Читати книгу - "Книга забуття"

обернулися, тим узагалі довелося з дому забратися, емігрувати на ненависний їм європейський захід…

— З філософами усе ясно, — каже Дайта.

— Навіть такий великий гуманіст, як Достоєвський, який вклав в уста Івана Карамазова слова, що стали афоризмом: «весь світ не вартий однієї сльози дитини», — і той, будучи гарячим прихильником слов’янофільської «російської ідеї», сподівався на її втілення засобом війни. Спочатку Кримської, потім Російсько-турецької.

У статті «Признання слов’янофіла» Достоєвський написав; «Заговорив я, головне, про враження, що повинні були відчути в собі всі ті, хто вірить у майбутнє велике, загальнолюдське значення Росії нинішньою весною, після оголошення цієї війни. Ця нечувана війна за слабких і пригнічених для того, щоб дати життя і свободу, а не забрати їх, — ця давно вже нечувана мета війни для всіх наших віруючих явилася раптом як факт, врочисто і знаменно підтверджуючи віру їхню».

Тощо, тощо.

— Із Достоєвським усе ясно, — каже Дайта.

— Розумієш, війна не є метою, — продовжую борсатися в плетиві думок. — Хіба для якогось пришелепуватого військового, котрий не діждеться, коли вже випаде нагода безкарно постріляти в людей. Війна — це засіб. І поки людина хотітиме того, що цей засіб забезпечує (або ж людина думає, що забезпечує), доти загроза війни залишатиметься буденною реальністю.

1932 року Ліґа Націй і її Міжнародний інститут інтелектуальної кооперації в Парижі запропонували Альбертові Ейнштейну вибрати адресата, з яким він міг би обговорити будь-яку актуальну для нього тему. До діалогу Ейнштейн запросив Зиґмунда Фрейда, а проблему для обговорення оформлював так: «Чи існує для людства шлях, що дасть змогу уникнути небезпек війни?» Знаменитий фізик далекий від думки знайти всі відповіді за одним заходом, він зазначив, що в дослідженні запропонованого питання може зробити не більше ніж спробу постановки завдання, аби створити ґрунт для застосування глибоких знань Фрейда про людські інстинкти. Цим учений демонструє власну скромність і робить комплімент Фрейдові. У листі Ейнштейна й справді не знайдемо якихось несподіваних відкриттів, одначе міркування його чіткі й конкретні. На його думку, формування якоїсь наднаціональної організації, що регулювала б і залагоджувала будь-які можливі міжнаціональні конфлікти в мирний спосіб, наразі не увінчалося успіхом. Ось як бачиться йому одна з головних причин неуспіху: «Прагнення влади, що характеризує правлячий клас будь-якої нації, вороже всякому обмеженню національного суверенітету. Політика вигодовується інтересами торгівлі чи підприємництва. Я маю на увазі цілком конкретну, нечисленну групу індивідів, котрі, нехтуючи мораллю та обмеженнями суспільства, розглядають війну як спосіб просування власних інтересів і зміцнення їх персональної влади». У результаті, Ейнштейн ставить собі запитання: як може бути, що ця мала кліка підкорює волю більшості, яка вимушена зазнавати втрат і страждати на війні на догоду персональним амбіціям меншості? На яке відповідає так: можлива єдина відповідь: тому що жадоба ненависті й руйнації — в самій людині. Відтак у нього постало чергове вирішальне питання: «Чи можливо контролювати ментальну еволюцію людства так, щоб зробити його стійким проти психозів жорстокості і руйнування? Тут я маю на увазі не тільки, як ми їх називаємо, неосвічені маси. Досвід свідчить, що частіше саме так звана інтелігенція схильна сприймати це глобальне колективне навіювання, оскільки інтелектуал не має прямого контакту з „грубою“ дійсністю, а зустрічається з її спіритуалістичною, штучною формою на сторінках газет».

— Чого це він так неповажливо про інтелігентів? — запитує Дайта.

— А чого з ними церемонитися? — бубню, не відриваючись від монітора.

Дайта чекає, поки я завершу фразу.

—І що йому відповів цей сексуальний збоченець Фрейд?

Здивовано повертаюся до Дайти.

— Чого це ти так неповажливо про Фрейда?

— А чого з ним церемонитися? Він же з нами не церемониться. Він звів людину до однієї плоті, до статевого інстинкту!.. А дух? Дух де?! Не можна пояснити людину тільки сексуальним потягом… Інакше ми з тобою з ліжка не вилазили б…

— Окрім лібідо є ще й сублімація, — кажу винувато.

Лист Фрейда чи не втричі довший. Фрейд багатослівний, як і належить людині, яка заробляє гроші вигадками та писанням. Одне слово, письменник. Не дарма ж його відзначили премією Ґете. Батько психоаналітики погоджується з Ейнштейном, що інстинкт ненависті та знищення закладено в самій людині, і нею маніпулюють підбурювачі війни. «У зв’язку з цим я можу викласти фрагмент того знання інстинктів, яким сьогодні керуються психоаналітики, після довгих розмірковувань і блукань у тьмі. Ми вважаємо, що людський потяг буває тільки двох видів. По-перше, ті, що скеровані на збереження й об’єднання, ми називаємо їх еротичними (у тому сенсі, в якому Брос розуміється в платонівському „Бенкеті“), або сексуальними потягами, свідомо розширюючи відоме поняття „сексуальність“. По-друге, інші, скеровані на руйнацію і вбивство: ми класифікуємо їх як інстинкти агресії чи деструктивності. Як Ви розумієте, це відомі протилежності — любов і ненависть — перетворені в теоретичні об’єкти; вони створюють аспект тих вічних полярностей, притягання й відштовхування, що присутні і в межах Вашої професії».

— А це здорова думка, — каже Дайта. — Прогресивна.

— Яка саме? — з’ясовую.

— Що тільки любов, маю на увазі її активну форму, здатна послабити позиції мілітаризму, — уточнює. — Активну в сенсі дієвості й повторюваності.

Згідливо киваю.

— Пора нам переводити кохання на професійну основу, переходячи від оборонної тактики до наступальної.

— Ти смієшся, а я серйозно кажу.

―І я серйозно. — Обіймаю Дайту за стан, запускаю руку під кофту. — Ти переконаєшся в цьому, хай тільки Міка гуляти піде…

— Га? Що? — Як джин із пляшки виникає Міка. — Хто мене кликав?

Що ж, доведеться відкласти виконання обіцянок на потім.

А заразом і роман.

— Мир у душі — мир в домі — мир у світі, — цитую вголос.

(Рекламна пауза. Далі буде).

Далі є.

Далі професор Фрейд міркував про те, що, як правило, ціла гама почуттів утягує нації у війну; для цього використовується мотивація високих і низьких спонукань, до того ж, і явних, і неартикульованих. На його думку, приглушення людської агресивності не стоїть на порядку денному. Єдине, на що здатна людина, — спробувати «випустити пару в інший