Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

знали про моє місцеперебування в реальному світі. Воно зазначалося як «невідоме».

Я закрив вікно, зробив глибокий вдих і відкрив файл на Арт3міду.

На самому верху було шкільне фото молодої дівчини з виразною сумною усмішкою. На мій подив, вона була майже ідентична аватару. Таке ж темне волосся, карі очі, і гарне обличчя, яке я так добре знав — з невеликою різницею. Більшу частину лівої половини обличчя вкривала червонувато-фіолетова родима пляма. Пізніше я дізнався, що ці типи родимок іноді називають «винними плямами». На фото, над лівим оком спадала прядка темного волосся, якою вона намагалася максимально приховати пляму.

Арт3міда змусила мене думати, що в житті вона огидна, але тепер я зрозумів, що нічого не могло бути далі від істини. На мій погляд, родимка абсолютно ніяк не затьмарювала її красу. І взагалі, особа на фото здавалася ще красивішою, ніж її аватар, бо я знав, що вона справжня.

Дані під фотографією повідомляли, що її справжнє ім’я — Саманта Евелін Кук, двадцятирічна громадянка Канади, зріст — п’ять футів і сім дюймів, вага — сто шістдесят вісім фунтів. Файл також містив її домашню адресу — 2206 Грінліф Лейн, Ванкувер, Британська Колумбія — та іншу інформацію, в тому числі групу крові та шкільні табелі.

Внизу досьє я знайшов непідписане посилання на відео, за яким відкрилася жива трансляція невеликого заміського будинку. Через кілька секунд я зрозумів, що дивився на будинок, де живе Арт3міда.

Копаючи глибше, я дізнався, що вони стежили за нею останні п’ять місяців. Вони також прослуховували її будинок, тому що я знайшов сотні годин аудіозаписів, зроблених, коли вона входила в ОАЗу. У них були розшифровки кожного чутного її слова при проходженні перших двох воріт.

Наступним я відкрив файл Шото. Вони знали його справжнє ім’я — Акіхід Каратсу, і мали адресу квартири в Осаці, Японія. Його файл також містив шкільну фотографію, на якій був худий непохитний хлопець з побритою головою. Як і Дайто, він був зовсім не схожим на свого аватара.

Про Ейча вони, здається, знали найменше. Його файл містив дуже мало інформації, жодного фото — тільки скріншот аватара. Справжнє ім’я було записано як «Генрі Свонсон», але такий псевдонім використовував Джек Бертон у «Великому переполоху в маленькому Китаї», тому воно мало бути фальшивим. Адреса значилася як «змінна» і під нею було посилання під назвою «Нещодавні точки доступу». Там був список бездротових вузлів, які Ейч недавно використовував для доступу до ОАЗи. Вони були зусюди: Бостон; Вашингтон, округ Колумбія; Нью-Йорк; Філадельфія; і зовсім недавно — Піттсбург.

Тепер я почав розуміти, як «шісткам» вдалося знайти Арт3міду і Шото. «ІОІ» належать сотні регіональних телекомунікаційних компаній, що робить їх найбільшим інтернет-провайдером у світі.

Досить складно було вийти в інтернет без використання мережі, якою вони володіють і управляють. Судячи з усього, «ІОІ» незаконно відстежувала більшість світового трафіку, намагаючись вирахувати та ідентифікувати всіх мисливців, які могли становити загрозу. Їм не вдалося знайти мене виключно через параною, бо я завбачливо користувався прямим з’єднанням з ОАЗою від мого житлового комплексу.

Я закрив файл Ейча, а тоді відкрив папку Дайто, нажаханий тим, що там може бути. Як і на інших, вони мали його справжнє ім’я — Тошіро Йошіакі — і домашню адресу. Внизу містилися дві статті про його «самогубство» і непідписане відео, датоване днем його смерті. Я клікнув на нього. Відео з ручної відеокамери показувало трьох кремезних чоловіків у чорних лижних масках (один з яких знімав), які тихо чекали в коридорі. Схоже, вони отримали через радіонавушники наказ і карткою-ключем відкрили двері крихітної однокімнатної квартири. Квартири Дайто. Я з жахом дивився, як вони забігли всередину, висмикнули його з тактильного крісла і викинули з балкона.

Виродки знімали його до самого падіння. Мабуть, на прохання Сорренто.

Мене захлеснула хвиля нудоти. Коли вона нарешті пройшла, я скопіював вміст усіх п’яти папок на флешку, а тоді відкрив папку «Статус місії». В ній був архів звітів Відділу оології, призначених для керівників «шісток». Доповіді були відсортовані за датою, починаючи з найновішої. Коли я відкрив архів, то побачив повідомлення, відправлене Ноланом Сорренто Раді керівників «ІОІ». У ньому Сорренто пропонував викрасти Арт3міду і Шото з будинків і змусити їх допомогти «ІОІ» відкрити Треті ворота. Після того, як «шістки» отримають «яйце» і виграють змагання, Арт3міди і Шото «позбудуться».

Я сидів у заціпенінні. Знову прочитав записку, відчуваючи суміш гніву і паніки.

Відповідно до відмітки часу Сорренто надіслав записку після восьмої години, менше п’яти годин тому. Його начальники, можливо, її ще навіть не бачили. А коли прочитають, захочуть зустрітися і обговорити порядок дій з Сорренто. Тож вони, мабуть, не відправлять своїх людей по Арт3міду і Шото до завтра.

Я ще міг їх попередити. Але це різко змінювало мій план втечі.

До свого арешту я налаштував відтермінований переказ коштів на кредитний рахунок «ІОІ», які мали погасити борг і звільнити мене від контракту. Але до нього залишалося ще п’ять днів. До того часу «шістки» вже можуть замкнути Арт3міду і Шото десь у кімнаті без вікон.

Я не зможу досліджувати базу даних «шісток» до кінця тижня, як планував. Потрібно захопити стільки даних, скільки зможу, і тікати вже зараз.

Я дав собі час до світанку.

0031

Протягом наступних чотирьох годин я несамовито працював. Більша частина цього часу пішла на копіювання максимально можливої кількості даних з бази «шісток» на вкрадену флешку. Після цього я надіслав «Запит на поставку від виконавчого оолога» — онлайн-форму, яку командири «шісток» використовували для замовлення зброї або обладнання в ОАЗі. Я вибрав певний конкретний предмет і запланував його доставку ополудні через два дні.

Коли я нарешті закінчив, була вже шоста тридцять ранку. Наступна зміна техпідтримки почнеться за дев’яносто хвилин, і скоро сусіди в блоці почнуть прокидатися. У мене не було часу.

Я відкрив свій файл контрактника, знайшов інформацію про борг та обнулив непогашений залишок — гроші, які я ніколи насправді і не