Читати книгу - "Королева пустелі"

справі й збиралася стати індійським військовим штатним офіцером штабної групи.

Генералам Ґертруда подобалася, і дуже швидко в колі військових вона стала улюбленим працівником. У парку спеку всередині літа, коли вся країна потерпала від страшенних паводків і опинялася під водою, генерали Коупер і МакМанн — який у 1919 році стане головнокомандувачем Месопотамії — повезли Ґертруду на річковому пароплаві до північної частини річки Шатт-ель-Араб, де збиралися навідатися до країни болотних арабів. Відрядження мало тривати кілька днів. Палуба пароплава була оснащена спрощеними варіантами кают, зроблених з дерев’яних панелей; Ґертруда взяла з собою слугу й легкі складані меблі для табору. Вони кинули якір в озері Хорр-ель-Хаммар, куди стікаються води річок Тигр та Євфрат. Ґертруду заворожили цей водяний пейзаж і незвичайна архітектурна краса будиночків з очерету та мадхіфсами, що плавали на воді, і центр села, де розташувалися величні будинки, розміри яких сягали п’ятнадцяти метрів в довжину і п’яти у ширину. Це була стародавня культура, народжена на воді, яка на початку 1950-х років заволодіє серцем Вілфреда Тесиджера і яку у свій час знищить Саддам Хусейн. 12 грудня Ґертруда написала Чиролу:

«З південного боку ми бачили високий кряж пустелі та довгий гребінь пагорбів, які були нічим іншим, як містом Ур Халдейський... Поселення тут нестаціонарні, вони пересуваються щоразу, коли змінюється рівень води. Багато будинків побудовані на плаваючих фундаментах з очеретяних матів з плаваючими скотними дворами, на яких пасуться задоволені корови, прив’язані, як я розумію, до пальм... Над кожним поселенням очеретяних хаток височіє прямокутна глиняна вежа шейхового форту, наче маленькі церковні куполи в царстві затопленої трясовини. Світло та кольори неймовірні — я ще ніколи не бачила ландшафту з такою дивною красою... Я вражена до глибини душі».

Вони дізналися, що Насирія, яку нещодавно захопила Британія, перетворилася на острів завдовжки з п’ять кілометрів. Там Ґертруда зустрілася з генералом Брукінґом — «маленький запальний чоловічок із розбитим серцем, який чотири місяці тому у Франції втратив свого єдиного сина» — і майором Гамільтоном, який, як виявилося, був кузеном Стенлі. Хоч якою б чарівною не здавалася інтерлюдія, певні речі Ґертруду все ж непокоїли. Щоразу, коли хтось перерізав телеграфну лінію, той запальний генерал, не розбираючись, однаково карав як товаришів, так і недругів. У її листі до Чирола далі:

«Не потрібно говорити, що це називається розбір польотів. Збитки, які можна нанести, стріляючи з води, майже непомітні, однак за ними завжди йдуть відповідні заходи, які все більшій і більшій кількості людей завдають неприємностей — постійно збільшується коло безладу та ворожнечі. Ось, що я про це думаю, і я дозволила собі сказати це йому прямо в очі. «Ви пов’язані з політикою?», — запитав він, одночасно й фиркнувши, і підморгнувши. Я сказала, що так, я все своє життя була пов’язана з політикою».

Повернувшись до Басри, Ґертруда взялася вирішувати інші проблеми. Важка праця потребувала великої кількості чоловіків, і військові органи їх забирали, залишаючи безліч сімей без годувальника, який би вирощував урожай чи забезпечував умовами для життя. Ґертруда вирішила, що напише про це Гардинґу. Така ситуація не лише зачіпала високу мораль англійки, її мучила думка про те, як майбутнє керівництво Месопотамії зможе завоювати довіру й підтримку арабів після порушення принципів людяності?

«Є багато нюансів, які мене не радують. Перший і найважливіший з них — це труднощі роботи. Існує дуже тонка грань — іноді мені здається, що це невидима грань — між тим, чим ми тут займаємося, і тим, що робили німці в Бельгії. Як на мене, краще б ми найняли іноземних робітників для воєнних цілей, ніж насильно нав’язувати цю роботу місцевим, хоч як би сильно мені не хотілося наймати індійців. Усе це непросто, домнуле, якби ви знали, наскільки важка у мене тут робота».

Досі месопотамська кампанія просувалася з величезним успіхом, однак зараз усе обернулося з точністю навпаки. Після того, як пробританські війська під керівництвом генерала Ніксона прогнали турків з Насирії, генерал-майор Чарльз Таунсенд разом із шостою дивізією у складі десяти тисяч солдатів продовжили йти у наступ, щоб захопити місто-фортецю Ель-Кут. Там вони планували перегрупуватися й чекати на підкріплення, однак Ніксон — який своєю чергою отримав наказ із Індії — наказав іти далі. З флотилії річкових пароплавів англійці вступили в битву біля міста Ктесифон, масивні арки якого Ґертруда неодноразово фотографувала і які практично можна було розгледіти з Багдада. Двадцять тисяч турецьких солдатів окопалися й підкараулювали противника у Ктесифоні. Наступ зупинили, і згодом кількість втрат зросла, тож Таунсенд зі своїм військом мусив поспішно відступати в Ель-Кут. Це було на початку грудня. Оточені турками нещасні солдати шостої дивізії, яким вдалося вижити, були приречені витримати найдовшу в британській історії облогу. Так проходили тижні, потім місяці; і, незважаючи на три начебто успішні спроби відтіснити турків, солдати разом із місцевими жителями опинилися ув’язнені за стінами міста і згодом були вимушені їсти котів і собак, а тоді ще й щурів. «В Ель-Куті зовсім нічого не відбувається, і не схоже, що бодай щось може змінитися — це безнадійна справа. Самому Богу відомо, чим це має закінчитися», — написала Ґертруда у квітні.

Усередині квітня в Басру приїхали Лоуренс та Обрі Герберт з якимось секретним завданням від каїрського розвідувального бюро. Вони одразу ж попрямували до Ґертрудиного офісу й розмістилися на її веранді, вникаючи у курс справ. Через незрозумілість цілей їхнього візиту та невійськовий вигляд в офіцерській їдальні прокотилася хвиля несхвалення. Лоуренс і Герберт були уповноважені запропонувати близько двох мільйонів фунтів стерлінгів, щоб відкупитися від турків і звільнити свій гарнізон в Ель-Куті. У крайньому разі вони збиралися обговорити обмін пораненими й закликати до милосердя до арабського населення міста Ель-Кут. Це була принизлива ситуація, однак водночас і останній шанс відвернути страшну катастрофу для британців. Пізніше Лоуренс опише злісні заперечення щодо його місії з боку англійських військових, які працювали в Басрі, і як двоє генералів взяли його за барки, щоб сказати, наскільки ганебний цей хід.

Лоуренс і Герберт сиділи з Ґертрудою за столом і розмовляли. Для неї було безмежною втіхою знову зустрітися й поговорити з найсвітлішими умами каїрського бюро геніїв: вона не могла не порівнювати їх зі старими тупуватими генералами, які дуже часто складали їй компанію за обідом. «Цей мій тиждень позитивно урізноманітнився приїздом містера Лоуренса, направленого з Єгипта у статусі зв’язного офіцера. Ми чудово поговорили й склали грандіозні плани щодо уряду всього світу. Завтра він відпливає вгору річкою туди, де в