Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

прекрасна погода, світило сонце і було тепло, не те що в серпні.

— Цей молодий міліціонер був такий симпатичний… Хто б міг подумати, що він втече з нашими грішми?

— Розкажіть, будь ласка, який він був на вигляд.

— У нього була така приємна усмішка, красиві вусики і голубі очі. Дуже до лиця йому новенький мундир, він так гарно підкреслював його фігуру. Тільки, як на мене, на зріст не вдався. У мого чоловіка — метр вісімдесят п’ять, — з гордістю проказала касирка. — Не такий вже він «пальчик»[8].

— Так який же на зріст чоловік у міліцейській формі?

— Не більше метра сімдесяти п’яти. Той, другий, у голубих джинсах, трохи вищий. Власне, на другого я не звернула особливої уваги, тому що він з самого початку тримався збоку, на голові в нього нічого не було, волосся темне, також стрункий.

— Ну а міліціонер? Опишіть його обличчя, волосся.

— Волосся? Я б сказала — темний блондин або навіть шатен. Кашкет насунутий низько на чоло, так що нелегко було розгледіти, яке в нього обличчя і волосся. Обличчя, здається, кругле, так, швидше кругле, ніж продовгувате. А мундир абсолютно новий, убраний, як лялечка.

— А жетон з номером на мундирі був?

— Ні, здається, ні… Я не звернула уваги.

— Як же це ви залишили у машині сім мільйонів злотих?

— Адже міліціонер попросив вийти, треба було штовхати машину, інакше мотор не заводився. Ось і мій чоловік, коли у нього не заводиться машина, особливо взимку, завжди говорить мені: «Христина, вийди і підштовхни». Тільки наша вулиця йде трохи під укіс, так там легше. У нас, пане майор, також є машина, «шкода»…

— Відповідальність за гроші, — перебив її Качановський, — ваш прямий обов’язок. Ви бачили, що охоронник вийшов з машини і не взяв з собою сумки з грішми. Виходить, її повинні були взяти ви.

— Вона лежала на задньому сидінні. А потім, знаєте, яка вона була важка? У банку взяла дрібними десять тисяч злотих. Монети по п’ятдесят грошів і по одному злотому, по два, по п’ять, десять і двадцять злотих. Це був такий тягар, що я ледве дотягла сумку до машини. Згідно з інструкцією, Баліцький йшов тоді поруч, охороняючи мене.

— У банку нічого не сталося, а ось на шосе…

— А на шосе був міліціонер. Ми поважаємо нашу міліцію, ніхто й не збагнув, що це бандит та злодій.

— Вас не здивувало, що хлопець був надто молодий для капрала?

— Головне, що він був міліціонером, тому ми його й слухались. Мундир, нашивки капрала. Ну, а що молодий… Адже тепер всюди ставка на молодь. І взагалі, він був дуже симпатичний і не викликав жодної підозри.

Усе було логічно й переконливо. Сам майор мимоволі думав, чи не повів би він себе так само, виявившись на їхньому місці. Не станеш же дорікати їм за те, що ні шофер, ні пасажири не зажадали від представника міліції пред’явити службове посвідчення.

Слідчому було вже ясно, що від цих людей він більше нічого не доб’ється. Звичайно, вони припустилися помилки, залишивши в машині сумку з грішми, але навіть найсуворіший суддя навряд чи кваліфікував би це як злочин, швидше їм би поставили за провину недбальство.

До Варшави Януш Качановський повертався не в радісному настрої.

Розділ четвертий

ГІПОТЕЗ БАГАТО, ГЛУЗДУ МАЛО

— Полковник уже тричі запитував про вас, — такими словами зустріла Качановського секретарка. — Наказав, щоб після повернення ви негайно зайшли до нього.

— У мене сьогодні щасливий день, — пожартував майор. — Полковнику вдруге знадобилася моя порада.

— Ну, що у вас нового? — нетерпляче запитав полковник, тільки-но Качановський переступив поріг його кабінету.

Стан полковника можна було зрозуміти. Учинена велика крадіжка, в якій замішаний працівник міліції. Все це не могло не непокоїти Головне управління, і воно, певне, тиснуло на полковника, вимагаючи найшвидшого розслідування.

Майор детально розповів про все, що йому вдалось з’ясувати протягом дня.

— І знаєш, одна обставина мене радує, — сказав він, закінчивши повідомлення. — Факти свідчать про те, що це був не співробітник міліції, а переодягнений у міліцейську форму злочинець.

— Я в цьому не певен, — засумнівався полковник. — Які ж факти, по-твоєму, доказують це?

— А ось які: відсутність білих нарукавників, що їх співробітники автоінспекції завжди одягають під час виконання службових обов’язків; новенький мундир, а ми знаємо, що в міліції останнім часом не видавали форму, й до того ж капрал надто молодий. Я щось не знаю жодного двадцятирічного капрала міліції!

— Непереконливо! Я вважаю, що це швидше здогадка, ніж факт, в основі якого повинні бути важливі докази. А ті, що ти навів, не такі вже безсумнівні. Де злочинець узяв міліцейську форму? У магазині її не купиш. Не надходило повідомлення і про крадіжку н міліції нового мундира.

— У магазині його не купиш, це правильно. А, приміром, у костюмерній будь-якого театру напевне знайдеш такий мундир. Трапляється, що родичі померлого міліціонера продають його форму. Та що там, врешті-решт, будь-який кравець може її пошити.

— Сумніваюсь, що будь-який, як ти говориш, кравець узяв би таке замовлення.

— Ну що ж, виходить, не будь-який, а такий, для котрого головним аргументом є гроші. Можна знайти кравця, який за добру плату пошиє все що завгодно.

— Ось тут ти маєш рацію. А що коли звернутися до Головного управління з проханням дати об’яву про встановлення високої грошової винагороди особам, котрі можуть щось повідомити про міліцейську форму? Не дуже-то я певний в успіху, але спробувати треба. Що стосується нарукавників, що автоінспектор зобов’язаний одягати їх у місті, коли він регулює вуличний рух. На шосе, як правило, обходиться без них. Вік злочинця — також не доказ. Хлопцю було дев’ятнадцять, коли його призвали в армію. Два роки служби, потім міліцейська школа. У двадцять три роки він почав працювати. Хіба в такому віці не можна виглядати двадцятилітнім?

— Ну що ж, — визнав майор, — може, й так.

— У цій справі є одна дивна обставина.

— Неважко догадатися, що ти маєш на увазі. Осічка із заведенням машини?

— Саме так. Важливішим моментом в усьому проведеному тобою розслідуванні я вважаю свідчення Ковальського про те, що він сам намагався запустити мотор і що це йому не вдалося, оскільки не працював стартер. Міліціонер, справжній він чи ні, не міг за кілька хвилин, що він сидів за кермом, вивести з ладу стартер. По-перше, це не так вже просто, по-друге, Ковальський, який стояв поруч, обов’язково помітив би його маніпуляції.

— Виходить, уже до цього в машині було зроблено все необхідне, щоб стартер не спрацював.