Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Роздiл 47

Аліна

Після футбольного клубу я не могла відразу їхати додому. Сіла в свій автобус, проїхала кілька зупинок і вийшла. Ну як я в такому вигляді мамі потраплю на очі? Вона ж відразу зрозуміє, що її доньку не могло так засмутити розбите коліно, втрачена сережка або чергові негаразди з байком.

Ні, я не викручуся. Та й брехати вже більше не хочеться. Стільки лиха від тієї брехні.

Раніше я хоча б приховувала, поки не зрозумію, що з'явилися серйозні стосунки з хлопцем. Тепер батьки знають про нас. Тато не зізнавався вголос, але іноді так здавалося, що він навіть тішиться бачити поруч зі мною саме Дарського. Мама з сестрою взагалі його обожнюють. Усіх він встиг зачарувати. Що й не дивно. Мишку б у покер грати, а не ворота від м'яча охороняти. Спритний і хитрий брехун.

Зупиняюся біля багатоповерхівки подруги. Топчусь, опустивши голову.

- Аліно, ти чого не піднімаєшся? - Інна вибігає з під'їзду з виряченими очима і з гребінцем у руці.

- Ти не одна вдома, краще я іншим разом. Зараз у мене не найкращий стан для гостей, - гірко зітхаю.

Подруга охає, розглядає мене співчутливо.

- Та бачу я! По телефону злякала. Ой, я навіть гребінець з собою прихопила від потрясіння, - віддає мені закинути в рюкзак. - Щось сталося з Ведмедем? Ти ж через нього? Терміново розповідай!

Повз проходить компанія. Стають неподалік, щось веселе обговорюють, сміються.

- Давай не тут, - прошу я. - Пішли в ту тиху кав'ярню, де ми іноді збираємось. У тебе, мабуть, були свої справи. Заздалегідь не домовлялися, і тут я раптово звалилася на голову…

- Якщо вже звалилася, то справи почекають. Аліно, я навіть не пам'ятаю, коли тебе такою прибитою бачила. Ти ж з тих, хто довго не впадає у відчай. Навіть з мітками не сумувала.

- Ой, не нагадуй, - морщуся від болючої теми.

- Чому?

- Моє бажання знайти того самого, зіграло зі мною злий жарт. Напевно, все через мене. Якби не побачила у нього півмісяць, не шукала зірку, не виділяла в ньому найкраще... Тоді б зі здоровим глуздом міркувала. Здогадалася б, що не міг просто так популярний хлопець з натовпом красунь-прихильниць бігати за мною, терпіти мої спроби від нього відгородиться, поки вибирала. Один масаж, чого вартий! Навіть ти дивувалася, наскільки Ведмідь терплячий і всепробачаючий. Але ж йому невигідно було тоді мене втратити…

Дорогою до кав'ярні, як виходить на емоціях, так і розповідаю подрузі, що сталося. Ми навіть не відразу входимо, стоїмо біля дверей обидві в шоці.

Ну як я так вляпалася?

Всього лише підробити збиралася на канікулах. Ще й татові щось хотіла довести. Еге, довела. Мені не те що в самостійне життя не можна вирушати, та мені взагалі небезпечно пересуватися без нагляду далі воріт. Раптом який-небудь Ведмедище проткне колесо, та прикинеться найчудовим на світі рятувальником.

За столиком поступово заспокоююся. П'ю з великої склянки какао. Думаємо, що далі робити. Але якби то все просто давалося.

- Алін, ти просила не згадувати про ці... мітки, - тягне подруга, поглядаючи так, що їй дуже хочеться ще поговорити про них.

- Гаразд, кажи. Все одно вже гірше не буде. Я сама винна, мені й розплачуватися.

- Та ні, скільки повторювати! - Інна підвищує голос, привертаючи увагу відвідувачів біля бару. - Тільки нахабний Ведмідь у цьому винен. Ти ж на нього не сперечалася?

- Ні, я навіть не нав'язувалась. Якщо не брати до уваги, що підглядала і... масаж загадала в якості бажання. Але я це все від того, що глибоко тут, - схлипнувши, торкаюся до серця, - вже тоді мріяла знайти саме у нього підтвердження.

- А у Гліба ти раніше знайшла, - сумно бурмоче подруга.

- Сама не знаю, про що тоді думала. Уявила себе мисливицею на власне кохання.

- Раптом ти не дарма все робила, га?

- У сенсі?

Не зрозумію, до чого Інна веде.

- Ну знайшла двох хлопців, як і було потрібно за ворожінням. Адже один з них повинен був нашкодити, так?

Нервово кліпаю. Навіть зараз ненавиджу і кохаю цього хитрого Ведмежару. Навіть після всіх відкриттів його брехні, не прийшло усвідомлення, що він і є той ворог у білій шкурі. Ну так, шкура ж у нього ведмежа, непробивна.

- Так, він обдурив, але ж не піддав жорстокій небезпеці…

- Впевнена, що до цього б не дійшло?

Так, впевнена! Мишко не став би. Адже він кохає мене... якщо знову не збрехав…

- Вже нічого не можна виключати, - з гіркотою вимовляю, те, про що вчора не могла й подумати.

- Я до того, що ти могла помилитися. Могла вибрати тоді не того!

Замовляємо ще трав'яний чай. Нам обом треба заспокоїтися.

Інна вважає, що я помилилася мітками або хлопцем. Я теж починаю це визнавати. Могла, адже могла ж. Напевно, це тоді найбожевільніша помилка.

- У нас з ним був перший раз... тож... ось так от.

- З глузду з'їхати! - скрикує Інна.

- Можливо, я, дійсно, помилилася, - вже нічого заперечувати не беруся. - Але все, пізно. Я попрощалася з Глібом. І просто взяти і розлюбити Дарського не зможу. Немає в мені стільки душевних сил, щоб у будь-який момент замінювати одного міченого на іншого. Краще не буду ні з ким. Проживу як-небудь і без них. Трошки я встигла побути навіть щасливою закоханою.

- Подруга, ти це... не ховай себе. Якщо хочеться, то забий на мітки. Подумаєш, збіглося у них. Та пішли вони. Нехай мітками світять і далі. Прийде час, і знайдеш свого. Ось через цих павичів точно плакати не варто!

Сумніваюся щось... Бажання "принца" шукати надовго відбилося. Без Ведмедя стільки сумнівів тепер, без нього все не те. Не можна було вірити в знаки і…

Відволікаюся на дзвінок по телефону. Дарський ще на тренуванні. Ранувато для нього. Все одно не візьму.

Ой!

- Хто там? Ведмідь? - подруга відразу називає його, помітивши, як я різко сіпнулася.

- Ні-і. Це Гліб... але ми ж попрощалися.

Гліб дзвонить наполегливо і терпляче. Поки я вдивляюся в його ім'я, вирішуючи для себе, брати чи ні.

Чому він дзвонить? Які ще потрясіння я повинна випробувати?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍