Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 95

«Перш ніж виходити на стежку війни, треба добре поїсти» - вирішила я, приступивши до пізньої вечері. Невідомо, що приготував мені завтрашній день, тому треба бути у всеозброєнні. Тим більше, що їжа виявилася на смак дуже приємною, і я із задоволенням підкріпилася.

Не встигла ще закінчити, як у віконце тихенько пошкрябалися. З подивом виявила з того боку самого Дракона. Мої апартаменти були досить високо від землі, другий поверх, не менше. А він начебто сам літати не вміє. Підбігши до віконця, зрозуміла, що без Ваньки тут не обійшлося. Мій молодшенький своєю магією підняв принца і зараз задоволенно усміхався, дивлячись на нас знизу.

Не стала довго томити їх, відчинила вікно і впустила чималого розміру пташку.

- Що ви тут робите? – спитала радісно та здивовано.

Такі безшабашні, дитячі вчинки не були раніше властиві Його Високості. Невже братик так впливає на нього? Хлоп'ячий запал відновився?

- Тихіше, - прошепотів він, торкаючись пальцем до моїх губ. – Я лише на хвилину, нас не повинні тут помітити.

І несподівано схопив мене в оберемок, міцно притиснувши до себе.

- Я скучив! - прошепотів і почав цілувати так жадібно, що я не встигала перевести подих.

На мить забула про все на світі. Принц просто божевільний. Щоразу він змушує моє серце шалено калататися.

Не знаю, скільки ми цілувалися, я втратила лік часу та орієнтир у просторі, здається, теж.

Коли він нарешті зупинився, мені знадобилося кілька хвилин, щоб прийти до тями.

- Ні про що не хвилюйся, нічого не бійся! – промовив Дракон хрипко. – Поруч із тобою завжди будуть мої люди.Достатньо лише натякнути, і я прийду до тебе. Скоро це закінчиться, потерпи трохи.

Я нічого не відповідала, бо весь цей час намагалася вирівняти подих.

- Стривай! - згадала я про білу льодянку, коли туман перед очима розвіявся. - До мене приходила ця дамочка, що видає себе за Білого дракона.

- Чому ти вважаєш, що вона не дракон? - перебив мене принц, і в його голосі пролунала тривога.

- Вона має магію льоду, - розповіла я своє відкриття. – А мені пригадується, у Білого має бути магія протилежна твоїй. І це не може бути лід.

- Постарайся триматися від неї подалі, - насупився Асгард. - Це може бути небезпечно.

Він не особливо здивувався моїм словам, мабуть, і сам уже дещо знав чи підозрював.

- Не хвилюйся! - поспішила його заспокоїти. – Я впораюся з нею…

Але Його Високість знову мене зупинив.

- Лано, послухай, - його занепокоєння після моїх слів лише зросло. - Тобі не треба з нею справлятися, тобі взагалі не треба мати з нею жодних справ. Дуже прошу, будь обережною.

- Добре! – швидко погодилася з ним, хоч зовсім не розуміла його хвилювання. Мені ця біла відьма не видалася такою вже страшною.

З вулиці почувся тихий свист.

- Мені час, - видав принц. – Завтра відбудеться величезний імператорський прийом на честь появи Білого дракона.

- Прийом? – перепитала я. Стало трохи прикро. Для цієї відьми ще й бал влаштовують. Її треба терміново викрити. – Але ж вона…

Почала я, тільки Дракон мене знову перебив.

- Так, - кивнув Його Високість. - Я знаю. Але зараз ми не можемо діяти. Хоч би що на ньому трапилося, не піддавайся на провокації.

- Чому? - незнання ситуації, просто робило мене безпорадною.

- Столицю оточили війська принца Аслека, — сумно промовив Дракон, і холодок жаху побіг у мене по спині.

- Що? – перепитала я.

Невже вся ця ситуація через Білого дракона? Чи є ще щось?

- Самого Барса немає зараз у палаці. Ми намагаємося не допустити перевороту, - він говорив уривчасто, не вдаючись у подробиці.

- З глузду з'їхати! - видала я після всього, що дізналася, впадаючи в ступор.

Виявляється, я тут живу у своєму світі, тихенько борюся з льодяною, а за стінами відбуваються події, які можуть круто перевернути не лише моє життя.

- Все буде добре! – обійняв мене Дракон, заспокоюючи. - Ти ж знаєш, я впораюся з будь-яким військом. Зараз важливіше знайти того, хто смикає за ниточки.

Як все складно! Не люблю я всі ці політичні інтриги. Залишається одне – вірити, що мій принц скоро у всьому розбереться.

На прощання він знову довго цілував мене. І я ще багато часу приходила до тями, після того, як Його Високість вилетів у віконце. Немов жар-птиця, обдав мене своїм вогнем і зник.

Поблукала по кімнаті, щоб заспокоїтися. Вмилася перед сном крижаною водою, переодягнулась у залишену мені нічну сорочку і прилягла на ліжко. Думки в голові проносилися божевільним роєм бджіл.

Що робиться у цьому королівстві?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍