Читати книгу - "Заборонені чари"

боротьбу з собою й висунула шухляду стола, в якій лежав цей лист. Тобто, лежав раніше — тепер його там не було.

Це нітрохи не здивувало і не збентежило Алісу, а ще дужче розпалило в ній бажання прочитати його. Хвилину чи дві вона сиділа на місці й зосереджено міркувала над тим, де Маріка могла поспіхом сховати листа. Потім встала і впевнено підійшла до книжкової шафи, на одній з полиць якої стояли медичні підручники та часописи. Розкритий конверт знайшовся між сторінками найсвіжішого журналу.

„Даруйте, місіс Волш,“ — подумки вибачилась Аліса, виймаючи з конверта складені втроє аркуші паперу.

Розділ 27
Лють Ґордона Волша

Ґордон Волш зім’яв свою краватку й люто жбурнув її в куток кімнати.

— Ідіоти! Кретини! Боягузи!

Дейна Волш ніяк не відреаґувала на цей бурхливий сплеск емоцій з чоловікового боку. За двадцять п’ять років подружнього життя вона вже звикла до його частих нападів люті і навчилася зносити їх спокійно, без нервів. До того ж, щойно Ґордон повернувся зі зборів Курії, де за минулі два тижні, з цілком зрозумілих причин, він стрімко втратив свої колишні позиції. Серед Послідовників навіть почалися розмови про те, що для Північної Європи потрібен новий Куратор. А сьогодні переважною більшістю голосів Курія ухвалила рішення, від якого Ґордон Волш мало не сказився.

— Це неприпустимо! — твердив він, крокуючи по вітальні й відчайдушно жестикулюючи. — Ми не повинні поступатися. Маємо досить важелів впливу, щоб наполягти на своєму. Ці недоумкуваті політики не дивляться далі чергової виборчої кампанії, але ми… Ми мусимо думати про майбутнє — про наших дітей, онуків і правнуків, про все людство. А що ми робимо зараз? Закладаємо бомбу вповільненої дії, от що! Перекладаємо проблему на плечі наших нащадків, а самі вмиваємо руки. Я вже не кажу про те, що ми віддаємо цілий світ на поталу цим мутантам, цим…

Далі Дейна його не слухала. Він говорив, кричав, лаявся, щось доводив відсутнім опонентам, а вона дивилася на нього і все питала себе, чому продовжує жити з ним. Чому не пішла раніше, чому не йде зараз. Їхнє кохання померло невдовзі після одруження, згодом зникла повага, а потім — і рештки прихильності. Залишилася тільки звичка. І ще був син, якого вона не хотіла втрачати… А коли Кейт виріс, було надто пізно починати нове життя.

„Я одна в усьому винна,“ — з сумом думала Дейна Волш. — „Лише я. Якби тоді я наважилась, якби знайшла в собі сили…“

Вона встала з канапи і, урвавши чоловіка на півслові, сказала:

— Я маю справи, Ґордоне. Якщо буду потрібна, шукай мене по мобільному.

Ґордон Волш утупився в неї безтямним поглядом. Захопившись розмовою з самим собою, він геть забув про її присутність.

Не дочекавшись від нього відповіді, Дейна Волш піднялася по сходах на другий поверх і ввійшла до лабораторії. Вона поспішала. При всій зовнішній незворушності, вона була дуже схвильована рішенням Курії. Хоча видавалося малоймовірним, що саме в той час у Норвіку перебуватимуть Кейт і Джейн, така можливість, проте, існувала. Крім того, Дейна не бажала зла ні Алісі, яку знала вже кілька років і яка була кращою подругою її доньки, ні Маріці, з якою вона жодного разу не зустрічалась, але до якої, з незрозумілих їй самій причин, почувала щиру симпатію, ні старому Генрі МакАлістеру, чия вина полягала лише в тому, що він кохав Марічину матір. В одному вона погоджувалася з чоловіком: підтриманий Курією план дій був великою помилкою. Жахливою помилкою…

Активувавши Браму, Дейна Волш надіслала запит на проходження, хоч і не потребувала цього — але завжди так робила. Одержавши ствердну відповідь, вона ввійшла в оточений золотим контуром імлистий прямокутник і за мить опинилася в захаращеному книжками кабінеті. Приміщення освітлювала лише одна лампа зі старомодним абажуром, що стояла на письмовому столі. А за столом сидів чоловік, років на п’ятнадцять чи двадцять старший від Дейни. При її появі він підвівся.

— Добрий вечір, Алексе, — сказала вона.

— Добрий вечір, Дейно, — відповів їй Алекс Смирнов, Куратор наукових проектів. — Я чекав на тебе. Я знав, що ти прийдеш.

Розділ 28
Питання життя та смерті

Коли в кімнаті спалахнуло світло, це лише потурбувало міцний Стенів сон. А прокинувся він від того, що хтось став шарпати його за плече.

Стен ліниво розплющив очі й побачив схилені над ним обличчя Маріки та Аліси. Обидві дівчини були дуже схвильовані.

— Що сталося? — запитав він.

Маріка присіла на край ліжка і сплела пальці рук. Її обличчя було бліде, як від переляку, а погляд нервово бігав по кімнаті.

— Щойно телефонувала пані Волш.

— І що?

— Вона попередила, щоб після півночі в замку нікого не було. Зовсім нікого. Мовляв, це питання життя та смерті.

— Що ще?

— Більше нічого… майже нічого. Двічі повторила це — спершу батькові, потім мені, коли я взяла слухавку. Я намагалася з’ясувати, в чім річ, але вона лише сказала, що було вирішено повернутися до початкового плану. Оце і все. Мабуть, думала, що нам пояснить Кейт.

— І що це значить? — запитав Стен, прогнавши рештки сонливості.

— Гадаю, Послідовники збираються напасти на Норвік, щоб захопити мене. Може, й Алісу заразом. Я вже думала про це, коли дізналася, що Кейтовим завданням було знайти шлях до нашого світу. Вочевидь, після його з Джейн зникнення Послідовники не знайшли нових можливостей підібратися до нас, тому наважилися на крайній захід.

Аліса згідно кивнула:

— Напевно так і є. Боюсь, тут зіграло свою роль і моє рішення кинути навчання. Якби я залишалася в університеті, вони б, може, ще зачекали. Там була одна дівчина,