Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

власному ліжку.

— Налийте міцного чаю міс Мейган, — перебив я. — Їй треба заспокоїтися, розумієте? Це ж вона знайшла тіло.

При слові «тіло» Роуз ледь знову не пустилася розповідати про свої переживання, та я зупинив її суворим поглядом. Вона квапливо схопила чашку і налила в неї темної рідини.

— Це вам, дівчино, випийте, — сказав я Мейган і звернувся до Роуз: — У вас знайдеться трошки бренді?

Та розгублено забелькотіла, що в неї десь лишилося кілька краплин бренді від різдвяних пудингів.

— От і добре, — мовив я і влив бренді у чашку Мейган.

По очах Роуз я побачив, що їй сподобалася моя ідея.

— Вам можна довірити міс Мейган? — спитав я, і потішена Роуз відповіла:

— О, звісно, сер!

Я пішов у будинок. Наскільки я знав Роуз і жінок, подібних до неї, вона мала нагодувати Мейган добрим сніданком, а це додасть дівчині сили.

«Будьте ви прокляті, — кипів я в душі, йдучи до вітальні. — Чому ви не доглядаєте бідної дівчини?»

У вітальні мені стрілася Елсі Холланд. Побачивши мене, вона зовсім не здивувалася. Мабуть, струс від жахливої знахідки зробив її неуважною до того, хто заходить і виходить з дому. Біля вхідних дверей стояв констебль Берт Рандл.

— О містере Бертон, який жах! Хто ж міг таке вчинити? — залепетала вона.

— То це було вбивство?

— О так, її вдарили в потилицю. Вся закривавлена, волосся… І скорцюблена в тій шафі… Хто міг це зробити? Сердешна Агнес… Я певна, вона нікому не зробила зла.

— Та, мабуть, зробила, коли хтось їй так наврочив, — сказав я.

Елсі непорозуміло втупилась у мене. «Не дуже кмітлива дівчина, — подумав я, — але має міцні нерви».

Вона не змінилася на лиці, лише була трохи збуджена. Мені навіть здалося, хоч це й жахливо, що, незважаючи на добре від природи серце, вона всолоджувалася тим, що відбувалося в домі.

— Мені треба йти до дітей, — сказала вона вибачливо. — Містер Сіммінгтон так хвилюється, щоб це їх не шокувало. Він просив мене захистити хлопчиків від нещастя.

— Я чув, що тіло знайшла Мейган. Сподіваюся, за нею хто-небудь дивиться?

На честь Елсі Холланд треба сказати, що вона була щиро вражена.

— О боже! — вигукнула вона. — Я зовсім про неї забула. Сподіваюсь, із нею все гаразд. Я була така приголомшена, знаєте, поліція і все таке… Але це моя провина. Бідолашна дівчина, їй, мабуть, зараз дуже зле. Я пошукаю її.

Тоді я пом'якшав і сказав:

— З Мейган усе гаразд. За нею доглядає Роуз. Можете спокійно займатися дітьми.

Вона подякувала мені спалахом білих точених зубів і побігла нагору. Зрештою, Елсі платили за Сіммінгтонових хлопчаків. Коли Елсі зникла нагорі, відчинилися двері і до вітальні увійшли інспектор Неш і Сіммінгтон.

— О містере Бертон, а я саме збирався вам дзвонити, — звернувся до мене Неш. — Радий, що ви тут.

Я здивувався, чому це він не поцікавився, як я опинився тут так рано. Неш обернувся до Сіммінгтона і спитав:

— Ви дозволите скористатися цією маленькою кімнатою?

— Звісно, звісно, — запевнив Сіммінгтон. Вигляд у нього був стомлений, але почувався він цілком певно.

— Я б на вашому місці поснідав, містере Сіммінгтон, — звернувся Неш лагідно. — Гадаю, міс Холланд та й міс Мейган теж не завадило б підкріпитися яєчнею з беконом і випити міцної кави. Вбивство дуже кепсько діє на порожній шлунок, — він говорив заспокійливим тоном домашнього лікаря.

Сіммінгтон зробив спробу вичавити усмішку і сказав:

— Дякую, інспекторе, я скористаюся з вашої поради.

Слідом за Нсіном я зайшов до маленької кімнати. Зачинивши за мною двері, Неш сказав:

— Ви приїхали дуже швидко. Як ви дізнались?

Я розповів йому про дзвінок Мейган. Неш викликав у мене симпатію вже тим, що не забував про Мейган.

— Я чув, що ви дзвонили вчора увечері, містере Бертон, і питали про цю дівчину. Чому?

Я розумію, що мій дзвінок видався дивним, тому розповів Нешові про те, як Агнес дзвонила Партрідж і не прийшла.

— Так, розумію… — замислено проказав Неш, потираючи підборіддя. Потім, зітхнувши, вів далі: — Що ж, цього разу вбивство у чистому вигляді. Питання в тому, що знала дівчина. Вона казала що-небудь тій Партрідж? Хоч щось певне?

— Не думаю, але ви можете спитати в неї самі.

— Коли закінчу тут, поїду до неї.

— Що ж насправді сталося? — спитав я. — Чи ви ще не з'ясували?

— Поки що небагато. У служниць був вихідний…

— В обох? — перебив я.

— Так. Мені казали, що раніше у місіс Сіммінгтон були за служниць дві сестри, і вона влаштувала так, щоб вихідний у них припадав на один день. Тож, коли прийшли ці дві, вона вирішила не міняти звичаю. У такий день сім'я вечеряла холодною стравою, залишеною їй на столі. А міс Холланд готувала чай.

— Зрозуміло.

— Все цілком логічно, — провадив Неш. — Кухарка Роуз живе у Нізермікфорді, і щоб дістатись туди у свій вихідний, вона має сісти на автобус, який відходить о пів на третю. Агнес миє посуд після другого сніданку, а Роуз, щоб було роботи порівну, після вечері. Ось що відбувалося вчора: о чотирнадцятій двадцять п'ять Роуз вийшла з дому, щоб устигнути на автобус; Сіммінгтон подався до контори о чотирнадцятій тридцять п'ять; Елсі Холланд з хлопчиками вийшла з дому десь за чверть третя; Мейган Хантер вийшла кататися на велосипеді на п'ять хвилин пізніше. Виходить, Агнес лишилася в домі сама. Як мені сказали, вона завжди виходить з дому між третьою і чверть на четверту.

— І в будинку нікого не лишається?

— А в Лімстоку цим не журяться. Навіть замки не у всіх є. Як я вже казав, о чотирнадцятій п'ятдесят Агнес лишилася в домі сама. Що вона з нього так і не виходила, тепер цілком зрозуміло, бо коли знайшли її тіло, на ній був чепчик і фартух.

— Хоча б приблизно можна встановити час, коли настала смерть?

— Доктор Гріффіт стверджує, що це сталося між другою і пів на п'яту. Це його офіційне свідчення.

— А як її вбито?

— Спочатку вдарили в потилицю, а потім звичайним добре вигостреним кухонним рожном пробили череп. Смерть настала вмить.

Я закурив. Картина була жахлива.

— Досить холоднокровно, — сказав я.

— О так, так. Це зразу впадає в око.

— Хто це зробив? Навіщо? — спитав я, глибоко затягнувшись цигаркою.

— Не певен, що нам коли-небудь пощастить з'ясувати, навіщо саме, — мовив Неш поволі, — але ми можемо здогадуватись.

— Вона щось знала?

— Достеменно так.

— І нікому про це не натякнула?

— Наскільки вдалося встановити, ні. Вона була страх засмучена, каже кухарка. Після смерті місіс Сіммінгтон, як каже