Читати книгу - "Том 7"

заробила!). Дарка рішає проситись до панів у К. на службу — саме стара пані доручила по-сесорці знайти порядну дівку до услуги на селі («бо з тими міськими дедалі нема способу»). Рекомендують Дарку («вона тепер вже старша, споважніла, жадних поговорів про неї нема, і пані знають, що вона до всякої роботи добра»). Дарка їде в К. Мати не протестує, бо їй страшно відновлення знайомості з Данилом, та й робітники є вдома: Іван і Пріська (та й Семен на старість устаткувався), один Гаптін малий. Тепер уже довгів нема, діти поросли, нема злиднів, і Мартоха подобріла, сама аж потовщала і в малому Гаптонові душі не чує, аж сусідки сміються.

Життя в К. Відносини з іншими слугами. «Скупість» Дарки. Враження від міста. «Неприступність» Дарки для всяких «кавалерів». Розмови з панною, Юзя побивається і задихається від безділля і неволі. Вона без диплома, їй доступні тільки нижчі заробітки. Батько доказує, що то одривання шматка хліба від дійсно бідних. Юзя пробує музику, малярство, літературу — нема талану, та й справжньої освіти бракує. Юзю сватають, родичі раді б «пристроїти», Юзя показує незвичайну енергію і різко та істерично обриває ті заходи (хоч сю єдину волю мені лишіть, єдину в житті). Юзя не може боротись без помочі, впадає в інертність, «пливе за водою», розвивається істерія. Нудне життя «на дачі». Восени знов слабне, нервується, стає вже справді не здатна ні до якої роботи, обридає матері докорами, Дарка перестає розуміти її істеричну психологію, всі раді, коли вона виїздить на зиму до тітки. Зимою Дарка потай від панів бере шиття і вечорами дещо з того заробляє. Літом пани їдуть в гості до родичів, Дарку лишають глядіти квартири, бо минулого року знайомі, що найняли від них на літо, «забезднили хату», тільки одну хату здають студентові, другу — панні, що готується на курси і служить в конторі, обоє столуються у Дарки. Дарка приймає ще двох столовників і заробляє 50 р. за літо (се вже вона має 100 р. за IV2 року зібраних). Вертаються пани, Дар-ка хоче їхати додому, їй ще прибільшують плату (спочатку платили 5, потім 6, тепер 7 р. і 1 р. на чай, котрого Дарка мало п’є), вона зостається. Вертається Юзя, її втягають вкупі з матір’ю в добродійність. Родичі не перечать, бо то призвоїто (може, й партію зробить), а лікар радив Юзі «знайти мету в житті». Шарварок, вечори, базари, bals costumes!, спектаклі «перкальові» і т. ін., все те спочатку незвичайно захоплює Юзю, вона здоровшає. Далі Дарка наводить її на думку, що костюми Юзі, роз’їзди і т. ін. могли б збагатити за один рік мужицьку родину. Юзя згадує, чи «збагатила» або хоч вирвала з біди її добродійність кого одного? Зважує — ні,— пробує нахнлити батьків дати їй гроші на іншу добродійність, ті не хотять, вдається до товариства з «пуританською реформою», терпить fiasco 98. Се охолоджує її, вона знов впадає в апатію і починає «пити». Хоче продать хоч декотрі свої костюми за помочею Дарки — виручає «сміхотворну» суму — 20 р. і віддає їх Дарці «за труди». Залицяння Бронка, одсіч Дарки. Дарка має весною 150 р. і вертає додому на зелені свята.

Зміни дома за два роки. Батько нездужає, мати навпаки. Іван вже парубок, його збираються женити, Прі-ську сватають, тільки родичі не одважуються «підвертати під корито» Дарку. Данило не показується. Дарка чує, що він служить лісником у панському лісі, верстов за три від села, там і живе в панській «лісничівці» з жінкою й дітьми, свою хату мусили продати, бо перший рік Данило «волочився» по заробітках та через всякі нещастя більш проробив, ніж заробив, а жінка вдома не могла справитись і з податками, і з господарством. Тепер жиє не зле: посесор воліє жонатих і щоб з родиною жили («більше місця тримаються, жінка не дасть «лямпар-тувати»), покликав Данила і «поговорив», щоб той жив статечно з жінкою (жінка увійшла в ласку в посесорші і місце чоловікові «виробила»), то й йому добре буде, а ні — жалуй на себе. Тепер Данило має вже троє дітей, остатнього недавно хрестили, з жінкою живуть. Зустріч Дарки з Данилом в лісі. Об’яснення. Дарка все прощає, окрім третьої дитини, чого Данило не може зрозуміти: Хіба я монах? Дарка: Аяжне монашка, та жила ж

сама. Данило: Хіба я дівка, чи що? Вже й так через тебе безмаль три роки нрокалатав ні жонатим, ні вдовцем, та й доки ж мав так. І сама не їдеш і письма не подаєш, та що я мав чекати. Дарка: А я ж чекала? Данило: Та хто ж тобі казав чекати? Як я тобі казав, ходи до мене, то ти церегелі строїла: і сумління не маю, і хата не моя, і байстрюка боюся. А воно люди кажуть, тільки сир добре відкладати. Я відки відав, кілько ти ще в тому К. сидітимеш. Гадаю собі: от Дарка ще й заміж там піде (щось-то люди й поговорювали за те), а ти тоді сиди, дурню, та й кукай. Дарка: То ти собі й пригадав свою розумну, щоб розумним сидіти, тільки я, дурна, на тебе вповала, літа свої марне тратила. Данило: То було не вповати та й не тратити, коли жаль. Дарка: А відомо, жаль. Голодом сиділа, та гроші складала. 150 р. маю, а сама мало з голоду не опухла, мало з шиття не осліпла. Д а н ил о: Кажеш, 150 р. маєш? Дарка спалахує, одвертається із задавленим гордощами риданням, поривається йти. Данило затримує, йому жаль, і любов прокидається: Та я гадав, не матимем звідки жити, а коли так... що ж такого? як тоді міг жінку покинути, так і тепер можу. Дарка: Так і тепер можеш? А що вона для тебе панські пороги оббивала та гірко працювала, то то нічого? Данило: Так для мене, як і для себе. Дарка: А проте ти з її ласки живеш, не вона з твеї. Данило: Так не буду жити, коли покину. Дарка: Та де в тебе сумління? тобі жінка як стирка: схочу візьму, схочу покину. Ще ж то вінчана жінка, а як же ти зо мною будеш, відай, за три дні покинеш? Данило: Кого люблю, того не покину. Дарка: Біда тебе знає, кого ти любиш. Одну любиш, а до другої людей на хрестини кличеш. Данило: Та що ти мені хрестинами очі вибиваєш? Чи то