Читати книгу - "ГЧ"

виходить заміж? Ридан пильно глянув на інженера.

— Нічого такого поки що не сталося, Миколо Арсеновичу. Не вгадали. Квартира ця належить… інженерові Тунгусову.

— Мені?!

— Вам. — Ридан виструнчився перед Миколою, опустив руки, наче по команді, говорив чітко, уривчасто, віддаючи рапорт. — Розташуванням кімнат займалися ми з Галею. Внутрішнім обладнанням — вона. Організаційною частиною — вона з Матусею. Питання погоджене з наркоматом. Кошти відпущені як преміальні за створення сушарки. Переселення призначено на сьогодні. Наша вантажна машина чекає ваших розпоряджень!

Микола відсахнувся.

— Дозвольте! Сьогодні я працюю… на передачі… І взагалі… навіщо все це? У мене ж є квартира! І потім… є ще обставини… Ні, ні, це неможливо!

Легкі кроки почулися в сусідній кімнаті.

— Усі обставини враховано, Миколо Арсеновичу, — задзвенів голос Ганни.

Вона ввійшла посміхаючись, наповнюючи кімнату пахощами зимової свіжості. Бісерні нитки талого інею прикрашали каштанове пасмо, що вибивалося з-під шапочки.

Не випускаючи руки Миколи, вона швидко потягла його в окрему кімнатку, затишно обставлену м’якими меблями. Біля невеликого столика стояло зручне крісло, ліжко було покрите теплою шерстяною ковдрою.

— Усі обставини враховано, — повторила Ганна. — Я гадаю, тітка Паша почуватиме себе тут добре.

Микола подивився на неї, потім на Ридана. Турбота про «годувальницю» глибоко зворушила його. Так, справді це була та обставина, яка лякала Миколу щоразу, коли розмова торкалася нової квартири. Він відчував, що тітці Паші було б важко розлучитися з ним.

Та і йому — завдати болю їй, піти, спокусившись кращим житлом… Ні! Далекий від побутових справ, він не міг знайти виходу, придуманого тепер друзями, і тому будь-яку думку про переселення з сирої підвальної кімнати вважав просто неприпустимою.

— Атака організована солідно, — жартував тим часом Ридан. — Раджу здаватися без опору.

Справді, тепер опиратися було б недоцільно. Микола схопив своїми широкими долонями руки Ганни та Ридана і міцно потис їх.

— Не знаю, як і дякувати вам! Доведеться здатися.

Ридан тріумфував.

— Тільки не думайте, що я радий саме вашому сусідству, — жартував він далі. — Усе це зроблено зовсім не заради вас, а заради тітки Паші. Нарешті-таки в нашому домі буде справжня господиня, а не ці… вертихвістки, які гадають, що їхнє головне завдання полягає в тому, щоб ніколи не бути вдома.

Прийнявши рішення, Микола не гаючись взявся до діла. Він почав з того, що видерся на дах, поставив щогли і протягнув короткохвильову антену. Потім зробив ввід у вікно свого кабінету, підготував радіостіл.

На другий день були перевезені речі — кілька ящиків з-під лабораторного посуду, наповнені книжками та електротехнічним «мотлохом», як називав Микола всі ті матеріали, інструменти, прилади, що вже багато років збирались, накопичувались і могли б скласти універсальний комплект обладнання для радіотехнічної лабораторії-майстерні.

Усе інше покинули. Не без жалю розлучився Микола зі своєю старенькою книжковою полицею, із столами, з простим залізним ліжком, на якому у неспокійні ночі шукань зароджувалось і оформлялось чимало його ідей… Один із столів, почорнілий і весь порізаний, але міцний ще і зручний для слюсарних робіт, він все ж не міг залишити і знайшов для нього місце в майстерні.

Тітка Паша приїхала в кабіні вантажної машини. Вона почекала біля машини, поки внесли речі, потім піднялася разом з Ганною нагору. Тут її зустрів Ридан і цілу годину не відходив од нової господині. Він водив її по кімнатах обох квартир, показував усе найважливіше, і чи не найзаповітнішим його бажанням було відчинити двері в «свинцеву» лабораторію, коли вони проходили через коридор інституту.

Проте нова кухня зацікавила тітку Пашу найбільше. Тут справді було на що подивитись господині. Ридан подбав про те, щоб усе було обладнане за найновішими досягненнями кухонної техніки. І тепер він тішився наслідками свого задуму, захоплено стежачи за виразом обличчя тітки Паші. Вона, на його прохання, ставила сковороду на ребристий кружок холодної плити, і через кілька секунд сковорода нагрівалась. Ридан піднімав сковороду — під нею ніякого вогню не було. Він ставив каструлю з водою, і вона закипала через кілька хвилин. Потім пояснював, як посуд, опинившись на кружку плити, сам вмикає струм, як нагрівається цим струмом тонка спіраль під кружком.

Витончені машинки, прикріплені до стіни над довгастим столом, починали рухатися, як тільки повернути вимикач. З дивовижною швидкістю вони перемелювали м’ясо, готували фарш, обмивали, обчищали й різали овочі, збивали яєчні білки й жовтки, нарешті, мили й висушували посуд, — словом, робили все те, що звичайно роблять на кухні людські руки. Тонкі рухомі шланги, які звисали над столом і над плитою, давали змогу легко наповнювати посудину водою будь-якої температури, не рухаючи її з місця. Кухонні покидьки і всяке сміття поглинав блискучий відкидний приймач у стіні.

На обличчі тітки Паші, звичайно незворушному і спокійному, в міру появи нових кухонних чудес усе ширше розпливалась якась особлива, розгублена посмішка. Професор чекав слів. Але слова не йшли з язика Параски Гаврилівни.

— Ач! Це що!.. — тільки й шепотіла вона, похитуючи головою.

Сміттєприймач доконав її. Вона зрозуміла, що тут не треба виносити сміття в двір, і безпорадно глянула на Ридана.

— Ну що т-ти скажеш!

* * *

Опромінення перших проб м’яса почалося весною. Микола досадував: надто багато часу пішло на підготовчу роботу. Але він знав, що успіх у розв’язанні будь-якої наукової проблеми залежить від старанного дослідження, і Ридан всілякими способами підтримував його в цьому.

Найтонша техніка, створена Миколою та Віклінгом, невідступно супроводила роботу, починаючи від приладу, який автоматично нарізав абсолютно однакові вагою шматочки м’яса, і кінчаючи експонометром, що визначав тривалість опромінення. Весь процес був гранично автоматизований. Людські руки не торкалися проб. Навіть самий аналіз цих проб після того, як вони були витримані в термостатах, проводився майже без допомоги рук. Люди тільки керували,