Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

біографії не писали: «Нащадок святого Людовіка полинув на небо!» Ні, сер, ми переправили б його через кордон, от що б ми зробили, та ще й як спритно! Налягайте на весла, налягайте на весла!

Але ми з Джімом порадилися й почали міркувати. Подумали хвильку, і я мовив:

- Кажи ти, Джіме.

І він почав:

- Ну, моя думка така: якби на моїм місці сидів у в՚язниці містер Том, а звільняли його ми і когось із нас підстрелили, хіба сказав би він: «Скоріше рятуйте мене, ніколи нам із лікарем морочитись!» Чи ж схоже таке на містера Тома Сойєра? Чи сказав би він так? Ніколи в світі! Ну то й Джім не може так сказати. Ні, сер, я й на крок не зрушу з цього місця, доки лікаря тут не буде, хоч би довелося мені тут просидіти сорок років!

Я давно знав, що в Джіма добра душа, і знав наперед, що він саме це скаже,- тепер усе було ясно, і я заявив Томові, що йду по лікаря. Ну, Том, звісно, збив страшенну бучу, але ми з Джімом твердо стояли на своєму й нізащо не піддавались. Він хотів навкарачки вибратися з куреня та відв՚язати плота, але ми його не пустили. Тоді він почав лаятися з нами, але й це анітрохи не допомогло.

А як побачив, що я лаштую човна, то сказав:

- Ну добре, якщо ти вже так напосівся привезти лікаря, я тобі скажу, що треба робити, коли приїдеш до містечка. Замкни двері, зав՚яжи лікареві очі й примусь його заприсягтися, що він мовчатиме як могила, тоді поклади йому в руку гаман, повний золота, і поповоди його в темряві по різних закутках та завулках, а тоді посади в човен і вези сюди, та не навпростець, а манівцями, петляючи поміж острівців; та, дивись, обов՚язково обшукай його, відбери крейду та не віддавай, поки привезеш його назад у містечко, а ні, то він позначить крейдою цього плота, щоб можна було згодом його відшукати. Так завжди робиться в подібних випадках.

Я пообіцяв, що зроблю все, як він сказав, і повеслував до містечка. Джімові ж було наказано сховатися в лісі, тільки-но побачить, що лікар наближається, й сидіти там, аж поки лікар поїде назад.

Розділ XLI

 

 

Лікар, якого я розбуркав, був добрий, ласкавий з вигляду дідок. Я розповів йому, що вчора пополудні їздив разом із братом полювати на Іспанський острів; там ми знайшли пліт і лишилися на ньому ночувати, а десь опівночі брат, мабуть, штовхнув уві сні рушницю, вона стрельнула, й куля влучила йому в ногу; отже, ми просимо лікаря поїхати зі мною на той острів та оглянути братову ногу, нікому про те не кажучи й слова, щоб ніхто нічого не знав, бо ми хочемо вернутись увечері додому й самі про все розповісти нашим рідним.

- А хто ж ваші рідні? - спитав він.

- Фелпси, вони живуть недалечко звідси.

- О-о! - протяг він. А по хвилі додав: - То як же, ви кажете, він себе поранив?

- Йому щось наснилося,- пояснив я,- й рушниця стрельнула.

- Дивний сон,- буркнув він.

Він засвітив свого ліхтаря, захопив сумку з інструментами, й ми вирушили. Мій човен не сподобався лікареві, мовляв, на одного ще сяк-так, а двох не витримає.

Я сказав:

- О, не бійтеся, сер, він усіх нас трьох чудово перевозив.

- Кого це - трьох?

- Та звісно ж, мене й Сіда, та... та... та рушниці; я саме їх мав на думці.

- Он як! - кинув лікар.

Він усе ж поставив ногу на борт і поколихав човен, тоді похитав головою і сказав, що ліпше подивиться, чи немає десь поблизу більшого човна. Проте всі інші човни були замкнені й на ланцюгах; ну, то він сів у мій човен і наказав мені чекати, коли він повернеться, або пошукати собі іншого човна, а ще краще - піти додому та приготувати рідних до такої несподіванки. Я сказав, що не хочу, а тоді пояснив йому, як відшукати нашого плота, й він відразу ж відчалив.

І раптом впала мені в голову думка. А що, думаю, як лікареві не пощастить вилікувати Томові ногу відразу, як то кажуть, не встигне вівця й тричі хвостиком махнути? А що, як йому потрібно буде днів три-чотири на таке діло? Що тоді нам робити? Сидіти тут і чекати, поки він усе роздзвонить? Ні, сер, я знаю, що мені робити. Зачекаю на лікаря, і, коли він повернеться й скаже, що йому треба буде поїхати до нас іще раз, я з ним подамся на пліт, хоч би для цього довелось мені шубовснути у воду; а там ми його зв՚яжемо, залишимо на плоті й попливемо разом за водою; а коли він вилікує Тома, заплатимо йому, скільки треба, а то й віддамо все, що в нас є, й тоді висадимо його десь на берег.

Я забрався між штабелі колод, щоб хоч трохи поспати, а коли прокинувся, сонце вже підбилося височенько й стояло в мене над головою. Я схопився й побіг до лікаревої господи, але мені сказали там, що його немає ще з ночі. Еге, думаю, мабуть, Томові непереливки, коли так, треба негайно ж переправитися на острів. Біжу я від лікаря - і тільки-но звернув за ріг, як наскочив на дядька Сайласа, мало не торохнувши його головою в живіт!

- Як, це ти, Томе?! Де ж це ти весь час пропадав, паскудний хлопчиську? - вигукнув він.

- Я ніде не пропадав,- кажу,- просто ми хотіли перейняти втеклого негра - я та Сід.

- Де ж це вас носило, га? - не вгавав дядько.- Тітка ваша дуже непокоїться.

- Даремно вона непокоїться, нічого з нами не сталося. Ми побігли слідом за людьми та собаками, але вони випередили нас, і ми їх упустили з очей; а тоді нам здалося, що їхні голоси розлягаються десь понад водою, ну то ми роздобули човна й перемахнули через річку, але не знайшли там нічого підозрілого; ми повеслували проти води попід берегом, поки геть потомилися, тоді пристали до берега, прив՚язали човна й полягали спати - тільки годину тому продерли