Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

якусь потріпану брошуру. Ілюстрації на перших сторінках показували вовка, що нападав на маленьку дитину, а також чоловіка, якого піддали страшним тортурам, а потім стратили. Це нагадало мені малоформатні ілюстровані газетки біля касових апаратів у сучасних бакалійних магазинах. Коли я перегорнула сторінку, я отетеріло прочитала про такого собі Петера Штуббе, який з’являвся у вигляді вовка і харчувався кров’ю чоловіків, жінок та дітей, аж поки ті не помирали. Значить, публіку цікавили не лише шотландські відьми. Її цікавили також і вампіри.

Мої очі забігали по сторінці. І я з полегшенням довідалася, що той Петер Штуббе жив у далекій Німеччині. Та моя тривога повернулася знову, коли далі я дізналася, що дядько однієї з його жертв був власником пивоварні, розташованої між нашим будинком та замком Бейнардс. У мене аж кров похолола через моторошні деталі описаних убивств, а також через ті екстраординарні заходи, до яких вдавалися люди, щоб виявляти і знищувати створіння, що жили поміж них. У цій брошурі Петер Штуббе був зображений відьмаком, а його химерна поведінка пояснювалася угодою, яку він уклав із дияволом і яка давала йому можливість змінювати форму, щоб задовольняти свою неприродну жагу крові. Але, скоріш за все, той чоловік був вампіром. Я підсунула ту брошуру під одну зі своїх книжок і рушила до прилавка.

— Господині Ройдон потрібні деякі товари, — пояснив Джордж аптекарю, коли я наблизилася.

При згадці мого імені Чендлер швидко постарався «вимкнути» свої думки.

— Так, — повільно проказала я. — Мені потрібне червоне чорнило, якщо ви його маєте. І яке-небудь ароматизоване банне мило.

— Ясно. — Аптекар понишпорив серед маленьких олов’яних посудин. Знайшовши потрібну, він поставив її на прилавок. — А сургуч вам потрібен до чорнила?

— Якщо маєте, то це було б добре, пане Чендлер.

— Бачу, ви маєте одну з книжок пана Гестера, — зауважив Джордж, беручи до рук книгу, що лежала поруч. — Я вже сказав господині Ройдон, що ваше чорнило не гірше за чорнило Гестера, а коштує вдвічі дешевше.

Аптекар стримано посміхнувся на комплімент Джорджа і додав до мого чорнила кілька брусочків яскраво-червоного сургучу та мило з солодкуватим запахом. Я поклала на прилавок інструкцію з боротьби з пацюками та щурами і брошуру про німецького вампіра. Чендлер підняв на мене очі. У них я побачила тривогу й обачливість.

— Так, — сказав він. — Сусідній друкар залишив мені кілька таких примірників, бо в них міститься медична тематика.

— Господиня Ройдон і ці книжки з цікавістю перечитає, — сказав Джордж, кладучи посібник та брошуру про вампірів на стос моїх покупок. І вже не вперше я подумала, що звичайні люди часто бувають такими несвідомими того, що відбувається довкола них…

— Але я невпевнений, що цей трактат є прийнятним і доречним для заміжньої пані… — невпевнено мовив Чендлер, багатозначно поглянувши на мою обручку.

Моя мовчазна відповідь потонула у швидкій ремарці Джорджа, який зреагував миттєво.

— О, та її чоловік і слова проти не скаже. Бо й сам алхімією цікавиться.

— Я візьму цю книгу, — заявила я рішучим тоном.

Коли Чендлер загортав покупки, Джордж спитав аптекаря, чи не міг би він порекомендувати йому майстра-виробника окулярів.

— Мій видавець, пан Понсонбі, тривожиться, що я не зможу завершити свій переклад Гомера, бо мене очі підведуть, — зазначив він, сповнившись почуття власної значущості. — Я вживав зілля, виготовлене за рецептом служниці моєї матері, але воно не допомогло.

Аптекар знизав плечима.

— Ці бабусині рецепти інколи допомагають, інколи — ні, але мої ліки є надійнішими. Рекомендую вам припарку, зроблену з яєчних білків та трояндової води. Умочуйте в неї лляні тампони і прикладайте до очей.

Поки Джордж та Чендлер торгувалися за ціну на припарку і домовлялися про її доставку, П’єр зібрав пакунки і підійшов до дверей.

— До побачення, пані Ройдон, — сказав Чендлер, вклонившись.

— Дякую за допомогу, пане Чендлер, — відповіла я. І беззвучно додала: «Я нова у цьому місті й хочу знайти собі відьму, яка могла б мені допомогти».

— Завжди радий допомогти, — сказав Чендлер спокійним голосом, ані найменшою зміною інтонації не видаючи своїх емоцій. — Хоча в районі Блекфраєрс є чудові аптекарі. «Лондон — небезпечне місце. Стережіться тих, до кого ви звертаєтеся по допомогу».

Не встигла я спитати аптекаря, звідки він дізнався, де я мешкаю, як Джордж, бадьоро попрощавшись, уже виводив мене на вулицю. А П’єр ішов так близько позаду, що я часом відчувала його прохолодний подих.

Коли ми поверталися додому, я безпомилково відчувала на собі колючі погляди своїх одноплемінників. Поки ми були в крамниці Чендлера, була оголошена загальна тривога, і районом швидко поширилася чутка про появу якоїсь дивної відьми. Двоє відьом вийшли на ганок і, схрестивши руки на грудях, стали з неприхованою ворожістю роздивлятися мене своїми колючими очима. Вони були такими схожими своїми обличчями й фігурами, що мені подумалося, що вони двійнята.

— Ти ба — вер, — промимрила одна з них, плюнувши у бік П’єра і схрестивши пальці у знак, призначений відганяти диявола.

— Покваптеся, господине, бо вже сутеніє, — сказав П’єр, беручи мене за лікоть.

Бажання П’єра якомога швидше вивести мене з цього району та бажання Джорджа якомога швидше пропустити склянку вина дозволили нам повернутися до Блекфраєрса значно швидше, аніж ми його покидали. Коли ми опинилися в безпечному затишку «Оленя й Корони», Метью й досі не повернувся, тому П’єр хутко вирушив на його пошуки. Невдовзі після цього Франсуаза почала кидати грубі натяки на те, що година вже пізня і мені пора відпочити. Чепмен натяк зрозумів і, попрощавшись, пішов.

Франсуаза сиділа біля каміна, відклавши шитво убік, і дивилася на двері.

Я випробувала червоне чорнило, викресливши зі списку придбані товари і додавши до нього пацючу пастку. А потім взялася за книгу Джона Гестера. Чистий аркуш паперу, в який вона була акуратно загорнута, крив під собою хтивий та сороміцький вміст.

У брошурі перелічувалися ліки від венеричних захворювань, більшість з яких мали своїм компонентом ртуть у токсичних концентраціях. Недивно, що Чендлер був проти того, щоб продавати цей примірник заміжній жінці. Я вже встигла дочитати до другого розділу, коли з кабінету Метью почулися приглушені голоси. Франсуаза несхвально стиснула губи і похитала головою.

— Цього вечора йому знадобиться більше вина, ніж ми маємо в цьому домі, — зауважила вона і рушила до сходів, прихопивши один із порожніх глеків, що стояли