Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Ше й як, — наполягала Кристал, тримаючи Роббі за руку.

— Може, тобі й помагала, — сказала Тері. — А мені ні хріна. Іди, бля, й пореви собі над тією сраною могилою, як тобі так приспічило. А я когось чекаю.

— Кого? — запитала Кристал.

— Не твоє собаче діло, ясно?

Над ними нависла стара знайома тінь.

— Шо, знову припреться Оббо?

— Не твоє собаче діло, — повторила Террі з жалюгідною подобою гідності.

— Пішли на похорон! — крикнула Кристал.

— Сама йди!

— Спробуй тільки вколотися, блін! — пискнула Кристал вищим на октаву голосом.

— Я й не думала, — сказала Террі і відвернулася, дивлячись у брудне вікно, з якого було видно заросле давно некошеною травою і всіяне сміттям подвір’я.

Роббі нарешті висмикнув свою ручку з Кристалиної долоні і шмигонув у вітальню. Кристал розправила плечі, запхала руки в кишені спортивних штанів і намагалася вирішити, що ж їй робити. Їй аж наверталися сльози від думки про те, що вона не піде на похорон, але, з іншого боку, вона відчувала полегшення, що не доведеться зіштовхнутися з цілою армадою ворожих очей, які свердлили її, бувало, вдома у баби Кет. Вона була сердита на Террі, але якимось дивним чином почувалася на її боці. «Ти навіть не знаєш, хто його батько, лахудро, га?» Вона хотіла зустріти Анну-Марію, але боялася.

— Добре, тоді я теж залишусь.

— Не мусиш. Іди, якшо хочеш. Мені пофіг.

Але Кристал була впевнена, що прийде Оббо, тому залишилася. Оббо не було вже більше тижня, він прокручував десь там свої кримінальні оборудки. Кристал воліла, щоб він здох і ніколи сюди не повертався.

Щоб зайняти чимось руки, вона почала прибирати в хаті, потягуючи одну з тих самокруток, що дав Жирко Вол. Їй не подобалися самокрутки, але подобалося, що вона їх дістала саме від нього. Кристал зберігала їх у поцупленій у Ніккі пластиковій коробочці з прикрасами, разом із годинником Тесси.

Вона вже думала, що ніколи більше не побачиться з Жирком після того, як вони перепихнулися на цвинтарі, адже тоді він навіть не попрощався з нею, але недавно вони знову зустрілися у відпочинковій зоні. Вона бачила, що цього разу йому сподобалося більше, ніж минулого. Вони не були обкурені, і він довше протримався. Він лежав біля неї на траві під кущами й курив. А коли вона розповіла йому, що померла баба Кет, він сказав, що мати Суквіндер Джаванди дала бабі Кет якісь погані ліки чи щось таке; він сам точно не знав, що сталося.

Кристал була шокована. То баба Кет померла не своєю смертю! Вона б і досі жила в своїй охайній хатинці на вулиці Надії, де, за потреби, Кристал завжди могла б знайти затишний притулок з чистою постіллю, крихітною кухонькою, де було повно їжі й стояла порцеляна, зібрана з різних сервізів, з маленьким телевізором у кутку вітальні: «Я не хочу бачити того бруду, Кристал, вимкни!»

Кристал любила Суквіндер, але ж її мати вбила бабу Кет. Членів ворожого племені не розрізняють. Кристал не приховала свого бажання стерти Суквіндер у порошок, але втрутилася Тесса Вол. Кристал не пам’ятала в деталях, що їй там наговорила Тесса, але начебто Жирко усе наплутав, або принаймні щось недочув. Вона неохоче дала Тессі обіцянку не переслідувати Суквіндер, але такі обіцянки-цяцянки ніколи не тривали довго в безумному й нестабільному світі Кристал.

— Ану поклади! — гаркнула Кристал на Роббі, що намагався підважити накривку коробки з-під печива, де Террі тримала свій інструментарій.

Кристал забрала в нього коробку і довго тримала її в руках, мов живу істоту, що боротиметься за своє життя, а знищення її матиме жахливі наслідки. На накривці було зображено пошкрябану картинку: карету з багажем на даху тягнуть засніженою вулицею четверо гнідих коней, а візник у циліндрі тримає в руці мисливський ріжок. Поки Террі сиділа на кухні й курила, Кристал занесла коробку нагору й заховала у своїй спальні. Роббі поповз за нею слідом.

— Хоцу глатися в палку.

Вона інколи водила його в парк, де були гойдалки і карусель.

— Не сьогодні, Роббі.

Він трохи порюмсав, поки вона не крикнула, щоб він заткався.

Незабаром, коли стемніло — після того, як Кристал зварила для Роббі бульйон з макаронових кружалець і скупала його, — у двері постукав Оббо. Кристал помітила його з вікна спальні Роббі і спробувала прошмигнути до дверей першою, але Террі її випередила.

— Як діла, Тер? — привітався він і, не чекаючи запрошення, переступив поріг. — Чув, шо ти мене шукала того тижня.

Хоч Кристал і наказала Роббі сидіти в своїй кімнаті, але він теж спустився слідом за нею. Запах шампуню від його помитого волосся перебивав навіть сморід від дешевих цигарок і застарілого поту, яким просякла заношена шкіряна куртка Оббо. Той уже був під газом. Коли він скоса осміхнувся, Кристал обдало пивним перегаром.

— Як воно, Оббо? — привіталася Террі з досі незнаною Кристал ноткою в голосі. Це був сумирний і люб’язний тон, що свідчив про те, ніби в їхньому будинку Оббо теж має певні права. — Ти де був?

— У Брістолі, — відказав він. — То шо там у тебе, Тер?

— Вона нічо не хоче, — відповіла за неї Кристал.

Він витріщився на неї крізь товсті скельця окулярів. Роббі так міцно вчепився за Кристал, що вона аж відчула його нігті.

— А це в нас хто, Тер? — глузливо спитав Оббо. — Твоя мамуся?

Террі реготнула. Кристал люто глянула на нього, а Роббі ще міцніше вчепився їй у стегно. Оббо перевів затуманений погляд на Роббі.

— А як там мій хлопчик?

— Ніякий він, курва, не твій, — огризнулася Кристал.

— А як ти знаєш? — вишкірився до неї Оббо.

— Пішов на фіг. Вона нічо не хоче. Скажи йому, — мало не заверещала Кристал до Террі. — Скажи, шо ти нічо не хочеш.

Перелякана Террі, опинившись між двома сильнішими за неї особистостями, пробелькотіла:

— Та він просто зайшов у гості…

— Ні, — урвала її Кристал. — Ні, блядь, не в гості. Скажи йому. Їй нічого не треба! — розлючено гарикнула Кристал у вишкірену мармизу Оббо. — Вона вже кілька тижнів без ширки.

— Це правда, Террі? — поцікавився Оббо. Посмішка не сходила йому з лиця.

— Так, правда, — відповіла Кристал замість Террі.