Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

— пояснив Сміт. — Посилає повідомлення про ліквідацію Танкадо. — Сміт обернувся до Бекера й хихикнув: — Схоже, Гулогот мав негарну звичку транслювати повідомлення про вбивство ще до того, як його жертви помирали насправді.

Коліандер прискорив фільм іще більше, і камера пішла за Гулоготом, коли той рушив до жертви. Із внутрішнього двору прилеглої споруди вискочив якийсь літній чоловік. Підбігши до Танкадо, він став біля нього навколішки. Гулогот уповільнив крок. Через кілька секунд з’явилися ще двоє — огрядний чоловік та рудоволоса жінка. Вони також підійшли до Танкадо.

— Невдалий вибір зони ліквідації, — резюмував Сміт. — Гулогот гадав, що його жертва — самотня.

А на екрані Гулогот трохи почекав, а потім знову зник посеред дерев, вочевидь, сподіваючись перечекати.

— А тепер відбудеться передавання персня, — підказав Сміт. — Першого разу ми його не помітили.

Сюзанна невідривно дивилася на моторошну картину на екрані. Танкадо задихався, хапаючи ротом повітря, вочевидь, намагаючись щось пояснити добрим самаритянам, що над ним схилилися. А потім у відчаї різко скинув угору ліву руку, мало не вдаривши нею старого в обличчя. І надовго затримав свою спотворену кінцівку перед його очима долонею назовні. Камера сфокусувалася на трьох спотворених пальцях Танкадо, і на одному з них блиснув на яскравому іспанському сонці золотий перстень. Танкадо знову тицьнув рукою вгору. Старий відсахнувся. Танкадо звернувся до жінки. І підніс свої пальці їй до обличчя, немов благаючи щось збагнути. Перстень виблискував на сонці. Жінка відвернулася. Танкадо, уже задихаючись, не в змозі й слова вимовити, обернувся до огрядного чоловіка і зробив останню спробу.

Дідок раптом підвівся і кинувся геть, вочевидь — по допомогу. Танкадо слабнув на очах, але й досі тримав свого персня перед очима товстуна. Той простягнув руку і взявся за п’ясть умирущого, підтримуючи її. Танкадо поглянув на свої пальці, на перстень, а потім — товстуну в очі. Наче востаннє благаючи його перед смертю, Енсей Танкадо ледь помітно кивнув йому, немов сказав «так».

А потім Енсей Танкадо обм’як.

— Господи, — вирвалося в Джабби.

Об’єктив різко перемістився в те місце, де ховався Гулогот. Та вбивця вже зник. Натомість з’явився поліцейський на мотоциклі і щодуху помчав по авеніда Фіреллі. Камера знову повернулася туди, де лежав Енсей Танкадо. Жінка, що стояла біля нього навколішки, вочевидь, почула поліцейську сирену: нервово озирнувшись, вона потягла свого огрядного супутника геть. І невдовзі вони удвох хутко зникли.

Камера сфокусувалася на Танкадо, на його руках, складених на грудях без ознак життя. Персня на його пальці вже не було.

РОЗДІЛ 118

— Оце і є доказ, — сказав Фонтейн рішучим тоном. — Танкадо фактично викинув свій перстень. Хотів, щоб він був від нього якомога далі — так, щоб ми ніколи його не знайшли.

— Але ж директоре, — заперечила Сюзанна. — Це безглуздя. Якщо Танкадо не здогадувався, що його вбили, то навіщо йому викидати отой перстень?

— Згоден, — вставив Джабба. — Цей хлопець був бунтівником, але бунтівником із совістю. Змусити нас визнати існування «Транскоду» — то одне, а розкрити всьому світу наш банк секретної інформації — то зовсім інше.

Фонтейн саркастично поглянув на нього.

— Так ви гадаєте, Танкадо навпаки — хотів зупинити цього хробака? Гадаєте, що перед смертю він думав про бідолашне АНБ?

— Тунельний блок зазнає атаки! — заволав технар. — Максимум за п’ятнадцять хвилин настане абсолютна незахищеність!

— Ось що я вам скажу, — заявив директор, беручи контроль над ситуацією. — За п’ятнадцять хвилин кожна країна третього світу дізнається, як збудувати міжконтинентальну балістичну ракету. Якщо в цій кімнаті хтось зможе запропонувати щось краще за цей код-убивцю, то я увесь — очі та вуха. — Директор замовк в очікуванні. Та ніхто не озвався. Він обернувся до Джабби й просвердлив його поглядом. — Танкадо викинув цей перстень не просто так, Джаббо. Мені байдуже — збирався він таким чином поховати його назавжди, чи сподівався, що товстун негайно чкурне до найближчого таксофону, щоб поставити до відома наше агентство. Але я ухвалюю рішення. Ми вводимо оте прислів’я. Негайно.

Джабба повільно втягнув носом повітря. Він знав, що Фонтейн має рацію — кращого варіанта немає. Часу в них залишалося обмаль. Джабба випрямив спину.

— Гаразд... Вводимо... — І підсунувся до клавіатури. — Містере Бекер! Напис — будь ласка!

Девід Бекер читав напис, а Джабба друкував. Коли вони закінчили, ще раз перевірили літери й викинули всі інтервали між ними. На центральній панелі стіни-екрана, ближче до верхньої частини, з’явилися літери:

QUISCUSTODIETIPSOSCUSTODES

— Не подобається це мені, — стиха пробурмотіла Сюзанна. — Якесь воно недороблене.

Джабба на мить завагався, занісши руку над клавішею «Ввід».

— Виконуйте! — скомандував Фонтейн.

Джабба тицьнув клавішу. І за кілька секунд усі присутні в кімнаті дізналися, що то була помилка.

РОЗДІЛ 119

— Хробак прискорюється! — розпачливо заволала Соші з тильної частини кімнати. — Код хибний!

Усі мовчки завмерли, охоплені тихим жахом.

Перед ними на екрані з’явилося повідомлення про помилку.

Неправильний ввід. Тільки цифрове поле

— От сука! — верескнув Джабба. — Тільки цифри! Нам потрібне число! Ми обісралися! Цей перстень — гівно!

— Черв’як пришвидшився вдвічі! — скрикнула Соші. — Штрафний пункт спрацював!

У центрі екрана, просто під повідомленням про помилку, ВР зобразила жахливу картину. Коли впала третя лінія оборони, близько десятка чорних ліній, якими позначалися войовничі хакери, кинулися вперед і стали невпинно пробиватися до осердя. Щосекунди з’являлася нова чорна лінія, а за нею — іще одна.

— Та вони ж сюди вже юрмою повалили! — заверещала Соші.

— Підтверджую появу закордонних зламувачів! — скрикнув іще один технар. — Усе, розголос пішов!

Сюзанна відвела погляд від фільтрів, що руйнувалися під натиском хробака, і поглянула на боковий екран. На ньому знову і знову прокручувалося відео про вбивство Енсея Танкадо. Щоразу — одне й те саме: Танкадо хапається за груди, падає і з виразом невимовної паніки на обличчі намагається всучити перстень випадковим перехожим, які ні про що не підозрюють.

«Нісенітниця якась, — подумала вона. — Якби він справді не знав, що це ми вбили його... Ми щось недобачили. Але ж що?»

Жодна ідея не спадала їй на думку. Утім, було вже запізно.

На ВР було видно, що за останні п’ять хвилин кількість хакерів, що гепали в браму банку даних, зросла удвічі. Відтепер їхня кількість зростатиме експонентно. Хакери, як і гієни,