Читати книгу - "Сповідь афериста Фелікса Круля"

- О, значить, вам подобається Лісабон?

- Sire, enormement! Je suis tout а fait transporte par la beaute de votre capitale qui est vraiment digne d'кtre la residence d'un grand souverain comme Votre Majeste. [191] Я мав намір пробути тут всього декілька днів, але швидко зрозумів усю неспроможність такого наміру й вирішив змінити свої плани, щоб мати можливість хоч кілька тижнів перебути в місті, з якого взагалі не хочеться їхати з власної волі. Яке це місто! Які авеню, парки, які променади й краєвиди! Завдяки моїм приватним зв'язкам я насамперед ознайомився з природничо-історичним музеєм професора Кукука — дивовижною інституцією, ваша величносте, для мене особисто найбільше привабливою своїм океанографічним розділом, де різноманітні експонати наочно повчають нас про те, що все живе постало з морської води. А потім дива ботанічного саду, ваша величносте, Авеніда парк, Кампо ґран де, парк Пасеіо та Естрелья з його чарівним краєвидом на місто та річку… Чого ж дивуватися, коли від цього ідеального поєднання природи, благословенної небом та зразково обробленої людиною, зволожується погляд того, хто хоча б трохи — так-так, хоч на дещицю — має право вважати себе художником. Маю зізнатися, що — о, звичайно, мені далеко до вашої величности, чия майстерність в цьому мистецтві загальновідома, — що в Парижі я займався витонченими мистецтвами — рисував і малював маслом як старанний, хоча й не надто успішний учень професора Естомпара з Академії витончених мистецтв. Але про це, їй-богу, не варто розводитися. Говорити слід про те, що в особі вашої величности ми шануємо володаря однієї з найпрекрасніших країн світу, якщо таки не найпрекраснішої. Навряд чи на світі знайдеться панорама краща за ту, що відкривається перед враженим глядачем з висот королівського замку Сінтра на багату хлібом, виноградниками й фруктовими садами Естремадуру…

Принагідно зауважу, мої дорогі батьки: я ще не спромігся побувати ні «в замку, ні в монастирі Белен, про витончену архітектуру якого я теж сказав декілька слів королю. А не спромігся тому, що добру половину свого часу проводжу в клубі, куди мене запросила родина Кукуків, граючи в теніс з дуже чемними молодими людьми. Але все це не суттєво! Перед королем я звеличував враження, яких ще не випробував, і його величність зволив зауважити, що моя сприйнятливість гідна найвищих похвал.

Це мене підбадьорило, і я провадив далі з усім красномовством, на яке був здатний, або, точніше, яке мені надала незвичайна ситуація, звеличувати перед монархом Португалію й португальців. Адже в країну приїжджаєш, говорив я, не тільки заради неї самої, але — і це, мабуть, передовсім — заради людей, через якусь цікавість — якщо можна так висловитися — до ще незнаної людности. Через бажання зазирнути в чужі очі, в чужі обличчя… Я знаю, що висловлююсь плутано, але маю на увазі бажання радо пізнати нові постави, нові звичаї. Португалія — а la bonne heure,[192] але португальці, піддані його королівської величности — ось на кому зосередилася вся моя увага. Тубільне кельтсько-іберійське населення, до якого додалися різноманітні історичні домішки фінікійської, карфагенської, римської й арабської крови, — що за чарівну породу людей, здатних полонити розум і серце, створило це змішання: мило гордовиту, а іноді й ошляхетнену расовою зарозумілістю, що мимоволі викликає певний острах. Бути володарем такого чарівного народу, їй-богу, з цим можна тільки привітати вашу величність!

- Дуже, дуже мило, — відповідав на це дон Карлос. — Дякую вам за те, що ви так подружньому поставилися до Португалії та португальців. — Я вже гадав, що цими слова ми він збирається завершити аудієнцію, й був приємно подивовавний, коли король раптом промовив: — Але чому ми, власне, стоїмо? Cher ambassadeur,[193] давайте-но все-таки сядемо!

Напочатку він, безперечно, мав намір провести аудієнцію стоячи, адже йшлося лише про те, що мене буде відрекомендовано його величності й все закінчиться за кілька хвилин. Тож якщо він її продовжив і висловив бажання розташуватися зручніше — це ви сміливо можете віднести — я не хвалюсь, а хочу вас порадувати — на рахунок мого красномовства, що, мабуть, його потішило, та й взагалі через приємність всього мого tenue.[194]

Король, посланець і я сіли в шкіряні фотелі біля мармурового каміна з традиційними годинниками, канделябрами й східними вазами над ним. Кабінет короля — чудово вмебльована кімната, де є навіть дві книжкові шафи зі скляними дверцятами, а підлога покрита перським килимом велетенських розмірів. Обабіч каміна в масивних позолочених рамах висять дві картини. На одній з них зображено гірський краєвид, на іншій — квітуча долина. Пан де Гюйон, вказавши мені очима на ці пейзажі, тут же перевів погляд на короля, що якраз перейшов до різьбленого столика для курців, щоб узяти з нього срібну скриньку для сиґар. Я зрозумів.

- Sire, — сказав я, — прошу вибачення за те, що ці шедеври на хвилину відвернули мою увагу від найяснішої особи вашої величности, мимоволі прикувавши до себе мій погляд. Дозвольте мені розглянути їх ближче. Так, ось це живопис! Ось це геній! Я не можу розібрати підпису, але обидві картини, поза сумнівом, зроблені рукою першого художника вашої країни!

- Першого? — усміхаючись, повторив король. — Дивлячись в якому сенсі. Картини написані мною. Ось ця, ліворуч, — вид на Серра да Естрелья, там у мене є мисливський будиночок, а в цій, праворуч, я прагнув передати настрій наших болотистих низин, де я частенько полюю на бекасів. Як бачите, мені хотілося відтворити красу польових гвоздик, які рясніють на наших долинах.

- Мені здається, я чую їхній аромат, — відповідав я. — Боже мій, перед такою майстерністю дилетантові залишається тільки червоніти.

- Але ці картини якраз і вважають дилетантськими, — відповідав дон Карлос, знизуючи плечима, тим часом, як я, сідаючи на місце, удав, що насилу відриваю очі від його творінь. — Король завжди буде вважатися дилетантом. Кожному зараз спадає на думку Нерон з його псевдоартистичними претензіями.

- Жалюгідні люди, — зауважив я, — якщо вони не здатні звільнитися від такого забобону. Їм слід було б радіти возз'єднанню вищого з вищим: блага високого народження з благоволінням муз.

Його величність вислухав це з очевидним задоволенням.

Найясніший господар сидів у зручній позі, тоді як посланець і я, згідно з етикетом, уникали найменшого дотику до опуклих спинок наших фотелів.

Король промовив:

- Мені подобається, милий маркізе, радісна безпосередність, з якою ви сприймаєте світ, людей і твори мистецтва, їй-богу, вашій безпосередності й чудовій