Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

Це станеться за п’ять днів, тут, в Орфеї, штат Нью-Йорк».

«За п’ять днів нам відкриє таємницю найбільш незвична п’єса, що її коли-небудь ставили на сцені».

«Затишним містечком у Гемптонсі ходить убивця, його ім’я відкриє нам вистава».

«Дійсність перевершує вигадку: міські власті Орфеї заявили, що увечері під час фестивальної прем’єри місто буде закрите. Очікується підмога з крайової поліції штату, а Великий театр, де зараз відбуваються репетиції вистави, цілодобово перебуває під наглядом».

Поліція була геть завалена роботою. Оскільки керувати не було кому, бо шеф Ґуллівер брав участь у репетиціях п’єси, то командування перебрав на себе Монтань, якому на поміч прислали людей із місцевої поліції та з поліції штату.

До того майже неймовірного рейваху додалася ще й політична гризня: у зв’язку з останніми подіями Сильвія Тенненбаум вимагала, щоб її брата офіційно визнали невинним. Вона організувала навіть комітет із підтримки тієї кампанії, який вимахував перед телекамерами гаслами з написом «СПРАВЕДЛИВОСТІ ДЛЯ ТЕДА!». Крім того, жінка вимагала відставки мера Брауна і негайних муніципальних виборів, де, як вона заявила, балотуватиметься на посаду міського голови. Усім засобам масової інформації, які звертали на неї бодай найменшу увагу, вона казала: «Міського голову Брауна допитали в зв’язку з убивством 1994 року. Він утратив довіру».

Та мер Браун, як тварина політична, якою він, власне, й був, і не думав покидати свій пост. Неспокійна обстановка йшла йому тільки на користь: Орфея більше, ніж будь-коли, потребувала людини, яка вміла б орудувати містом. Попри всі ті запитання, що виникли до нього внаслідок допиту в поліції, Браун зберігав ще чималий капітал довіри, і ті громадяни, яких непокоїла ситуація в місті, не хотіли втрачати мера в період кризи. Що ж до комерсантів, то вони аж нетямилися від щастя: у ресторанах і в готелях не було де яблуку впасти, крамниці сувенірів уже заявляли, що запаси їхні вичерпуються, а кількість ділових угод, укладених під час цього фестивалю, як дехто пророкував, незабаром мали сягнути рекордних показників.

Ніхто й гадки не мав, що в залі Великого театру, до якого заборонено було доступ усім, крім акторів, п’єса Кірка Гарві чимраз дужче звертала на манівці. Там було дуже далеко до сенсаційного викриття, якого так чекала публіка. Про це ми знали завдяки Майклові Бірду, який став нашим незамінним союзником у розслідуванні. Оскільки Кірк Гарві довіряв йому, то він був єдиною сторонньою особою, яка мала право доступу до Великого театру. Взявши з нього обіцянку не розголошувати змісту п’єси до прем’єри, Гарві виписав йому спеціальну перепустку. «Мені потрібен журналіст, який зможе засвідчити, що сталося в Орфеї», — пояснив Кірк Майклові. Ми зобов’язали Бірда бути нашими очима в залі й знімати репетиції на камеру. Того ранку він погукав нас до себе переглянути сфільмоване напередодні.

Майкл із родиною мешкав в дуже красивому будиночку за межами Орфеї, на шляху до Бріджгемптона.

— Невже він побудував такий дім на скромну платню редактора місцевого часопису? — запитав Дерек, коли ми під’їхали до будинку.

— Його тесть має чимало грошиків, — пояснила нам Анна. — Клайв Девіс, може, ви чули про нього. Кілька років тому він балотувався в міську раду Нью-Йорка.

Нас прийняла Майклова дружина, дуже гарна білявочка, якій ще не було й сорока років, тобто набагато молодша за свого чоловіка. Вона запропонувала нам кави і попровадила до вітальні, де ми зустріли Майкла, який порався з кабелями, приєднуючи комп’ютер до телевізора.

— Дякую, що прийшли, — сказав він.

Видно було, що він приголомшений.

— Що сталося, Майкле? — запитав я.

— Здається, Кірк геть утратив розум.

Він почаклував коло комп’ютера, і на екрані раптом постав Великий театр і сцена, де Семюель Падалін грав роль трупа, а Джеррі — полісмена. Гарві дивився на них, тримаючи в руках грубенький стос аркушів у палітурці.

— Добре, — заволав Гарві, поставши на екрані, — а тепер перейміться вашою роллю! Семюелю, ти труп, мрець. Джеррі, ти гордий поліціянт!

Потім розгорнув теку і почав читати:

«Похмурий ранок. Іде дощ. Рух на шосе паралізований: утворився велетенський корок».

— Що це за стос аркушів він тримає в руках? — запитав я.

— То його п’єса, — відказав Майкл. — Вочевидь у ній усе. Я хотів було зазирнути туди бодай упівока, та він не випускає її з рук. Каже, зміст такий приголомшливий, що він буде розподіляти сцени по краплинах. Навіть якщо актори зможуть прочитати її того вечора, коли відбудеться прем’єра, не маючи часу на те, щоб вивчити текст.

ГАРВІ: Водії несамовито сигналять.

Аліса зі Стівеном пілікають, імітуючи роздратованих корком водіїв.

ГАРБІ: Узбіччям іде молода жінка, минаючи довгу низку автомобілів. Вона підходить до поліційного бар’єру і питає полісмена:

ДАКОТА (жінка): Що сталося?

ДЖЕРРІ (полісмен): Загинув чоловік. Убився на мотоциклі.

ДАКОТА: На мотоциклі?

ДЖЕРРІ: Так, врізався в дерево на повній швидкості. Від нього тільки каша лишилася.

— Вони ж товчуться на одній дії, — зауважила Анна.

— Зачекайте, — сказав Майкл, — найцікавіше попереду.

На екрані Гарві раптом кричить: «А тепер „Танок мерців“»! Актори теж починають кричати: «„Танок мерців“, „Танок мерців“»! І тоді на сцену вибігають Островскі з Ґуллівером у самих трусах.

— Що це за цирк? — жахнувся Дерек.

Островскі з Ґуллівером вибігли наперед сцени. Ґуллівер тримав у руках якесь звірятко. Хвилю він дивився на нього, а потім зарепетував: «Любий борсуче, любий борсуче, порятуй нас від близького кінця!». Поцілував його і жбурнув додолу, звірятко жалібно завищало. Островскі широко розкинув руки, озирнув порожні ряди в залі й залементував:

Dies irae, dies ilia,

Solvet saeclum infavilla!

Я очам своїм не вірив.

— Тепер ще й латина? — вражено запитав я.

— Гротеск якийсь, — сказав Дерек.

— Цей латинський текст, — пояснив Майкл, що вже встиг пошукати, — є частиною середньовічного апокаліптичного гімну, де мовиться про «День гніву».

І дав нам переклад того уривку:

«Це День гніву,

який спопелить увесь світ».

— Це звучить як погроза... — пробурмотіла Анна.

— Як оті написи, що їх залишав Гарві в місті 1994 року, — згадав Дерек. — Може, День гніву це Темна ніч?

— Найдужче турбує мене те, — сказав я, — що вистава вочевидь ніколи не буде готова. Гарві намагається заманити всіх. Навіщо? Що він собі надумав?

Ми не могли допитати Гарві, бо він перебував під захистом майора МакКенна, міського