Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

очі та й знову перемахнули через річку на цей бік, щоб узнати, чи немає часом яких новин, Сід пішов на розвідку до поштової контори, а я оце никаю, щоб роздобути нам чогось попоїсти, а тоді відразу ж по вернемося додому.

Пішли ми разом із дядьком Сайласом на пошту «по Сіда», але, як я й знав наперед, його там не було; старий отримав якогось листа; ми почекали ще трошки, але Сід так і не з՚явився; тоді старий сказав, що годі, мовляв, на нього чекати, їдьмо, каже, додому. Сід, коли йому набридне швендяти, нехай вертається пішки або човном, а ми поїдемо конем. Я ніяк не міг допроситися, щоб старий дозволив мені лишитись та почекати на Сіда; каже, все те ні до чого, треба, каже, поспішати додому, щоб тітка Селлі заспокоїлася, побачивши, що з нами нічого не сталося.

Коли ми вернулися додому, тітка Селлі так зраділа, що й сміялася, і плакала, і стискала мене в обіймах, і пошмагала мене трошки, але не боляче; нахвалялася вона й Сіда так само почастувати, коли він повернеться.

А люду в нас натовпилося повна хата: всіх фермерів з дружинами запрошено було на обід, і я ще зроду не чув такого ґвалту. Стара місіс Гочкіс торохтіла більше за всіх; калатала язиком, не вгаваючи. Вона розповідала:

- Ну, сестро Фелпс, обдивилась я ту халупку й переконалася, що негр ваш несповна розуму. Я й кажу сестрі Демрел - чи ж не казала я, сестро Демрел? - що він недоумкуватий. Так і сказала, цими самими словами. Ви всі мене чули: він недоумкуватий, кажу, це по всьому знати, кажу. Та гляньте лишень на те жорно - ой, і не говоріть мені, щоб ото людина при добрім розумі та почала отаке казна-що на жорні видряпувати. Що воно за знак, кажу. Тут у такого-то серце розірвалось, чи хтось там протягом тридцяти семи років у в՚язниці нидів тощо, а то ще про позашлюбного сина якогось там Людовіка... та ще бозна-чого надряпано! Та він же зовсім з глузду з՚їхав, кажу! Я це з самого початку сказала, і потім казала, і зараз кажу, і завжди казатиму: цей негр навіжений, чистий Навуходоносор, кажу...

- А ви помітили, сестро Гочкіс, оту драбину з ганчір՚я? - урвала їй мову стара місіс Демрел.- Хай бог милує, та й навіщо вона була йому потрібна...

- Оце ж самісіньке я щойно казала сестрі Аттербек, вона може вам підтвердити. Вона каже: зверніть лишень увагу на мотузяну драбину. Ні, тобто я кажу: гляньте на мотузяну драбину. Навіщо вона йому була потрібна, кажу. Вона каже, сестро Гочкіс, вона каже...

- Цікаво знати, як же вони затягли туди те жорно? І хто вирив таку величезну діру? І хто...

- Це ж бо мої власні слова, брате Пенроде! Я допіру сказала... передайте мені тарілку з мелясою, прошу... я допіру сказала сестрі Данлеп, оце зараз сказала! І яким же то чином затягли вони до халупи те жорно, кажу. І без допомоги, уявляєте, без жодної допомоги! Ось загадка, каже. Та що ви мені кажете, кажу. Звісно, що була допомога, кажу, та ще й не один допомагав, кажу. Цьому негрові чоловік з дванадцятеро допомагало, кажу. Коли б то від мене залежало, я б з усіх негрів тут шкуру злупила, з кожного злупила б, а таки довідалася б, хто те вчинив, кажу; та ще й до того, кажу...

- Дванадцятеро, кажете ви! Та тут би й сорок не впоралося. Ви гляньте лишень на пилки, що їх з ножів змайстровано, та ще всякого багато... та як ретельно все зроблено! Та щоб перепиляти такою пилкою ніжку, довелося, мабуть, шістьом цілий тиждень працювати. А негритянське опудало в ліжку, га? З соломи зроблено... А бачили ви...

- Атож, ваша правда, брате Гайтауере! Я допіру сказала те ж самісіньке братові Фелпсу. Він сам мене запитав: яка ваша думка, сестро Гочкіс, запитав. Щодо чого, брате Фелпсе, кажу. Та щодо цієї ніжки, як же то її перепиляно, каже. Яка моя думка, кажу. Не може ж того бути щоб вона сама відпилялася, кажу, хтось же її відпиляв, кажу. Така моя думка,- хочте погоджуйтеся, хочте - ні,- кажу, а я своє правитиму, така-бо моя думка, кажу, так я вважаю, а коли хтось інакше вважає, кажу, хай собі вважає, кажу, та й квит! Я кажу до сестри Данлеп, тож я кажу їй...

- А щоб мене до вечора посередині хати побачили, якщо тутечки останні чотири тижні не шастали щоночі цілою ватагою негри, які допомагали цьому втікачеві працювати; а ні, то хіба ж зміг би він сам з усім отим упоратися, сестро Фелпс. Гляньте-но на цю сорочку - таж кожнісінький дюйм на ній покрито африканським тайнописом, і все чисто накопирсано кров՚ю! Тут, мабуть, ціла зграя орудувала, та ще й скільки ж то часу! Я б і два долари не пошкодував, аби мені оте писання прочитали; а тим неграм, отим писакам, я завдав би доброго гарту...

- Запевняю вас, брате Марплзе, він мав силу-силенну помічників! Якби ви пожили отут із нами останнім часом, то не мали б у тому жодного сумніву. Вони ж усе чисто в нас тягли, все цупили, що тільки до рук потрапляло. А ми ж увесь час стежили та чатували! Сорочку, наприклад, вони просто з мотузки в дворі вкрали! А щодо простирадла, що вони його на мотузяну драбину подерли, важко навіть сказати, скільки разів з-перед очей його тягли. А борошно, свічки, свічники, ложки, грілка, і ще, і ще - мені воно вже зараз із пам՚яті випало. А моя нова ситцева сукня! Таж ми з Сайласом та Сід із Томом і вдень і вночі пильнували, я вам уже казала, і ніхто з нас ні тіні їхньої, ні духу їхнього, ні шамотіння, хоч найменшого звуку якого - нічогісінько не чув. І раптом, оце вже останньої хвилини - вислизнули нам з-під самісінького носа, і не тільки нас у дурні пошили, а ще й цілу ватагу розбишак з індіанської території, і спокійненько втекли собі з отим самим негром,- а за ними аж шістнадцятеро чоловік гналися, на п՚яти їм наступали, та ще й двадцять дві собаки! Зроду-звіку такого не чувала я! Духи, на що вже безтілесні істоти, та й ті більше галасу з цією втечею