Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 96

Не дивлячись на хвилювання дня і на сполох, заснула я швидко. На жаль, мені знову снилися ті ж неприємні сни. Знову я блукала замком і шукала вихід. Пам'ятаю, що й дочка лікаря була там. А ось подробиці якось вислизнули, скільки не намагалася згадати вранці.

Коли вже вставала з ліжка, несподівано виявила темні плями на білих простирадлах, наче хтось попіл насипав. Швидко схопилася, боячись, що мені могли підкинути якусь отруту. Обережно відкинула ковдру, але під нею нічого не було. За мить я помітила такі ж чорні плями на пальцях правої руки.

Обережно потерла пальчиками та понюхала. Дуже було схоже на попіл від вогнища, що горіло, і запах відповідний. Тільки де я могла в таке влізти, лишилося загадкою. Скільки я не лазила, і навколо ліжка і під нею, а подушки разів двадцять перекидала. Нічого!

Так і не розібравшись, звідки взявся попіл, кинула цю витівку. На сьогоднішній день було повно більш нагальних проблем. Цікаво, покличуть мене на бал чи ні. Може, доведеться, як Попелюшці милуватися святом у вікна палацу. І до мене навряд чи прийде хрещена фея з добрими намірами. Швидше приповзе крижана змійка, а то й парочка таких же отруйних. Чим ближче до влади – тим більше гадючник. У принципі так було завжди, за всіх часів, у різних світах. Хоча, хто його знає, раптом існує якийсь загублений у галактиці маленький світ, де живуть зовсім інакше.

Все ж таки, треба бути готовою до всього. Якщо мене спроможуться запросити на бал, варто причепуритися.Насамперед відкрила пристойних розмірів шафу і обрала кілька сукень, що здалися мені відповідними за кольором та фасоном.

Яким би безпросвітним не було життя, скажу я вам, жінці досить приміряти кілька красивих суконь, щоб відчути себе набагато впевненіше. От і я відвела душу, переодягаючись і крутячись біля дзеркала.

Не знаю скільки часу я так провела. Більш-менш визначившись із вбранням і пристойно виснажившиь, а найголовніше - відчувши голод, вирішила, що час про себе дати знати.

Дивно, що ніхто мене не потурбував. У будинку лікаря і Дракона обов'язково знаходився хтось, хто будив вранці. Тут же, мабуть, інші закони. Поки гість не дав про себе знати, до його кімнати не заглядали. Це правило мені дуже сподобалося.

Варто визирнути в коридор, як переді мною тут же намалювалися парочка служниць і запропонували свої послуги.

Одна допомогла мені одягнутися та зробити зачіску, а друга принесла сніданок. Щоправда, особи у них були похмурими, і не висловлювали жодних емоцій. Нудні, сюди б мою Мірану. Треба спитати, а раптом їй дозволять мене доглядати.

Коли дівчата закінчили свої справи і, мовчки вклонившись, попрямували на вихід, подякувала їм навздогін. Бідолахи навіть завмерли посеред дороги. Їм, що ж, ніхто ніколи «дякую» не говорив? Тут вияв подяки не прийнято?

Обидві різко обернулися і ще раз вклонилися, тільки тепер обличчя виражали розгубленість.

- Знаєте, - заговорила я з дівчатами, мило посміхнувшись. - Тут така нудьга.Ви не могли б мені підказати, як можна вибратися до саду, щоб ніхто не помітив?

Служниці переглянулися, я вже думала, зараз втечуть, такі в них були злякані обличчя. Нарешті, одна виявилася сміливішою. Зробивши крок до мене, вона несміливо почала пояснювати, якими коридорами треба йти і в якому напрямку.

- Стривай! - перервала її і продовжила найангельським голоском, на який тільки була здатна. - Я все одно нічого не запам'ятаю, може, проводиш? Чи можна супроводжувати гостей? Так вийшло, що в мене немає особистої служниці.

Дівчина щось шепнула подружці і та, вклонившись, втекла. Та, що залишилася відразу ж представилася:

- Мене звуть Ані, я до ваших послуг, - і знову ввічливо вклонилася.

Начебто непогана дівчинка. Треба б її перевірити, і взагалі, час мені обзаводитися своїми людьми в палаці.

- Давай, Ані, поснідаємо і підемо гуляти до саду? - зробила їй пропозицію, від якої Мірані, пам'ятається, було важко відмовитися.

Скільки я не вмовляла, вона навідріз відмовлялася зі мною їсти. Бачачи, що служниця все більше лякається, не стала наполягати. Знайдемо інший підхід.

Цілий день я тягала дівчину за собою. В обід вона вже погодилася покуштувати зі мною солодке, а ввечері ми були майже подругами. Вдень мені принесли офіційне запрошення на бал, на гарному червоному папері, із золотим тісненням. Якщо вони розраховували на те, що я просто не встигну зібратися, то глибоко помилилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍