Читати книгу - "Комедії"

не думав, що таке станеться.

Жеронт. Іди, Скапене, іди мерщій, скажи тому бусурменові, що я пошлю проти нього правосуддя.

Скапен. Правосуддя в чистому морі?.. Вії що, сміх собі робите з добрих людей?

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?

Скапен. Жорстока доля керує іноді людськими вчинками.

Жеронт. Ну, Скапене, тепер ти мусиш довести мені твою відданість.

Скапен. Що ж я маю зробити, пане?

Жеронт. Біжи до того турка і скажи йому, щоб він вернув мені мого сина і що ти зостанешся замість нього заручником, доки я не зберу потрібної суми.

Скапен. Ех! Пане, чи подумали ви про те, що говорите? Та невже ж ви гадаєте, що той турок такий дурний, що прийме такого нікчему, як я, замість вашого сина?

Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Він не передбачав такого нещастя. Зважте, пане: я маю тільки дві години строку.

Жеронт. Ти кажеш, він просить…

Скапен. П’ятсот екю.

Жеронт. П’ятсот екю! Де ж його совість?

Скапен. Ви ж самі, пане, знаєте — ну, яка ж то може бути совість у турка!

Жеронт. А чи розуміє він гаразд, що таке п’ятсот екю?

Скапен. Аякже, пане, він знає, що це півтори тисячі ліврів.

Жеронт. Може, той розбійник гадає, що півтори тисячі ліврів під ногами валяються?!

Скапен. То такі люди, що й слухати нічого не хочуть.

Жеронт. І якого біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. То правда, та що ж поробиш! Ми й гадки не мали, що таке скоїться. Бога ради, пане, поспішайте!

Жеронт. На! Ось тобі ключ від моєї шафи.

Скапен. Гаразд.

Жеронт. Ти її відімкнеш.

Скапен. Чудово!

Жеронт. У ній ти знайдеш ліворуч великого ключа від горища.

Скапен. Так.

Жеронт. На горищі з великого кошика ти повибираєш усю стару одежину і продаси її ганчірникові, а на ці гроші викупиш мого сина.

Скапен (повертаючи Жеронтові ключа). Ой пане! Ви ніби в гарячці! Та я й сотні франків не матиму за те дрантя. А потім не забувайте, який короткий строк мені призначено.

Жеронт. То якого ж біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Ох! Це вже зайві слова! Забудьте ви про ту галеру, збагніть, що час не жде. Адже ж ви ризикуєте втратити вашого сина. Горенько!.. Мій бідний паничу!.. Може, я вже ніколи, тебе більше не побачу! Може, саме в цю хвилину тебе вже везуть до Алжіру на вічну Неволю! Хай небо буде мені свідком — я зробив для твого порятунку все, що міг, і якщо тебе не викупили, то звинувачуй у цьому тільки твого жорстокого батька.

Жеронт. Стривай, Скапене! Я піду десь роздобуду потрібну суму.

Скапен. Поспішайте, пане! Я тремчу від думки, що ми можемо запізнитися.

Жеронт. То ти кажеш — чотириста екю?

Скапен. Ні. П’ятсот екю.

Жеронт. П’ятсот екю?!

Скапен. Атож.

Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?!

Скапен. Ви маєте рацію… Але ж не гайте часу.

Жеронт. Хіба він не міг знайти собі іншого місця для прогулянки?

Скaпeн. Це правда; але ж швидше, пане!

Жеронт. Ах! Проклята галера!

Скапен (набік). Ото запала йому в голову та галера!

Жеронт. Слухай, Скапене, я зовсім забув, що саме одержав таку суму золотом, і аж ніяк не гадав, що її так скоро в мене відберуть… (Виймаючи гаманця з кишені і ніби даючи Скапенові). Бери… Іди ж і викупи мого сина.

Скапен (простягаючи руку). Слухаю, пане.

Жеронт (тримаючи гаманця, вдає, ніби хоче віддати його Скапенові). Але ж скажи тому туркові, що він — падлюка…

Скапен (простягаючи руку). Так.

Жеронт (не віддаючи гаманця). Безчесна людина…

Скапен (усе ще простягаючи руку). Так.

Жеронт (так само). Людина без совісті, грабіжник!..

Скапен. Та вже покладіться на мене!

Жеронт (так само). Що він витягає в мене з кишені п’ятсот екю, не маючи на те ніякого права…

Скапен. Так.

Жеронт (так само). Що я йому цього ніколи не подарую, ні живий ані мертвий!..

Скапен. Дуже добре…

Жеронт (так само). І що коли я вже його впіймаю, то добре помщуся!..

Скапен. Гаразд!

Жеронт (ховаючи гаманця в кишеню і йдучи). Іди, йди швидше, викупи з неволі мого сина.

Скапен (біжить за Жеронтом). Агов, пане!

Жеронт. Чого тобі треба?

Скапен. А де ж гроші?

Жеронт. Хіба ж я тобі їх не віддав?

Скапен. Та де там! Ви ж їх поклали собі в кишеню.

Жеронт. Ах, горе мені зовсім памороки забило…

Скапен. Це я добре бачу.

Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?! Ах!.. Проклята галера! Мерзенний турок! Щоб йому сто чортів на його голову!

Скапен (сам). Гляньте-но, як йому шкода з цими грішми розлучатися! Стривай, я ще не зовсім поквитався з тобою! Ти ще й іншою монетою заплатиш мені за те, що набрехав на мене своєму синові!

ЯВА 12

Октав, Леандр, Скапен.

Октав. Ну що, Скапене? Чи пощастило тобі владнати мою справу?

Леандр. Чи ти зробив що-небудь, щоб допомогти мені в горі?

Скапен (до Октава). Ось маєте — двісті пістолів! Я о видурив у вашого батька.

Октав. Ах! Яка це для мене радість!

Скапен (до Леандра). А для вас я нічого не міг зробити.

Леандр (хоче йти). От і край!.. Навіщо мені життя, коли в мене відібрали Зербінетту!..

Скапен. Стійте! Стійте! Заспокойтесь!.. Та й «куди це ви поспішаєте?!

Леандр (повертаючись). А що ж мені залишається, по-твоєму?!

Скапен. Годі, годі! Ваша справа у мене в. кишені.

Леандр. Ах!.. Ти повертаєш. мене до життя!

Скапен. Тільки з умовою, що ви дозволите мені трохи помститися на вашому батькові за ту штуку, яку він мені встругнув.

Леандр. Все, що ти схочеш!

Скапен. Ви мені обіцяєте при свідкові?

Леандр. Так.

Скапен. Ось маєте; тут п’ятсот екю.

Леандр. Ходім же швидше викупати мою кохану!..

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Зербінетта, Гіацінта, Скапен, Сільвестр.

Сільвестр. Отже, ваші кохані юнаки вирішили, щоб ви обидві були вкупі; ми переказуємо вам те, що нам наказано.

Гіацінта (до Зербінетта). Це розпорядження дуже приємне для мене. Я з радістю вітаю таку милу подругу, і то лише від вас залежить, щоб дружба наша була такою ж щирого, як і та, що з’єднує наших коханих.

Зербінетта. Дякую вам за ласкаве слово. Я завжди готова відгукнутися на заклик щирої дружби.

Скапен. А на заклик кохання?

Зербінетта. Кохання — це інша річ; там далеко більше