Читати книгу - "Нічний черговий"

Удень я дзвонив Лілі. Вона сказала, що Фабіан відпочиває. Я хотів сказати йому, що, як він і передбачав, за грошима з'явився чоловік і я не зміг їх не віддати.

Коли я приїхав у лікарню, в передпокої мене зупинила чергова сестра.

— На жаль, містере Граймс, ви трохи спізнилися. Містер Фабіан помер о четвертій годині дня. Ми хотіли знайти вас, але...

— Дарма,— відповів я, здивований тим, як спокійно пролунав мій голос.— Леді Еббот ще тут, у лікарні?

Сестра заперечливо похитала головою.

— Думаю, місіс Еббот уже поїхала.— Навіть у таку хвилину сестра не зуміла відмовитись від суто американської звички зневажати титули.— Вона сказала, що їй тут більше нема чого робити. Поспішала на вечірній літак у Лондон.

— Дуже мудре рішення,— кивнув я.— На добраніч. Завтра вранці я приїду, щоб усе підготувати.

— На добраніч, містере Граймс,— відповіла чергова сестра.

Я повільно рушив у бік Іст-Гемптона. Тепер мені не було куди поспішати. Їхати додому не хотілося, тому я подався до нашої комори, на якій був скромний напис «Галерея «Південне роздоріжжя». «Не занедбуйте галерею»,— заповів Фабіан. Я дістав ключі й відімкнув двері. Не засвічуючи світла, сів на лаву посеред залу і замислився про веселого, безчесного, спритного чоловіка зі шрамом, який помер того дня, залишивши мене вільним і багатим. По моїх щоках котилися сльози.

Потім я встав з лави, увімкнув світло і почав розглядати картини Анжело Квінна, які той написав, подорожуючи по місцях, де бував його батько.

«Нічний черговий» Ірвіна Шоу

Читачам роману «Нічний черговий», напевно, відоме ім'я американського письменника Ірвіна Шоу. Переклади його творів неодноразово виходили в нашій країні. А такі його романи, як «Молоді леви» та «Вечір у Візантії», викликали до себе широкий і сталий інтерес.

Шоу народився 1913 року в Нью-Йорку, в Брукліні. Працює в літературі вже понад чотири десятиліття. Ще в тридцятих роках, на хвилі піднесення соціально-політичної боротьби в Сполучених Штатах Америки, розпочав він свою творчу діяльність як драматург. Атмосфера «червоних тридцятих», як їх називали, викликала масове полівіння творчої інтелігенції. Шоу належав до прогресивного театрального руху в країні. Його п'єси — антивоєнна «Поховайте мертвих» (1936), антифашистська «Облога» (1937), гостра соціально-критична «Прості люди. Бруклінська ідилія» (1939) — йшли не тільки в театрах, а й на робітничих сценах.

Успіх Шоу на радіо та в театрі забезпечив йому запрошення у Голлівуд. Під час другої світової війни Шоу був у лавах армії США в Північній Африці. Винесений з армійської служби досвід і спостереження лягли в основу першого й найкращого роману Шоу «Молоді леви» (1948, російський переклад — 1964), перейнятого антимілітаристським та антифашистським духом. Цей роман започаткував антимілітаристську тему в літературі Сполучених Штатів. — тему, яку згодом так успішно розвивали Н. Мейлер у «Голих та мертвих» і Дж. Хеллер у «Параграфі 22».

В роки маккартизму й «холодної війни» Ірвін Шоу переживає творчу кризу, типову в той час для багатьох радикальних інтелігентів. Ця криза позначилась на його романі «Стривожена атмосфера» (1950), в якому проблеми того часу змальовано вельми суперечливо. На початку 50-х років Шоу залишив США, як багато інших діячів американської культури, й оселився в Швейцарії. Відтоді він видав багато романів, але більшість із них своїми ідейно-художніми якостями не виходили за рівень професійно написаної, але пересічної белетристики. Значно яскравішими й цікавішими від деяких великих творів Шоу виявились його новели. Деякі з них видавались у російському перекладі, зокрема в збірці «Сонячні береги річки Лети». Новела, що дала назву збірці, ввійшла в антологію «Американська новела» (в-во «Дніпро», 1976).

Безумовним творчим злетом Шоу був роман «Вечір у Візантії» (друкувався російською мовою в журналі «Иностранная литература» у 1975 р.). Радянські критики відзначали похмурість, навіть трагічність цього твору, гостро передане відчуття занепаду «вечора», що опустився над «Візантією», — буржуазним світом. Радянський американіст О. Звєрєв звернув увагу на те, що письменник порушує справді складні проблеми сучасного буржуазного світу, зокрема, прояви лівацько-анархістського молодіжного бунту в провідних країнах Заходу. Як зазначає критик. Шоу бачить у лівацьких виступах, у поведінці деяких діячів сучасної культури Заходу «оргіастичні, карнавальні риси», що є симптомом загального загнивання, розпаду буржуазного світу в цілому. Не можна не погодитися з думкою критика, що роман, як і багато інших творів, Ірвіна Шоу,— «це історія одного невдалого життя, але за особистою невдачею стоїть доба, виникав образ часу».

Роман «Нічний черговий» (1976), по суті, багато в чому продовжує тему «Вечора у Візантії», якщо розглядати її узагальнено, як розкриття занепаду буржуазного світу в усіх його формах. Але манера, в якій написаний «Нічний черговий», зовсім інша. «Вечір у Візантії» — твір серйозний, з нальотом елегійного суму, зроблений у хемінгуеївському ключі. А в «Нічному черговому» подається авантюрна історія з шаржованими, карикатурними характерами й сценами, водевільними або гротескними, майже фантастичними ситуаціями, написана в легкому, іронічному тоні. Окремі сторінки звучать, як пародійна стилізація під Хемінгуея або Грема Гріна.

З погляду жанру роман «Нічний черговий» можна було б визначити, очевидно, як сучасну пікареску. Пікарескний, або побутово-авантюрний, роман має дуже давню історію. Він виник і усталився як один із перших різновидів романного жанру. Пікареска завжди динамічна, сповнена руху. І це передовсім рух сюжету, а не розвиток характеру. Герой чи герої рухаються з волі сил, що стоять над ними,— долі, фатуму, обставин тощо — від однієї пригоди до іншої. Ці пригоди можуть бути веселими або небезпечними. Вони розвиваються стрімко, не залишаючи часу на глибокі роздуми та переживання ані герою, ані читачеві. Усі пригоди найчастіше закінчуються щасливо, хоч іноді героєві доводиться проходити через важкі випробування. Найкращі зразки пікарескних романів минулого мали важливу позитивну рису — в них поставала панорама світу, в якому живе й діє авантюрний герой. Інколи ця картина була справді вражаючою, гостро критичною, ставала актом звинувачення несправедливому соціально-політичному ладу, як у класичних «Симпліцисімусі» Гріммельсгаузена або в «Кульгавому бісі» Лесажа. Елементи пікарески властиві багатьом інших різновидам роману й повісті, наприклад, таким всесвітньовідомим творам, як «Дон Кіхот» чи «Кандід».

Героїв пікарескного роману можна поділити (звичайно, грубо узагальнюючи) на два основні типи: активний рицар плаща і шпаги, сміливий, зухвалий, який обдурює або легко перемагає своїх численних супротивників, заволодіває гаманцями з золотом і домагається прихильності в жінок. Другий тип — це наївний простак, який увесь час через свою чесність і простодушність потрапляє в складні, смішні чи небезпечні ситуації, з яких виплутується саме завдяки своїй простодушності. Його рятують щасливі збіги