Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

він. — Вона знає мої експлуатаційні витрати до останнього цента, як і умови моїх контрактів. Звідки вона все це знає, я можу лише здогадуватися. Певне, вона має своїх шпигунів серед моїх службовців, і в неї, мабуть, зв’язки з усіма моїми контрагентами. Зважте самі: досить мені укласти якийсь контракт, що повинен дати великий прибуток, як раптом відповідно зростає залізничний тариф на перевіз каменю з моєї каменярні. Робиться це без жодних пояснень. І весь мій прибуток забирає залізниця. Мені ніколи не щастило домогтися від неї, щоб вона скасувала збільшений отаким чином тариф. З другого боку, коли трапляються невдачі, зростають виробничі видатки або доводиться укласти контракт на умовах менш вискових, мені завжди йдуть на поступку, і компанія зменшує перевізну плату. І виходить — який не буде в мене прибуток, його завжди забирає залізниця.

— А те, що залишається вам, — перебив його Ернест, — дорівнює платні, яку ви одержували б, якби каменярня належала залізничній компанії, а ви були б її управителем, адже так?

— Ваша правда, — відповів містер Асмунсен. — Нещодавно я зробив підрахунок по бухгалтерських книгах за останні десять років. Виявилося, що прибуток мій якраз дорівнює платні управителя. Залізнична компанія так самісінько могла б держати мою каменярню й платити мені як найманому директорові.

— Але в такому разі,— засміявся Ернест, — компанії довелось би взяти на себе весь ризик, що його вона так люб’язно полишає на вас.

— Отож-бо, — похмуро відповів містер Асмунсен.

Давши їм висловитися, Ернест почав їх розпитувати.

Спочатку він звернувся до містера Оуена.

— Ви, здається, відкрили нову крамницю в Берклі шість місяців тому?

— Так, — відповів містер Оуен.

— Відтоді я помітив, що три бакалійні крамнички в цьому районі закрилися. Чи не ваш магазин спричинився до нього?

Містер Оуен потвердив це, самовдоволено всміхаючись.

— Звичайно, вони не могли витримати нашої конкуренції.

— А чому?

— Бо в нас капітал більший, тому ми одержуємо більші прибутки при менших видатках.

— Виходить, ваш магазин поглинув прибутки цих трьох крамничок? А скажіть мені, що сталося з їхніми власниками?

— Один з них розвозить наш крам, про інших я нічого не знаю.

Ернест раптом обернувся до містера Коволта.

— Ви часто влаштовуєте дешевий розпродаж товарів у своїх аптеках{51}. А що сталося з власниками малих аптек, яких ви приперли до стіни?

— Один з них, містер Газфуртер, зараз завідує нашим рецептурним відділом, — відповів той.

— Отже, вам дісталися всі їхні колишні прибутки?

— Атож. Задля цього ми й торгуємо.

— А ви? — несподівано звернувся Ернест до містера Асмунсена. — Ви обурені тим, що залізниця забирає ваші бариші?

Містер Асмунсен кивнув головою.

— Ви самі хотіли б одержувати їх?

Містер Асмунсен знову кивнув.

— Коштом інших?

Відповіді не було.

— Коштом інших? — наполягав Ернест.

— Інакше зиску не матимеш, — коротко відповів містер Асмунсен.

— Отже, бізнес полягає в тому, щоб одержувати прибутки коштом інших і не давати іншим мати прибутки вашим коштом? Адже так?

Ернест мусив запитати ще раз, і тоді лише містер Асмунсен дав відповідь:

— Це так, але ж ми не проти того, щоб і інші мали прибутки, аби тільки не надмірні.

— Надмірними ви називаєте великі прибутки, але самі ви не від того, щоб одержувати їх?.. Чи не так?

Містер Асмунсен мусив визнати, що справді так.

Далі Ернест так само притис містера Келвіна, колишнього власника великої молочарні.

— Колись ви боролися з молочним трестом, а тепер організовуєте фермерську партію. Як це вийшло?

— О, я не перестав боротися, — відповів містер Келвін з досить войовничою міною. — Я воюю з трестом там, де з ним ще можна воювати, — на політичній арені. Дозвольте вам пояснити. Кілька років тому ми, молочарі, діяли кожен за себе.

— І конкурували між собою? — перебив Ернест.

— Так, і ця конкуренція зменшувала наші прибутки. Тому ми пробували скооперуватись, але завжди хтось не бажав приставати до гурту, і все зривалося. Ось тоді й з’явився молочний трест.

— Фінансований з надприбутків «Стандард Ойл»?

— Еге ж, — погодився містер Келвін, — Але тоді ми цього не знали. Агенти молочного тресту пристали до нас із короткими гужами. «Вступайте до тресту, будете ситі,— пропонували вони, — а не вступите — скрутно вам буде». Більшість наших вступило. Тим, хто відмовився, справді довелося скрутно. О, воно нам оплачувалося… тільки спочатку. Молоко піднялося в ціні на цент за кварту. Одна чверть цього цента йшла нам, а три чверті — трестові. Далі молоко знову подорожчало на один цент, але з цього цента ми вже нічого не одержали. Скарги наші були марні. Трест усе тримав у своїх руках, і ми побачили, що стали його попихачами. Нарешті в нас відібрали й ту додаткову чверть цента. Після цього трест почав просто випирати нас із діла. Що ми могли вдіяти? Нас таки повипирали. Самостійних молочарень не стало, залишився самий лише молочний трест.

— Але ж як молоко подорожчало на два центи, то вам, либонь, можна стало конкурувати з трестом, — хитро докинув Ернест.

— Так і нам здавалося. Ми й пробували. — Містер Келвін помовчав хвильку. — Це нас добило. Трест мав змогу продавати молоко значно дешевше, ніж ми, і все ж одержувати хоч невеликий прибуток, тоді як ми за цих умов терпіли самі лише збитки. Я сам утратив п’ятдесят тисяч доларів на цій справі. Більшість нас збанкрутували{52}. Самостійні невеликі молочарні зникли.

— Отже, трест відібрав ваші прибутки, — сказав Ернест, — і ви звернулися до політики, щоб законодавчим шляхом знищити трест і повернути свої прибутки собі?

Обличчя містера Келвіна засяяло:

— Оце якраз те, що я кажу в своїх промовах фермерам. У цьому — суть нашої платформи.

— Але ж трест виробляє молочні продукти значно дешевше, ніж би окремі маленькі молочарні? — спитав Ернест.

— Ще б пак ні — з такою досконалою організацією виробництва, новітнім устаткуванням і великим оборотним капіталом!

— Безперечно, — мовив Ернест, — інакше й бути не може.

Тут містер Келвін виголосив цілу політичну промову, викладаючи свої погляди. Його палко підтримувала решта, і всі вони одностайно вимагали знищити трести.

— Бідні простаки, — шепнув мені Ернест. — Все бачать дуже ясно, але не далі свого носа.

Трохи згодом він знов оволодів розмовою і вже до самого кінця, як завжди, скеровував усю дискусію.

— Я уважно слухав усіх вас, — почав він, — і бачу, що ви намагаєтесь вести сучасну комерційну гру застарілими методами. Єдиний сенс життя полягає, по-вашому, тільки в прибутках. Всі ви щиро й несхитно переконані, що створено вас тільки на те, аби одержувати прибутки. І раптом — перешкода. У ваше змагання за прибутки втручається трест і