Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

зберегла, та вам вони чудово згодяться.

— Непогана пропозиція, — схвально кивнув Дерек. — Ми скористаємося нею, щоб розповісти про наше життя. Анна розповідатиме про свого колишнього чоловіка, я про моє бридке життя на адміністративній роботі в поліції, а Джесс про свій ресторанний проект.

— Ти плануєш відкрити ресторан, Джессе? — зацікавлено запитала Анна.

— Не слухай, що він казатиме, Анно, цей старий парубок забагато хильнув.

Дерек поклав на стіл копію «Темної ночі», яку Анна взяла з собою, щоб прочитати. Потім розгорнув той текст.

— Ти весь час працюєш, — сказав він їй.

Атмосфера стала серйозна.

— Не розумію, чому ця п’єса так багато важила для Ґордона, — сказала Анна.

— Так багато, що він навіть поклав її у банківський сейф, — уточнив Дерек.

— З рахунками, що обтяжують Брауна, — докинув я. — Може, він зберігав її як запоруку захисту від когось?

— Ти маєш на увазі Кірка Гарві, Джессе? — запитала мене Анна.

— Хтозна, — відказав я. — Принаймні сам текст цієї п’єси не становить ніякого конкретного інтересу. І Браун каже, що Ґордон ніколи й словом про цю п’єсу не згадував.

— Хіба можна вірити Алану Браунові? — запитав Дерек. — Адже він стільки всього приховав від нас.

— Нема в нього сенсу нам брехати, — зауважив я. — Та й усі знають, що на ту пору, як сталися убивства, він був у фойє й ручкався з десятками людей.

Ми з Дереком переглядали п’єсу Гарві, та були стомлені й не помітили того, що зауважила Анна.

— А якщо це пов’язане з підкресленими словами? — запитала вона.

— Підкресленими словами? — здивувався я. — Про що ти кажеш?

— У тексті є з десяток слів, підкреслених олівцем.

— Я гадав, їх Гарві попідкреслював, — сказав Дерек. — Хотів унести там зміни до тексту.

— Ні, — відказала Анна. — Гадаю, це інше.

Ми зібралися довкола столу. Дерек узяв текст, і Анна записала ті слова, поки він диктував їх. Склалася якась нісенітниця:

«Джміль еге розігнався еркер молоко і факт одповз луками танк».

— Що це означає? — запитав я.

— Це якийсь код? — запитав Дерек.

Анна схилилася над аркушем. Їй дещо спало на думку. Вона переписала фразу:

«Джміль Еге Розігнався Еркер Молоко І Факт Одповз Луками Танк».

ДЖЕРЕМІ ФОЛТ.

Дерек Скотт

Середина вересня 1994 року. Півтора місяці після убивства чотирьох людей.

Якщо інформація спеціального агента Ґрейса виявиться достеменною, значить, ми дісталися до джерела, з якого з’явилася зброя, що за її допомогою вбили чотирьох людей, — придбали її в барі у Ріджспорті, за барною стійкою, де можна було роздобути армійську «беретту» зі спиляним серійним номером.

На прохання ФАБОВЗ і щоб засвідчити свою добру волю, ми зняли спостереження за тим баром. Тепер нам залишалося тільки зачекати, коли ФАБОВЗ учинить там обшук, а поки що клопоталися іншими справами. Наше терпіння й наша дипломатія окупилися: якось надвечір у середині вересня спеціальний агент Ґрейс запросив нас із Джессом долучитися до масштабної поліційної операції, яку вони здійснювали в барі. Під час тієї операції пощастило вилучити купу зброї й боєзапасу, зокрема, чимало крадених пістолетів «беретта», а також затримати піхотного капрала, що відгукувався на прізвисько Зіґґі, а його відносна готовність співпрацювати зі слідством давала підстави вважати, що він був радше коліщатком, ніж очільником тієї оборудки зі зброєю.

Усі мали свої інтереси у тій справі: й ФАБОВЗ, і військова поліція, що долучилася до цього розслідування, вважали, що Зіґґі не міг сам добувати зброю. А нам хотілося дізнатися лише про те, кому він продавав свої «беретти». Урешті ми дійшли згоди. ФАБОВЗ дала нам змогу допитати Зіґґі, й ми підписали із капралом домовленість: він дає агенції свідчення на своїх спільників в обмін на те, що йому скоротять термін ув’язнення. Усі були задоволені.

Ми виклали перед Зіґґі кілька світлин, на одній з яких був Тед Тенненбаум.

— Так, Зіґґі, — сказав Джесс, — треба, щоб ти нам допоміг.

— Ох, я не пам’ятаю жодного обличчя.

Джесс поклав перед ним фото електричного стільця.

— Оце, друже Зіґґі, — сказав він, — чекає на тебе, якщо ти не заговориш.

— Як це? — перелякано запитав той.

— З твоєї «беретти» вбили чотирьох людей. І тебе звинуватять у цьому вбивстві.

— Таж я не вбивав! — вигукнув Зіґґі.

— Це ти казатимеш судді.

— Якщо до тебе не повернеться пам’ять, любий ти наш, — додав Джесс.

— Покажіть мені ще раз, — попросив капрал. — Я не дуже добре роздивився.

— Можеш піти до вікна, там більше світла, — сказав Джесс.

— Авжеж, світла тут замало... — пробурмотів Зіґґі.

— А певно, світло — це ж головне.

Капрал підійшов до вікна й уважно оглянув кожну світлину, яку ми йому давали.

— Ну, я продав пістолет оцьому чолов’язі, — сказав він. І простягнув нам фото Теда Тенненбаума.

— Ти певен цього? — запитав я.

— Авжеж.

— І коли ти продав йому зброю?

— У лютому. Я вже бачив його в барі, але давненько. Йому потрібен був пістолет. Він мав при собі готівку. Я продав йому «беретту» і набої. Більше я його відтоді не бачив.

Ми з Джессом обмінялися переможними поглядами: Тед Тенненбаум улип.

- 1

Dies irae: День Гніву

Понеділок, 21 липня — п’ятниця, 25 липня 2014 року

Джесс Розенберґ

Понеділок, 21 липня 2014 року

За п’ять днів до прем’єри

Орфея вирувала. Звістка про те, що театральна п’єса розкриє особу непокараного вбивці, поповзла всім регіоном, наче хмара куряви. За вихідні про це заговорили всі мас-медіа, а юрми туристів, що прибули до Орфеї в пошуках сенсації, побільшивши населення міста разом із його мешканцями, аж нетерплячка брала від цікавості. На центральній вулиці було повнісінько люду, там вешталася сила-силенна продавців, які відразу ж ухопилися на слушну нагоду і продавали з рук напої, перекуски і навіть футболки, де було написано: «Я був у Орфеї, я знаю, що сталося 1994 року». Величезний натовп зібрався довкола Великого театру, доступ до нього перекрила поліція, а перед головним входом кишіла ціла юрба тележурналістів, які регулярно вели телерепортажі в прямому ефірі: «Хто вбив міського голову Орфеї, жінку, яка вийшла на пробіжку, і молоду журналістку? Незабаром ми отримаємо відповідь на це запитання.