Читати книгу - "Зерно правди"

під впливом найбурхливіших емоцій, а наступні просто були втіленням якогось плану. На першій жертві було виміщено лють, ненависть, жовч, натомість другу було просто вбито. І я почав міркувати. Якщо не сприймати трьох убивств як одне ціле, якщо зосередитися на першому, найважливішому, і на мить забути про декорації, то все стає очевидним. Убивцею мусить бути Будник. У нього був мотив — зрада дружини, була можливість, і в нього не було жодного алібі, зізнання плутані, він постійно нам брехав.

— Але хто міг підозрювати небіжчика? — Бася Соберай встала, накинула на себе сорочку Шацького й витягла з торбинки бабські сигарети.

— Ти куриш?

— Пачку за два тижні. Швидше хобі, ніж погана звичка. Можна тут курити чи йти на кухню?

Шацький махнув рукою, сам виліз із ліжка й узяв свої сигарети. Закурив, гарячий дим наповнив легені, шкіра вкрилася сиротами; весна, може, і надійшла, але ночі все ще були холодними. Загорнувся в коц і почав ходити по кімнаті, щоб зігрітися.

— Ніхто не підозрює небіжчика, усе просто, — продовжував прокурор. — Проте, якби не труп Будника, справа була б зрозумілою, бо у випадку Шиллера він теж був найбільш підозрілим. Залишалося застосувати відомий принцип Шерлока Холмса, що коли прибрати всі можливі версії, та, що залишається, навіть найневірогідніша, є правдивою.

Соберай затягнулася сигаретою, від холоду її груди, помітні крізь незастебнуту сорочку, зробилися надзвичайно звабливі.

— Чому ми цього не зауважили? Ти, я, Вільчур?

— Ілюзія, — стенув плечима Шацький. — Певне, найгеніальніша вигадка Будника. Знаєш, у чому полягають витівки штукаря? Треба відвернути увагу, правда? Коли одна рука тасує в повітрі дві колоди карт або перетворює палаючий папір на голуба, у тебе немає часу й бажання глянути, що робить друга. Розумієш? Ми були ідеальними глядачами, з різних причин. Ти і Вільчур настільки тутешні, що для вас усе мало величезне значення. Я настільки чужий, що не міг відрізнити важливе від неважливого. Ми весь час витріщалися на циліндр і кролика. На картини в костьолах, на євангельські цитати, на бочки, на голий труп на місці старого кіркуту. А на менш видовищні речі ми уваги не звертали.

— Наприклад?

— Наприклад лесовий пісок під нігтями Ельжбети Будник. Якщо витягаєш із чиєїсь долоні таємничий символ, то нігті тебе не цікавлять. А якби зацікавили, ми б раніше подумали про підземелля. Наприклад, укриті кривавою кіркою ноги другої жертви. Бачиш таке, та ще й ця бочка на додачу, і вже не думаєш, чому в чиновника магістрату такі побиті, вкриті синцями безформні ступні.

— Ноги волоцюги...

— Атож. Але це весь час мене переслідувало, такі незначні деталі, постійно вони про себе нагадували. Слова Клейноцького — це перше. Слова твого батька — друге.

— Що всі брешуть?

— Ці також, але він сказав іще дещо. Спершу я подумав, що йдеться про перенесення ненависті з покоління до покоління, стосовно Вільчура це було очевидне. Але він говорив про життя в маленькому містечку, як усі зазирають одне одному у вікна, про те, що коли дружина загуляє, то в костьолі доведеться стояти поруч із коханцем. Хай йому грець, я весь час думав про цього Будника, весь час він мені муляв, але я відкидав таке вирішення, бо воно було занадто неймовірним. Лише коли я почав про це думати, усе зійшлося. Візьми обернену літеру на картині, рабин у Любліні сказав мені, що жоден єврей не зробить такої помилки, так само, як ми ніколи б не написали В із черевцями ліворуч. Це не вказує на Вільчура. Зате вказує на того, хто на загал був обізнаний, але йому доводилося частенько зазирати до вікіпедії, щоб дошукатися деталей. А Будник непогано орієнтувався, адже він цікавився картиною, боровся, щоб люди дізналися правду, і настільки знався на антисемітських забобонах, що чудово розумів, за які мотузочки треба смикати.

Та це не єдина його помилка. Він запхнув у долоню своєї мертвої дружини родло, бо у своїй люті — знову Клейноцький! — хотів будь-що зашкодити Шиллерові, потягти його на дно. Він не подумав, що після розмови із Шиллером ця романтична історія виведе нас на нього. А може, Будник подумав, що Шиллер нічого не скаже, бо дбатиме про добре ім’я своєї коханки? Дідько його знає. Так чи сяк, якби Шиллер не поїхав до столиці, якби я допитав його на день раніше, він був би живий, а Будник уже тиждень, як сидів би за ґратами.

Соберай докурила сигарету, Теодор подумав, що вона повернеться під ковдру, але Бася понишпорила в торбинці й витягла мобілку.

— Чоловікові дзвониш?

— Замовляю піцу в «Модені». Дві «Романтики»? — вона кумедно затріпотіла віями.

Він притакнув і почекав, доки Бася закінчить розмову, а тоді затягнув її знову під ковдру. Не для любощів, йому просто хотілося пригорнути її, поговорити.

— А що з Вільчуром? — поцікавилася вона. — Це що взагалі таке? У чому справа? Його звільнили?

— Звільнили, звільнили. Старий мені сказав, що в нього неймовірно добре серце, тому він не заявите про свій арешт до Антидифамаційної ліги й не виставить мене головним антисемітом Польщі. Тільки через те, що «Факт» уже це за нього зробив.

Бася засміялася.

— Чарівний дідок. А він і справді єврей?

— Справді, справді. Зрештою, уся ця історія невигадана, але Вільчур не знав про неї в подробицях. Він гадки не мав, що Ельжбета була онукою тієї нещасної акушерки, донька якої злякалася бочки. Найбільше знав Будник. Справа лікаря Вайсброта й того, що відбулося взимку сорок сьомого, була родинною таємницею за сімома печатями. Будник довідався про неї лише тоді, куди закохався в панну Шушкевич. Його батько, ти звісно, знаєш, був начальником тюрми, який не дозволив Вайсбротові прийняти в дружини пологи. Наляканий цим збігом обставин, він розповів про все синові на смертному одрі. Старий боявся прокляття, боявся, що все, що відбувається, є невипадковим, що це Вайсброт з того світу прагне справедливості.

— Щось у цьому таки є, — прошепотіла Бася. — Хоч як дивися, у цьому є щось моторошне, щось жахливе, що ці долі знову так поєдналися. Особливо тепер, коли Будник закінчить життя у в’язниці.

Шацький здригнувся. Він не думав про це таким чином, але Соберай мала рацію. Схоже, що сандомирське прокляття збулося, зачепивши і його. Згадався запис зі зникаючим у темряві хасидом, це був єдиний момент розслідування, якого не вдалося з’ясувати. І який він збирався залишити