Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

знову з’явився Майнґаст, саме в його появі вона побачила підтвердження свого права любити, ненавидіти й поводитися на власний розсуд. Бо людство, за словами метра, нічого не потребувало так, як волі, а цю чесноту — вміння палко хотіти — вона мала завжди! Коли Клариса міркувала про це, у неї мороз ішов поза шкірою від щастя і її кидало в жар від відповідальности. Волею тут були, звичайно, не похмурі зусилля вивчити яку-небудь фортепіанну п’єсу чи довести справедливість своїх тверджень у суперечці, а беззастережний послух перед життям, зачарованість собою, самозабуття у щасті.

І зрештою Клариса не стрималася, щоб не розповісти дещо про це Вальтерові. Вона розповіла йому, що сумління її з дня на день набирає сили. Але Вальтер, хоч і захоплювався Майнґастом, який, очевидно, й став причиною таких обставин, роздратовано відказав:

 — Це, либонь, справжнє щастя, що в Ульріха з тим дозволом, схоже, нічого не виходить!

Клариса лише на мить боляче скривила вуста, але в цій міні промайнув жаль з приводу його цілковитої необізнаности й упертости.

 — Що тобі, власне, треба від того злочинця, який нічого спільного ні з ким із нас не має?! — спитав Вальтер.

 — Я зрозумію це, коли там побуваю, — відповіла Клариса.

 — А мені здається, ти мала б знати це вже тепер! — мужньо заперечив Вальтер.

Його невеличка дружина всміхнулася — вона робила так щоразу перед тим, як завдати йому болю. Але потім лише сказала:

 — Я щось придумаю.

 — Кларисо! — твердо промовив Вальтер. — Ти не смієш нічого робити без мого дозволу; юридично я твій чоловік і опікун.

Такий тон був для неї новий. Вона відвернулася від нього, спантеличено ступила кілька кроків.

 — Кларисо! — вигукнув навздогін їй Вальтер і підхопився, щоб рушити вслід за нею. — Я таки щось робитиму проти божевілля, яке завелося в нашому домі!

Цієї миті Клариса збагнула, що цілюща сила її рішення дається взнаки вже й у тому, як прибуває сили у Вальтера. Вона крутнулася на п’ятах і спитала:

 — Що ж ти робитимеш?!

Блискавка з її приспущених повік ударила в його вологі, широко розплющені карі очі.

 — Послухай, — заспокійливо мовив він, відступаючи, бо її вимога дати конкретну відповідь застала його зненацька, — оця інтелектуальна схильність до всього нездорового, жахливого й сумнівного сидить-бо в усіх нас, людях духовних, але.

 — Але ми розв’язуємо філістерам руки! — урвала його, тріумфуючи, Клариса. Тепер вона рушила за ним, не зводячи з нього погляду. Вона відчувала, як його проймає й долає її цілюща сила. Серце її раптом сповнилося якоюсь дивною й невимовною радістю.

 — Але ми не здіймаємо навколо цього такого галасу, — пробурмотів Вальтер, невдоволено завершуючи свою фразу.

За спиною внизу, де закінчується піджак, він відчув якусь перешкоду; сягнувни туди рукою, намацав край одного з тих тонконогих легких столиків, які стояли в помешканні й раптом видалися йому примарними. Вальтер збагнув, що коли поточиться ще далі, то зрушить з місця столика й стане посміховиськом. Тож він поборов у собі це раптове бажання опинитися якомога далі від цієї боротьби — десь на порослому густою зеленню лузі, під розквітлими фруктовими деревами й серед людей, здорові веселощі яких омили б і очистили його рани. Це було спокійне, тверде бажання в оздобі жінок, які у вдячному захваті прислухалися до кожного його слова. І тієї миті, коли Клариса ступила до нього ближче, він сприйняв її, по суті, як страхітливий тягар, що може лише приверзтися вві сні. Але Клариса, на його подив, не кинула: «Ти — боягуз!», а сказала:

 — Вальтере! Чому ми такі нещасні?!

Почувши цей звабливий, прозірливий голос, Вальтер відчув, що його нещастя з Кларисою не замінить йому ніяке щастя з жодною іншою жінкою.

 — Ми маємо бути нещасні! — відповів він у такому самому пориві почуттів.

 — Ні, ми не мали б такими бути! — м’яко запевнила його Клариса.

Вона схилила голову набік, намагаючись знайти щось таке, що його переконало б. Загалом не мало навіть значення, що це буде; вони стояли одне перед одним, як день без вечора, день, що година за годиною віддає свій вогонь, а цього вогню не меншає.

 — Ти зі мною погодишся, — врешті почала вона так само нерішуче, як і вперто, — що по-справжньому великі злочини стаються не через те, що їх скоюють, а через те, що їм дають скоїтись!

Вальтер уже знав, звичайно, чого слід очікувати далі, і це його глибоко розчарувало.

 — О Господи! — нетерпляче вигукнув він. — Я ж бо також розумію, що байдужість і легкість, з якою нині можна заспокоїти своє сумління, занапащають багато більше людських життів, ніж чия-небудь зла воля! І можна тільки подивуватися словам, які ти зараз скажеш: мовляв, тому перше ніж зробити будь-який крок, кожне має загострити своє сумління й щонайретельніше цей крок зважити.

Клариса урвала його тим, що вже розтулила була рота, але потім передумала й не відповіла нічого.

 — Адже я теж замислююся про те, що серед людей допускають бідність, голод, усілякий занепад, про обвали в шахтах, де директори заощаджують на техніці безпеки, — розгублено провадив Вальтер, — і щодо всього цього з тобою вже погоджувався.

 — Але в такому разі двоє закоханих навіть не мають права кохати одне одного, поки не досягнуть стану «чистого щастя», — промовила Клариса. — А світ не зробиться кращим доти, доки не буде таких людей!

Вальтер сплеснув у долоні.

 — Невже ти не розумієш, наскільки чужі життю такі великі, сліпучі, беззастережні вимоги?! — вигукнув він. — Адже так само стоїть справа і з цим Моосбруґером, який час від часу зринає у тебе в голові, наче на обертовому крузі! По суті, ти маєш рацію, коли заявляєш, що ми не маємо права на спокій, поки таких бідолашних тварюк просто вбивають, бо суспільство не знає, що з ними робити; та, сказати б, ще більшою мірою «по суті» рацію має звичайне здорове сумління, коли воно просто відмовляється піддаватись таким надто витонченим сумнівам. Адже є якісь останні ознаки тверезого мислення, наявність яких довести не можна, їх треба просто мати в своєму нутрі!

На це Клариса промовила:

 — Якщо брати твоє нутро, то «по суті» — це завжди, звісно, «по суті, ні»!

Вальтер ображено покрутив головою, давши їй зрозуміти, що відповідати на це не має наміру. Він уже стомився застерігати її,