Читати книгу - "Нафта"

Отам, у переливчастому світлі далечі та надвечір’я, де рубінове сяйво блякне, перетворюючись на білувате сяйво марення, ніби поза часом (пізньої весни чи дуже теплої зими) усе це стає доленосним. І далеким від очей та від свідомості. І непоправним.

Нотатка 71g

МЕРДА

(Видіння, розділ шостий)

У шостому розділі Видіння Мерда та його дівчина, міцно обійнявшись, проходять повз Вулицю ххх ххх, що знаходиться ліворуч від Карло, який і надалі поволі відкочується назад. Отже, ця Вулиця ххх ххх простягається до вервечки багатоповерхівок, що височіють у безбарвній поволоці спеки чи надвечір’я. Важко зрозуміти це за допомогою часу, в якому відбувається марення. Великі плити з металу чи гіпсу, які у Видінні відтворюють низенькі будиночки чи крамнички, що тягнуться далеко вперед до низки муніципальних хмарочосів, наразі мають вишневе забарвлення: лискучі посередині та тьмяні, майже бузкові скраю. У цій бузковості є щось зловісне. Коло, що на Вулиці ххх ххх якось різниться від решти: через його могильну атмосферу відразу починаєш це відчувати. Божества пояснюють Карло, у чому річ. У цьому Колі відсутня Скинія: звична Скинія здіймається над підземним склепом, де ховають Ідола! А немає Скинії, то немає й боввана, який втілює Ідола! Отож потайний та відлюдькуватий спосіб життя, який ведуть у цьому Колі, не ґрунтується на Взірці, завдяки якому він стає справжнім, сучасним, конкретним, Взірці, який пропонують як зразок для Наслідування замість того, який був колись, який передував йому протягом багатьох минулих століть і яким користувалася ще за кілька років до цього. Після того, як він кинув погляд на «копію», глибинна справжня сцена, яка залишилась у ˂ ˃ Видіння, — воно вже пожовкло, як стара світлина, — у нього не залишилось сумніву, щó саме Наслідували та Цінили у минулі часи й що наразі, здається, історія вже лишила далеко в минулому. Навколо панує щаслива й святкова атмосфера, сонце та убозтво. Зловісна година та сама, що й у маренні. Знов-таки, кінець весни чи надзвичайно тепла зима. Ніякої прив’язки нема. Але все ширяє, ніби воно безсмертне. Літні жінки та дівчата розмовляють між собою; дівчатка-підлітки ходять тишком, але вони сповнені очікуванням того, що, безсумнівно, чекає на них у житті. Їхні барви сповнені здоров’ям, а злидарське вбрання — гідністю. А старі вже втратили віру в те, що на них щось чекає, та, сидячи у шинку чи на лавках у садочках, що починають виднітися вдалині, вони знають, що вони, принаймні, прожили життя, життя неповторне, життя, яке ніщо не замінить. Їхні обличчя непроникні, мов у статуй. У них зовсім немає ані зіпсованості, ані спаплюженості. Вони прямують до кінця, до смерті, але не розкривають таємниці, що насправді відчувають. Вони ніби завжди знали, як старіють і як воно — бути старим. Парубки та хлопчики теж сповнені цієї гідності. Вони неуважно відбувають це сонячне пообіддя, хто за працею, а хто в байдикуванні, але їхні серця сяють упевненістю, що те, що вони зараз переживають, це саме те, що й потрібно прожити. Воно вічне в їхньому маренні, як вічне й у дійсності, частиною якої вони є. З часом цей спокій проглядається в їхніх очах, сповнених сильним та радісним почуттям. Можливо, у цих очах є й інші вирази: бандитські, лихі, загрозливі або ж прості, невинні й радісні. Але єднає всіх усвідомлення, що всі вони є втіленням єдиного Взірця — свого шляху, свого кварталу чи свого Всесвіту. Одного-єдиного Взірця, котрий, хоч і пов’язаний з бідністю, є найкращим та найприємнішим у світі. Знову ж таки, це підтримує їхню внутрішню міць, згуртованість, а отже, й здоров’я.

Але у Сцені з Видіння все зовсім навпаки: молоді й літні персонажі, які почали показувати свою фізичну й соціальну подобу на попередніх Колах, — наразі доводять, що не мають свого Взірця, а отже, вони спантеличені й хворі. Старим та людям у літах це можна пробачити: хоч вони втратили його, та принаймні він у них був. Але молодь страшенно від цього страждає: вони не знають, кого наслідувати, власне, вони не знають, втіленням якого Взірця їм бути. Певна річ, як ми вже бачили у попередніх Колах і як дізнаємося з наступних, вони мали й матимуть інші взірці, але цього, Взірця переконаності у вічних життєвих цінностях, себто у здоров’ї, саме цього — немає. Тому й мають їхні обличчя хворобливий колір. Усі вони хворобливо бліді, а часом блідість та була свинцевою чи мертвотною. Очі погасли чи блищать, як у гарячці, чи світяться лише природним блиском, навіженим, як часом світяться очі у деяких тварин, які крутяться навколо своєї осі знов і знов, ніби скажені, бо досі відчувають жагу, хоч давно вже не знають, з якої причини. Така бліда шкіра, відчай та збайдужіння ххх — це беззаперечні симптоми недуги, яку загалом називають Неврозом. Випадки цієї хвороби різняться від цілком звичних та легких до мало не жаских випадків божевілля: бліді, ніби примари, очі незглибимі, а в куточках зігнутих синюшних ротів слина крапає маленькими крапельками.

Нотатка 71h

МЕРДА

(Видіння, розділ сьомий)

У сьомому розділі Видіння ми дісталися четвертої дороги, яка простягається поперек Торпіньятарської — у цьому місці стоїть невеличкий світлофор. Сцена у Видінні розташовується ліворуч від Карло. Сяйво кольору черешень. Плити, з яких виходить це світло, відтворюють звивисту вуличку, яка біжить до хижок удалині, що скупчилися, як курники біля мурів Акведуків. Відразу за рогом стоїть невеличкий супермаркет з кав’ярнею просто неба. Горить червоне. Мерда зі своєю ясочкою чекають на краєчку тротуару. Наразі наче все свідчить про те, що у цю мить Мерда хоч би на мить ослабить хватку, якою, зігнувшись у три погибелі, тримає свою ношу, свою дівчину, щоб трошки перепочити, розім’яти руку, яка, мабуть, заніміла, затекла чи, принаймні, затерпла. Та де там, нічого такого й близько нема. Мерда й надалі не порушує своєї пози, яку, на його думку, певно, ніяк не зміниш. Ба більше, спокійно, мало не насмішливо, усміхаючись, щоб приховати ніжність, яка в таких випадках є звичним ділом, ще міцніше хапає свою дівчину, яка у відповідь, аби не пасти задніх, хворобливо йому посміхнулась (хоча насправді мала чудове здоров’я, сповнена сил, скидалася на циганку, й якби їй довелося запустити у Мерду піцою, летів би бідолаха аж на той бік вулиці).

У цьому місці, й Божества звертають на це Карлову увагу, у черешневому світлі Декорацій є Скинія — а як же без неї. Але навіть тут не все як слід. Взірець не в могилі, а