Читати книгу - "Дивний світ"

129
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 189
Перейти на сторінку:
це.

— Знаю! Але не вірю.

— І я не хотів би вірити, мій хлопчику. Сподіваюся, ми ще зустрінемося.

— Ви кажете так, наче питання про мою участь уже вирішене.

— Ймовірно, так і буде, якщо ти не зміниш свого рішення.

— Не зміню.

— Якши[146], голубе. Пам’ятай про зондування!

Професор піднявся в кабіну стратоплана. Металеві двері безшумно засунулися. Через хвилину срібляста стріла, ковзнувши по бетонній смузі, круто злетіла в небо і зникла у фіолетово-синій імлі.

Юрій поволі попрямував у бік ангару. Отже, його мрія близька до здійснення. Дивно, зараз він не відчував радості від цієї думки.


* * *

— Всім радіостанціям Землі й Місяця припинити передачі. Долучення до зондування через п’ять хвилин. Налаштовуйте антени на Місяць-головну. Збільшити потужності до краю!

З пульта управління Чимтаргинської радіообсерваторії Юрій учетверте передає сигнал радіостанціям планети. Це останній етап великого зондування космосу.

«Чи вдасться воно? — думає Юрій, дивлячись, як відхиляються стрілки приладів. — На зондування такого масштабу зважуються рідко. Востаннє воно проводилося після відльоту Другої зоряної і дало чудові результати. Положення кораблів експедиції було точно встановлене, хоча вони вже давно знаходилися поза радіусом дії звичайного радіозв’язку. Але зараз мова йде про фотонні ракети, що летять в умовах якогось свого часу, який, можливо, відрізняється від часу Землі. Вони летять десь у неймовірній далечі майже зі швидкістю світла, як і радіохвилі».

Юрій дивиться на вічко електронного лічильника часу. Ось воно спалахнуло зеленим світлом, оранжевим, червоним. Радіозондування почалося. На півгодини згасли телевізори й відеофони на континентах Землі, перестали працювати радіомаяки ракетодромів і космодромів, вимкнули свої передавачі й лягли у дрейф на колових орбітах космічні кораблі, що поспішали до Землі, затримано старти стратопланів і внутріконтинентальних ракетних літаків, вимкнено потужні радіобури, за допомогою яких геофізики досліджують стан земних надр. Уся планета немов затамувала подих, поки її передавальні радіостанції шлють сигнал у космічну далечінь.

Вже тричі об’єднана потужність усіх земних станцій посилала потік спрямованого радіовипромінювання в космос. Могутні імпульси радіовипромінювання мчать тепер зі швидкістю триста тисяч кілометрів у секунду в напрямі зірки 70 Змієносця назустріч фотонним ракетам. Чи зустрінуть вони земні кораблі в нескінченних просторах космосу? І, відбившись від них, чи повернуться до Землі, щоб оживити екрани, які досі мовчать? Чи ніщо не зустрінеться на шляху радіохвиль, і через десятки років радіосигнали Землі досягнуть планетної системи Змієносця? Втім, для величезної відстані, що відокремлює Землю від планет 70 Змієносця, потік радіовипромінювання надто слабкий. Він затухне десь на середині шляху. Радіозв’язок, на який учені покладали стільки надій у кінці двадцятого і на початку двадцять першого століть, ще не склав іспиту у Великому космосі. Він забезпечує контакти центрів цивілізації в межах однієї планетної системи, але безсилий на міжзоряних трасах.

Космос населений — земляни давно знали це, але встановити зв’язки з жителями інших світів не могли. Залишалася надія на зоряні експедиції і особливо на фотонні ракетні зорельоти.

Юрій переводить погляд на приймальні екрани. Матові прямокутники мовчать. За скляним куполом Головного пульта управління поволі кружляють сніжинки. Вони зникають, не встигнувши доторкнутися до прозорої поверхні. Сніг не може покрити купол. Звідси завжди має бути видно величезні антени радіотелескопів на крижаній вершині Чимтарги. Втім, зараз вершина запнута хмарами.

«Голосування, звісно, вже закінчилося, — думає Юрій. — Коли б не космічне зондування, радіостанції повідомили б імена учасників експедиції. Ймовірно, повідомлять сьогодні увечері. А можливо, завтра. Хто полетить?..»

Щось промайнуло у просвіті хмар. Стратоплан, зробивши півколо над обсерваторією, стрімко йде на посадку в долину. Що за божевільний прилетів сюди в таку погоду при вимкнених радіомаяках? Чи зуміє щасливо приземлитися? Бетонна смуга ракетодрому дуже коротка. Юрій стривожено дивиться вниз у долину. Але стратоплана вже не видно, він зник у хмарах за відрогом хребта. Треба б зв’язатися з ракетодромом, дізнатися, як пройшла посадка і хто прилетів, але зараз не можна відходити від приладів…

Знизу гвинтовими сходами піднімається лаборант.

— Як справи? — питає Юрій.

— Усе чудово. Ефір виє, мов знавіснілий океан. Цей імпульс буде найбільш потужним.

— Скільки ще залишилося?

— Дванадцять хвилин.

«Ще дванадцять хвилин — і велике зондування закінчиться. Життя повернеться в нормальну колію… Якщо воно виявиться вдалим, це стане спільною перемогою всіх людей Землі».

Чути неголосне клацання, і на пульті спалахує зелена лампочка.

П’ять хвилин… Юрій перевіряє інтенсивність підсумованого радіовипромінювання, яке висилає зараз у космос радіостанція Місяць-головна. Воно значно вище від розрахункового. Радіоінженери Землі вичавили із земних станцій усе, що вони можуть дати.

Минуть десятки років. Людям майбутнього це велике зондування видасться дитячою забавкою. Вони навчаться підтримувати радіозв’язок з найвіддаленішими світами космосу й зі стрімкими зорельотами, що мчатимуть крізь простір і час. Можливості радіо стануть безмежними. Але зараз люди Землі не в змозі зробити більше того, що вони тільки-но зробили. Лунає серія дзвінків, червоні вічка електронних машин гаснуть. Радіостанції Землі виходять зі спрямованого каналу випромінювання. Велике зондування закінчене. Тепер залишається чекати результатів…

Юрій відкидається на спинку крісла й відразу ж чує швидкі кроки. Хтось біжить по гвинтових сходах. Він озирається. Це Леона. На ній сірий, облямований хутром комбінезон пілота. У руках шолом з опуклими скельцями окулярів. Рудувате волосся розтріпалося, в очах сум’яття і тривога.

Юрій схоплюється:

— Ти? Це твій стратоплан? Як ти могла?.. Без маяків!..

Вона доторкається рукою до його губ:

— Потім, Юро… Ти вже знаєш?

— Про що?

— Радіо Рузвельта передало надзвичайне повідомлення… про склад експедиції…

— Так?

— Полетять четверо… Назване твоє ім’я.

— Так…

— Ти не здивований. Ти знав?

— Ні.

— Але чекав цього?

— Так.

— Але чому…

— Пробач, Лю. Все залежало від результатів голосування. Я не

1 ... 95 96 97 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дивний світ"