Читати книгу - "ГЧ"

І все-таки роботи було багато. Микола пропускав проби спочатку десятками, потім сотнями, до тисячі проб на день. Стрічки конвейєрів, схожі на кулеметні стрічки, поставлені вертикально, не зупиняючись пливли двома великими замкненими кільцями навколо генераторів. Пробірки вставлялись у ці стрічки, входили в поле високої частоти і потім виштовхувались із своїх гнізд і надходили в термостати.

Одне кільце оберталося швидко і безперервно, друге йшло поволі, поштовхами.

Рівно сорок вісім годин кожна пробірка з опроміненим шматочком м’яса витримувалась у термостаті при температурі тридцять градусів вище нуля. Потім вона надходила в лабораторію Ридана.

У великій кімнаті тридцять шість лаборантів сиділи мовчки один біля одного, визначаючи ступінь розпаду тканини за кількістю аміаку і амінокислот, що з’явилися в пробі, і стежачи за розвитком мікробів, які встигли оселитися в шматочках м’яса.

Усе це ретельно записувалося. Коли закінчувався день, Ридан і Тунгусов у кабінеті розглядали та обговорювали записи. Матеріалу для обмірковувань було скільки завгодно.

М’ясо все ж розкладалося після опромінення. Суворо дотримуючись заздалегідь наміченої системи дослідження, Микола міняв хвилі, міняв тривалість опромінення, але м’ясо й далі розкладалося, і гнильні бактерії розмножувалися в ньому лише трохи повільніше, ніж у контролі.

Здавалося б, ясно: діючого діапазону хвиль ще не знайдено, і треба продовжувати шукання. Але була одна обставина, яка наводила на роздуми: ступінь розпаду м’яса не був сталим. Він весь час коливався, то збільшуючись, то зменшуючись у межах сотих часток процента, причому ці коливання супроводили майже кожну зміну умов опромінення. Спочатку дослідники не звертали уваги на ці зовсім незначні відхилення, пояснюючи їх випадковими обставинами і чекаючи істотніших наслідків опромінення. Проте обережний, досвідчений дослідник Ридан скоро повстав проти такої позиції.

— Які там «випадкові обставини»! — із звичайною експансивністю накинувся Ридан одного разу на Тунгусова, немов саме він один був винуватцем цієї помилки. — Дурниці! При нашій точності роботи не повинно бути ніяких випадковостей.

Микола вже знав, що означають подібні випади професора. Він одразу схопив думку: зовсім незначні коливання в ступені розкладу м’яса були не випадкові — в них і треба шукати закономірність.

— Гаразд. Перевіримо, — відповів він. — Завтра дам усю серію проб тільки в двох повторних варіаціях.

Наступного дня кожний з його генераторів випромінював тільки дві хвилі: година — одну, година — другу, потім знову першу і знову другу. «Випадкові обставини» могли бути зв’язані з деякою різноманітністю в структурі м’яса, з неточністю настройки. Тепер це мало з’ясуватися.

Пробірки надійшли в термостат.

А ввечері Микола взяв у Ридана книгу записів і засів у своєму кабінеті. Він зрозумів, що професор має рацію. Виходить, треба інакше діяти. Навички інженера підказали йому правильний шлях…

Він розчинив вікно в сад. Ніжне листя липи, яка щойно розвилася, освітлене верхньою лампою з кабінету, тихо й таємниче ворушилось під самим вікном. Смарагдова молода крона, наче підніжжя горба зарослого чагарником, здіймалась і зникала із смуги світла кудись угору, в пітьму інших темних древесних громад, що застилали небо. Ледь відчутними струминками проривались у кімнату знайомі з дитинства могутні пахощі землі, листя, природи, що не скорилась місту… «Яка чудова нині весна!» — подумав Микола і здивувався. Вперше за багато років міського життя він помітив, відчув її саме тепер, коли так рішуче змінилось його життя, здавалося б зовсім в інший бік, — геть від природи! Так, багато змін… Нові перемоги, принципи роботи, нові люди зовсім іншого масштабу, — Ридан, нарком… Він перейшов із старенької підвальної кімнати одиночки в квартиру на другому поверсі, з цим світлим, спокійним кабінетом… Хіба він добивався цих знайомств, цієї квартири? Навіть не думав про них ніколи. Це прийшло. Настала нова фаза в його житті; він піднявся на другий поверх раніше, ніж перебрався сюди…

Ридан… Зближення з ним означало більше, ніж просте співробітництво. Воно переростало в дружбу, можливо, більше: вони зливалися в одне ціле. Дві людини «з’єднали голову в одну», як пропонував професор, коли вони ще тільки познайомились. Микола розв’язував складніше завдання, ніж міг розв’язати сам. І Ридан — теж… І ніколи ще Микола не відчував такої творчої бадьорості, впевненості в своїх силах.

Легенький вітерець знову зашарудів листям за вікном, і знову, як рядок вірша, повторив Микола: «Яка чудова нині весна!»

Щось було в ній іще — приховане, звабливе, неспокійне.

Може, в ній, а може, в самому серці людини, що замислилася біля вікна.

Через два дні, закінчивши черговий цикл опромінення, Микола поспішив у лабораторію до Ридана. Той зустрів його, переможно вимахуючи своєю величезною книгою записів.

— Аналізи перевірної серії закінчені. Дивіться! — він провів пальцем по рядках підсумкових цифр, які показували ступінь розпаду. — Ось наслідки першої хвилі, найкоротшої. Бачите, усі цифри однакові до сотих часток процента! А ось друга хвиля: розпад інший, але теж в усіх повтореннях однаковий, незважаючи на те, що генератор щоразу настроювався наново і проби м’яса мінялися. Ясно: ніякі не «випадкові обставини», а прямий вплив хвилі й експозиції. Щоправда, закономірності поки що не видно, але вона повинна бути, її треба знайти!

Микола мовчки вислухав професора, подумав трохи.

— Ви, звичайно, маєте рацію, Костянтине Олександровичу. Доведеться трохи змінити план: будемо протягом кількох днів працювати тією самою хвилею при різних експозиціях, а потім кожну експозицію дослідимо при різних хвилях.

Ридан нахмурив чоло.

— Дозвольте, але ж отак нам доведеться, можливо, кілька років шукати закономірність. Та й навіщо? Адже коли, скажімо, при зменшенні хвилі розпад білка закономірно збільшується або зменшується…

— Закономірно, але не прямолінійно, — перебив Микола. — Я ось до чого дійшов, Костянтине Олександровичу. Очевидно, всі явища біологічного порядку, зв’язані з хвильовими процесами, змінюються хвилеподібно. Мабуть, так і повинно було статися в історії розвитку. Живе тіло не може бути тісно зв’язане з будь-якими зовнішніми умовами, воно повинно мати хоч якусь свободу вибору