до нього додому одного пізнього вечора в листопаді, Тира тоді готував показ чергового комедійного шоу на Донбасі. Через останні ракетні удари росіян у районі під Києвом, де мешкав Тира, не було ні електрики, ані мобільного зв’язку, а гуркіт дизель-генератора біля будинку перекривав усі звуки, тож мені довелося хвилин двадцять гупати у ворота. Нарешті Тира з’явився на під’їзній доріжці та запросив мене до захаращеного гаражу. Тут горою височіли ящики з гуманітарною допомогою та спорядженням, коробки з інструментами, попільнички, переповнені недопалками. У гаражі в очікуванні ремонту стояла розбита карета швидкої допомоги, стіни вкривали подяки від численних військових загонів. Найдавніші були ще з часів комедійних виступів, які 2014 року Тира допомагав організовувати Зеленському в зоні бойових дій — і які допомогли переконати його балотуватися в президенти. Видавалося, то було в минулому житті, сказав Тира. Тоді військовослужбовці бігли обійматися із Зеленським, намагалися носити його на плечах. Нині ж солдати поважали рішення Зеленського залишитися й керувати країною, що веде війну. Однак чутки про його конфлікт із генералом Залужним змусили багатьох офіцерів засумніватися в намірах президента, і через це Тира опинився у складному становищі.

— Народ там постійно мене запитує: ти з президентом чи із Залужним? — розповів він. — Тобто або-або.

У цьому змаганні за популярність Зеленський переваги не мав — принаймні серед чоловіків і жінок, що билися на фронті. Там, за словами Тири, генерала любили та поважали настільки, що жодному політикові й не снилося. Для іміджмейкерів на Банковій «найстрашніше те, що молодь — за Залужного. Найкращі та найталановитіші — за нього». Офіс Президента майже ніяк не міг цьому зарадити. Рішення звільнити генерала чи ще якось підрізати йому крила буде нерозумним, сказав Тира, адже армія повстане на захист командувача.

— Найгірше може початися, коли війна буде позаду, — попередив Тира. — Спом’яни моє слово. Підніметься величезний срач: а чи можна було запобігти війні, а чи не забагато людей ми втратили.

Доки в Україні точаться бої, ці суперечки не спливатимуть на поверхню. Однак, зрештою, люди почнуть вимагати відповідей.

— Спалахне світло, — сказав Тира. — І собаки забрешуть.

РОЗДІЛ 22. ЗВІЛЬНЕННЯ

На початку листопада радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван прибув на центральний залізничний вокзал Києва та в супроводі броньованого кортежу попрямував на Банкову, на зустріч із президентом Зеленським. Салліван приїхав не з пустими руками. Партія дронів, ракети класу земля-повітря, відремонтовані радянські танки — усе це було частиною пакета допомоги вартістю 400 мільйонів доларів, про який оголосили під час візиту Саллівана[318]. Загальна вартість американської допомоги з початку вторгнення перевищила 25 мільярдів. Однак адміністрація Байдена у Вашингтоні була непевна, як довго зможе підтримувати постачання на такому рівні. Наступного тижня в США відбувалися проміжні вибори, і республіканці мали всі шанси повернути собі контроль над Конгресом. Лідер республіканців у Палаті представників, Кевін Маккарті, попередив Україну — вона не отримає «чистого чека», за яким вестиме війну вічно. Політичні лідери не тільки в США, а й у значній частині Європи почали замислюватися над тим, коли ж бойові дії припиняться, як переконати Зеленського піти на переговори з Путіним, і чи впевненість Зеленського у здатності України перемогти не заважає йому побачити, що можливості Заходу надавати допомогу не безмежні.

Указ № 679, який Зеленський видав місяць тому, занепокоїв деяких західних союзників. У відповідь на проголошену Кремлем анексію чотирьох областей України Зеленський наклав офіційну заборону на будь-які переговори з Володимиром Путіним.

— Він не знає, що таке гідність і чесність, — сказав Зеленський. — Тому ми готові до діалогу з Росією, але вже з іншим президентом Росії[319].

Ця заява, підсилена рішенням Ради нацбезпеки, перекрила дипломатичні шляхи, на які досі сподівалося чимало союзників України. У середині осені вони почали переконувати Зеленського, щоб він у своїй риториці залишав більше простору для можливості закінчити війну переговорами. У день візиту Саллівана міністри закордонних справ семи найбагатших демократій світу виступили зі спільною заявою, у якій нагадали Зеленському про необхідність зберігати «готовність до справедливого миру»[320]. Ту саму фразу — «справедливий мир» — використав і Салліван на зустрічі з президентом та його помічниками в Києві, а також закликав їх обміркувати, чого саме такий мир вимагатиме.

Проте Зеленський не мав особливого бажання говорити на цю тему. Перші місяці вторгнення, навіть після Бучанської різанини, він ще вірив, що Путіна можна урезонити, що злочини російських військових від нього, напевно, приховують. Ці ілюзії зникли. Після бойових успіхів на Харківщині президент хотів продовжувати відтискати росіян за допомогою військової сили. Він розумів, що його бачення «справедливого миру» нинішні правителі Росії не приймуть. Щоб зупинити війну, вони мали б відвести війська з усіх окупованих територій України, зокрема з Криму. Мали б сприяти покаранню винних у воєнних злочинах проти України. Путін та його воєначальники ніколи на це не пристануть, тож Зеленський не бачив жодних підстав для ведення мирних переговорів. До того ж знав, що росіянам не можна довіряти, вони не дотримують обіцянок, даних за столом переговорів. Навіть коли заявляють про свою зацікавленість у припиненні вогню, їхні ракети падають на мирні міста, а військкомати набирають новобранців.

— Вони продовжують збирати людей на загибель[321], — сказав Зеленський у вечірньому зверненні після зустрічі із Салліваном.

На знак очевидної поступки гостеві