Читати книгу - "Спокута"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 104
Перейти на сторінку:
чи протест. Можливо, це була непристойна лайка. Коли Сесилія міцніше обійняла його, він пручався, звиваючись усім тілом, і обоє нагадували борців; сестра простягнула руку, намагаючись розвернути його голову до себе. Але він відвертався, розтягнувши губи й вишкіривши зуби в моторошній пародії на посмішку. Тепер вона міцніше охопила його обома руками і з неймовірними зусиллями розвернула його обличчя до себе, стиснувши за щоки. Нарешті він подивився їй у вічі, але вона ще не відпускала його щік. Вона притягнула його ближче, доки їхні обличчя не торкнулися, і ніжно й довго поцілувала у вуста. І так само ніжно, як роки тому вона вночі будила Брайоні, Сесилія промовляла:

— Отямся... Роббі, отямся.

Він слабко кивнув і глибоко вдихнув, повільно видихнув — і тоді вона послабила обійми й відпустила його обличчя. У такій тиші, здавалося, кімната ще більше зіщулилася. Він обійняв Сесилію, опустив голову і поцілував її — сильно, наполегливо й інтимно. Брайоні тихо перейшла до іншого кутка кімнати, подалі, до вікна. Доки вона випила склянку води з крана на кухні, поцілунок ще тривав, єднаючи обох у самотності. Брайоні відчувала, що її знищено, виметено з кімнати, і на душі стало легко.

Вона відвернулась і визирнула у вікно: звідти відкривалися тихі, яскраво осяяні сонячним світлом будинки з терасами на тій вулиці, якою вона прийшла від Гай-стріт. Брайоні здивувалася, виявивши, що не бажає йти, хоча була збентежена довгим поцілунком і боялася, що ж буде далі. Вона роздивлялася літню жінку, убрану у важке пальто, незважаючи на спеку. Та вигулювала на повідку хвору черевату таксу. Зараз Сесилія і Роббі тихо перемовлялися, і Брайоні вирішила, що має поважати їхній особистий простір і не відвернеться од вікна, доки її не запросять. Це було заспокійливе видовище: жінка відмикає хвіртку, потім замикає по собі — ретельно, з метушливою точністю, а потім, неподалік вхідних дверей, ледь нахиляє негнучку спину, щоб висмикнути бур'ян з бордюру, який облямовує стежку перед порогом. Коли вона це робила, собака перевальцем наблизилася до неї і лизнула зап'ястя. Пані з собакою зайшли до будинку, і на вулиці знову стало порожньо. Чорний дрізд опустився на живопліт і, вирішивши, що цей плацдарм його не задовольняє, полетів геть. Упала тінь від хмари й одразу погасила світло, і попливла далі. Це схоже на будь-яку суботу. Жодного подиху війни на цій окраїнній вулиці. Хіба що щільно запнуті штори у вікнах, та ще «форд» восьмої моделі, покладений на стовпчики.

Брайоні почула, як сестра гукнула її на ім'я, та озирнулася.

— У нас не так багато часу. Роббі повинен явитися на службу о шостій вечора, і йому треба встигнути на поїзд. Тому сідай. Ти маєш дещо для нас зробити.

Це був голос старшої медсестри. Навіть не начальниці. Вона просто констатувала неминуче. Брайоні взяла найближчий стілець, Роббі — дзиґлика, а Сесилія сіла між ними. Сніданок, зготований нею, холонув забутий. Посередині стояли три порожні чашки. Роббі поставив на підлогу стос книжок. Коли Сесилія пересувала слоїчок з дзвіночками набік, де його не можна перекинути, вони з Роббі обмінялися поглядами.

Той, дивлячись на квіти, відкашлявся. Коли ж він заговорив, його голос був узагалі позбавлений емоцій. Так можна зачитувати перелік правил. Зараз Роббі дивився на Брайоні. Погляд у нього був непорушний, Роббі тримав себе у руках. Але на чолі, над бровами, проступили краплі поту.

— Найголовніше ти вже вирішила сама. Ти поїдеш до батьків чимшвидше й розкажеш їм усе, що знаєш, щоб довести: твої свідчення були помилковими. Коли в тебе вихідний?

— Наступної неділі.

— Отоді й поїдеш. Візьмеш наші адреси і скажеш Джеку й Емілі, що Сесилія чекає на відповідь од них. По-друге, ось що ти зробиш завтра. Сесилія каже, що ти зможеш знайти вільну годину. Підеш до нотаріуса та зробиш заяву, яка має бути підписана і засвідчена. Там ти напишеш, що помилялась і відкликаєш свої попередні докази. Надішлеш нам обом копії. Це ясно?

— Так.

— Тоді ти напишеш мені докладного листа. У ньому опишеш буквально все, що вважатимеш за потрібне. Усі причини, чому ти вирішила, що на березі озера бачила саме мене. І чому, хоча не була до кінця впевнена, так настирливо повторювала цю історію багато місяців, доки мене не засудили. Якщо на тебе був тиск — від поліції чи батьків,— я мушу це знати. Ясно? Це має бути довгий лист.

— Так.

Він стрівся поглядом з Сесилією і кивнув.

— І якщо можеш щось пригадати про Денні Гардмена: де він був, що робив, коли саме, хто його бачив,— усе, що зробить його алібі сумнівним,— ми хочемо це почути.

Сесилія записувала їхні адреси. Брайоні похитала головою і почала щось говорити, але Роббі не звертав на це уваги й перебив. Він підвівся та глянув на наручний годинник.

— Часу обмаль. Ми проводимо тебе до метро. Ми з Сесилією хочемо хоч трохи побути наодинці, перш ніж я поїду. А ти залишок дня присвятиш тому, що напишеш заяву і даси знайти батькам, що приїдеш. І починай обдумувати листа, який надішлеш мені.

Виклавши ці стислі настанови, він вийшов з-за столу й рушив до спальні.

Брайоні теж підвелася та сказала:

— Може, старий Гардмен казав правду. Денні всю ніч був з ним.

Сесилія хотіла передати їй згорнутий папірець з адресами. Роббі застиг у дверях спальні.

— Що ти хочеш цим сказати? — промовила Сесилія.— Що ти кажеш?

— Це був Пол Маршалл.

У запалій тиші Брайоні намагалась уявити, які картини пропливають у них у головах. Вони ж роками все уявляли по-іншому. І все ж таки: хай новина і вражала, але це була тільки деталь. Нічого суттєвого вона не міняла. І ролі Брайоні так само.

Роббі повернувся до столу.

— Маршалл?

— Так.

— Ти його бачила?

— Я бачила чоловіка, на зріст як він.

— І як я.

— Так.

Сесилія роззирнулася — зараз почне шукати цигарки. Роббі знайшов пачку і кинув їй через кімнату. Сесилія затягнулась і сказала, видихнувши дим:

— Важко повірити. Так, він дурень, я знаю...

— Зажерливий дурень,— мовив Роббі.— Але я не можу уявити його з Лолою Квінсі, навіть на п'ять хвилин, яких треба було...

Брайоні знала, що після всього, що сталося, після всіх наслідків таке твердження несерйозне, але відчула спокійне задоволення від нової приголомшливої звістки:

— Я щойно прийшла з їхнього вінчання.

І знову — вражені вигуки, недовірливі перепитування.

1 ... 95 96 97 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"