Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

королівському дворі став здійснювати придворний жупан (угорська назва: udvarispan), який незабаром набув статусу державного (земського) судді (угор. orszagbiro, лат. judex curiae regiae, curialis comes). Перебуваючи при королівському дворі, державний суддя міг розглядати будь-які справи, а справи, розпочаті ним під час перебування при королівському дворі, він міг завершити будь-де. Ця посада мала реальне значення від початку XII ст. до 1884 р., а згодом зберегла лише символічні функції.

Найважливішим судовим органом у провінціях (королівських комітатах, слов’янська назва — жупи) були суди, якими керували комітатські жупани (угор. megyesispan, лат. comes comitatus), уповноважені вирішувати справи населення жупи. В кожній жупі, крім жупана, діяли також ще двоє призначених згори королівських суддів (лат. judex regius), які у присутності жупана судили грабіжників та інших злодіїв. Окремі королівські судді — пристави (угор. pristaldi, лат. pristaldus) — спеціалізувалися на посвідченні угод із землею та розгляді земельних спорів. Щодо обсягу повноважень цих посадових осіб остаточної ясності немає. Окремі дослідники вважають, що вони частково виконували функції нотаріусів і судових представників (адвокатів). Із послабленням королівської влади королівські судді втратили самостійність і перейшли в підпорядкування жупанів.

З формуванням суспільних станів і розбудовою станової держави зародилося станове судівництво, яке надалі було характерним для Угорщини аж до модерних буржуазних часів. Поступово сформувалися окремі юридичні інститути духовенства, дворянства, міщан і кріпаків, а в певних сферах правовідносин — і їхнє окреме право[619].

Ускладнення судівництва спричинило потребу в судовому представництві сторін процесу. Професійної адвокатури ще не було, і представником у суді за плату чи безоплатно могла виступати будь-яка дієздатна особа. Здебільшого сторони покладали цю функцію на когось зі своїх письменних родичів[620].

Від XV ст. Угорщина була станово-представницькою монархією з королем і Державними зборами. Найяскравішим юридичним виявом станових засад став Трипартіум (лат. Tripartitum opus juris consuetudinarii incluti regni Hungariae) — звід звичаєвого і королівського права Угорщини в трьох частинах. Цей кодекс, затверджений Державними зборами й санкціонований королем 1517 р., зберігав свою чинність аж до 1848 р. Згодом у середині XVI ст. побачив світ Квадріпартіум (Quadripartitum) — розширена і редагована версія Тріпартіума.

Вже в XIII ст. замість королівських комітатів, які розпалися, були створені дворянські комітати. З’являється новий комітатський суд (угор. varmegyei torvenyszek, лат. sedes judiciaria), який з часом став найважливішим дворянським судом феодальної доби. Разом з тим дворянські громади комітатів дістали право обирати солгабіро або сервієнтів як суддів у справах щодо потерпілих від утисків магнатів. Згодом повноваження суду солгабіро (угор. szolgabiroi szek, лат. forum judium) поширились і на інші справи.

Водночас формуються самостійні судові органи вільних королівських міст. Серед міських привілеїв першим і найважливішим було право на вільний вибір судді[621]. Суддя мав право приймати рішення у спорах, що виникали між мешканцями міст. Він здійснював судочинство спільно із засідателями (угор. esktidtek, лат. jurati cives) у раді (лат. senatus magistrates). За винятком окремих випадків, міщани були відповідальними лише перед такими судами. Апеляцію на рішення міських судів можна було подавати до короля, який зазвичай такі подання спрямовував до державного судді.

Феодали-землевласники разом з імунітетом дістали право суду над підлеглим їм людом — кріпаками та фаміліаріями (фаміліарій — сформована протягом XIII ст. угорська форма васальної залежності, що суттєво різнилася від його західноєвропейського аналога). Спочатку світські та церковні феодали це право набули від короля як привілей, а з часом воно стало звичайною практикою. Впродовж XIII–XIV ст. утвердився так званий панський або домініальний суд (угор. Uriszek, лат. sedes dominalis). Правом винесення смертного вироку («право меча», лат. jus gladii) домініальний суд міг володіти лише на підставі окремого королівського привілею. Тому розгляд «публічних злодіянь», які могли каратися смертним вироком (наприклад убивство, розбій, зґвалтування), належав за загальним правилом до компетенції седрії (sedria, скорочене від лат. sedes judiciaria — комітатський суд). Панський суд у різних варіантах в Угорщині проіснував до 1848 р.

У справах за позовами кріпаків судами першої інстанції виступали сільський голова (староста), управитель феодала або земський суд. До юрисдикції сільського старости належав розгляд незначних справ (він мав право призначати покарання у вигляді штрафу, розмір якого не перевищував одного форинта). Незначні справи міг також розглядати управитель феодала у великих землеволодіннях. Суд управителя мав значну популярність, оскільки він, як правило, засідав щотижня й справи вирішував швидко. Крім того, суд управителя не вимагав особливих витрат, тоді як розгляд справи в земському суді був пов’язаний зі значними витратами.

Земський суд складався з управителя, представників комітатської влади (піджупана, солгабіро) та запрошених сусідів-феодалів.

До його юрисдикції належали справи про вчинення тяжких злочинів та цивільні справи, які не могли розгляди суди управителя та сільського старости. Земський суд розглядав апеляції на рішення сільського старости, ради містечка, а також суду управителя[622].

Якщо феодал мав привілей на винесення смертних вироків, то для розгляду кримінальної справи, в якій могло бути застосоване таке покарання, необхідно було запросити на засідання суду для «упевненої довіри» (testimonum legale) когось із числа солгабіро та засідателів комітатського суду, які доповідали на седрії про це суддівство[623].

Вже від правління Іштвана І поступово формується відокремлена церковна судова організація. До її юрисдикції належали справи, пов’язані з питаннями релігії та моралі, а також окремими кримінальними діяннями. Водночас звертали увагу на те, щоб церква не змогла дістати повноваження для вирішення по суті майнових спорів. Так, наприклад, питання, пов’язані з церковною десятиною, розглядалися світськими судами. Винятком були лише спори з цього питання між самими церковними структурами. У часи розвинутого феодалізму церковні суди іменували святими судами (угор. szentszekek, лат. sacra sedes). Такими були суд єпископа, згодом — суд кардинала, а як найвища інстанція — римська курія. Незначні справи розглядалися судами протоієреїв.