Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Проблемною була компетенція судів щодо справ, пов’язаних з церковною нерухомістю. Позиції держави й церкви тут суттєво відрізнялися. У 1233 р. була укладена угода, згідно з якою при поважному ставленні до інтересів церкви спірні питання щодо церковної нерухомості все ж були віднесені до компетенції короля. Цей принцип був підтверджений 62-м Законом[624] 1498 р.[625]

В угорській науковій літературі фактичне зародження інституту адвокатури пов’язують із XV ст. і першим кроком до цього вважають розділення діяльності релігійних і світських юристів, яке відбулося відповідно до указу короля Сигізмунда І Люксембурга у 1405 році[626]. Відтоді поступово формується прошарок юристів-професіоналів, які систематично за відповідну матеріальну винагороду надавали юридичні консультації та здійснювали представництво своїх клієнтів у судах. Ця діяльність регулюється насамперед через встановлення певних обмежень. Так, король Матяш у 14-му Законі 1471 р. заборонив бути адвокатами суддям і засідателям, а у 69-му Законі 1486 р. установив квоту в 14 справ, у яких адвокат одночасно міг виступати довіреною особою. У згаданому раніше Квадріпартіумі була проголошена свобода адвокатської діяльності та відрегульована величина адвокатської винагороди від моменту початку судового процесу до дня проголошення рішення (вироку) у справі[627].

У подальшому зі збільшенням кількості судових спорів дедалі зростають і вимоги до адвокатів. Зокрема, 34-м Законом 1574 р. була запроваджена присяга адвоката. Адвокати присягали не захищати несправедливість та інтереси, які шкодитимуть країні. Проте через сім років ця вимога зникне із законодавства.

Схарактеризована вище система на подальших стадіях феодалізму зазнала певних змін, але загалом зберегла свої основні структури. Так, упродовж XIV–XV ст. у розгляді певних справ знову повернулися до інституту «спеціальної присутності короля» (лат. speacialis presentia regia) у формі суду особистої присутності короля (лат. personalis praesentia regia). Центральні суди, які були пов’язані з королівським двором, у різні часи очолювали надор, державний суддя та канцлер, яких зазвичай називали великими суддями, тому що вони як судді, що заміщали короля, мали компетенцію розглядати будь-які справи.

На рівні комітатів дедалі більшого значення набували комітатські суди (седрія). Цей орган діяв за головування жупана (піджупана) і за участю засідателів (лат. jurati assesores), обраних із числа місцевих посадовців і заможних дворян. Починаючи з XV ст., відкрилася можливість подання апеляцій на рішення цих судів до Курії.

У справах за позовами дворян седрія зазвичай виступала як суд першої інстанції, а у справах за позовами кріпаків — як суд апеляційної інстанції. До XVII ст. на засіданні цього суду міг голосувати будь-який дворянин комітату. Від 1613 р. право голосу в суді мали лише ординарні засідателі (лат. ordinarii jurati assessores) та надзвичайні засідателі, обрані з числа особливо заможних дворян (лат. extraordinarii assessores), а також було збільшено число засідателів, щоб судочинство стало безперервним. Надзвичайні засідателі не отримували постійної платні. Від XVII ст. окремі палати цього суду здійснювали судочинство в кримінальних і цивільних справах. До юрисдикції кримінального підрозділу комітатського суду належав розгляд усіх кримінальних справ, за винятком справ про державну зраду та образу монарха, а також кримінальних справ, у яких обвинуваченим був кріпак (окрім тих випадків, коли феодал мав право життя й смерті щодо кріпака). Цивільний підрозділ комітатського суду розглядав лише важливі цивільні справи.

Справи, які не належали до юрисдикції цивільного підрозділу комітатського суду, розглядав суд солгабіро або створений у XVII ст. суд алішпана (піджупана; угор. alispani szek, лат. sedes vicecomiti), інша назва — суд окружного начальника (лат. forum pedaneum). Проте у тодішньому законодавстві не було чіткого розмежування юрисдикції комітатського суду, суду алішпана та суду солгабіро, тому при вирішенні питання, до юрисдикції якого зі згаданих судів належить та чи інша справа, застосовували положення звичаєвого права та комітатських статутів. Здебільшого до юрисдикції суду алішпана належали справи про заборгованість на суму до 12 тис. форинтів, справи про визнання недійсним договору застави, справи про дрібне свавілля, а також справи про образу честі. До юрисдикції суду солгабіро — справи щодо заборгованості на суму до 3 тис. форинтів та про визнання недійсним договору застави, якщо вартість заставленого майна не перевищувала 3 тис. форинтів.

У XVII ст. була суттєво обмежена юрисдикція церковних судів. В їхній компетенції залишилися справи про шлюб, про порушення присяги, про дійсність заповітів та деякі інші. Водночас в окремих містах Угорщини діяли реформатські (кальвіністські) суди, проте наприкінці XVII ст. вони з невідомих причин (ймовірно, в результаті посилення релігійного тиску) припинили своє існування. Відтоді розгляд справ протестантів про шлюб було передано до відання католицьких (консисторських) судів. У 1786 р. Йосип II обмежив юрисдикцію консисторських судів справами, пов’язаними з католицькими й змішаними шлюбами. Відповідно представники протестантських церков свої спірні справи вирішували в державних судах.

У 1526 р. Габсбурги оволоділи угорською короною та почали збирати колишні підвладні Угорщині землі, відвойовуючи їх в Османської імперії та інших сусідів. Під їхню владу перейшли й етнічні українські землі Закарпаття. Панування Габсбургів в Угорщині остаточно було закріплено Прагматичною санкцією 1723 р. Водночас Угорське королівство в межах імперії Габсбургів мало спеціальний статус і певну державну стабільність. Угорщина була наділена широкими автономними правами, хоча найбільш значущі рішення приймалися вже не в Буді, а у Відні. Проте угорські традиції судівництва загалом збереглися. Так, найвищою судовою інстанцією залишалася Королівська Курія, яка від 1723 р. складалася з двох судів — Палати семи (угор. Hetszemelyes Tabla, лат. Tabula septemviralis) та Королівської палати (угор. Kiralyi Itelotabla, лат. Tabula regia judiciaria).

Палата семи була апеляційною інстанцією, яка замінила колишній надорський суд. Вона зберегла традиційну назву, хоча після реформи складалася з надора, двох архієпископів, трьох єпископів, восьми магнатів, восьми дворян, а також інспектора у справах копалень і секретаря.