Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Серед ночі вона прокинулася. Незрозумілий біль стиснув серце. «Я щось мала зробити…» — ця думка крутилася нав’язливо, наче дзвін у голові.

Швидко одягнувшись, вона мовчки вислизнула з кімнати й навшпиньках рушила коридорами. Навички котячої грації не підвели: Віка майже не видавала звуку. Щось невидиме вело її до підвалу.

Вийшовши на подвір’я, вона бігцем добігла до сірої будівлі зі знайомими дверима. Серце билося як навіжене. В голові калатало: «А раптом замкнено?»

Та двері, на її полегшення, виявилися прочиненими. Із підвалу пробивалося тьмяне синє світло. До того ж чулася приглушена розмова.

Знявши взуття, вона беззвучно спустилася вниз. Ельф, що розмовляв, стояв спиною до неї. Віка прудко ковзнула за найближчу колону — й завмерла.

Щось у цьому діалозі, в інтонаціях, у напруженому тремтінні повітря вказувало: тут вирішується щось важливе. І вона мусить дізнатися — що саме…