Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

вибухнула світова війна, мої думки навернулися до вивчення історії, і я несподівано виявив, що розглядаю події минулого під напрочуд дивним кутом. Моє розуміння часу — а саме моя здатність розрізняти послідовність і одночасність — здається, частково розладналося: іноді у мене виникали химерні думки щодо можливості жити в одному часовому проміжку і одночасно мандрувати свідомістю у вічності, дошукуючись знань минулих і майбутніх епох.

Війна спричинила появу дивного враження, буцімто я можу пригадати деякі з її пізніших наслідків — наче уже знав, чим вона закінчилася, і міг її розглядати ретроспективно, одночасно володіючи інформацією про майбутнє. Усі ці уявні спогади супроводжувалися нападами сильного болю і відчуттям штучного психологічного бар’єру, що відокремлює їх від решти моєї пам’яті. Коли я у розмовах з іншими спробував обережно натякнути на ці враження, реакція була дуже різною. Дехто дивився на мене з жалем, а викладачі факультету математики розповіли про нові відкриття у теорії відносності — тоді їх обговорювали у вузькому колі науковців, — які пізніше стали широковідомими. Як вони казали, доктор Альберт Ейнштейн трактує час лише як один із вимірів.

А тим часом, я і надалі перебував у полоні чудернацьких сновидінь та розбурханої уяви, через що у 1915 році мусив відмовитися від постійної роботи. Деякі враження помалу ставали дедалі нав’язливішими — все частіше у мене виникала думка, що амнезія була не чим іншим, як жахливим обміном, що моє друге «я» насправді — це зовнішня сила з далеких і невідомих нам сфер, і що власна моя особистість зазнала переміщення. Відтак я перейшов до туманних і небезпечних розмірковувань над тим, де саме перебувала моя справжня особистість у ті роки, коли фізична оболонка належала комусь іншому. Незвичайні знання і дивна поведінка тимчасового володаря мого тіла турбували мене більше і більше щоразу, як я вичитував нові подробиці в газетах і журналах або дізнавався про них від інших. Деякі несусвітні речі, приголомшуючи інших, здається, якимось жахливим чином гармоніювали з темними знаннями, накопиченими у глибинах моєї підсвідомості. Я почав гарячкові пошуки щонайменших крихт інформації про дослідження та подорожі двійника впродовж темних років мого буття.

Але не всі мої негаразди сприймалися як напівабстрактні. Ще були сни, які поступово ставали все яскравішими і конкретнішими. Розуміючи, як їх сприйматимуть сторонні, я уникав говорити на цю тему із будь-ким, крім сина і кількох психологів, яким довіряв, однак пізніше вирішив якомога ґрунтовніше дослідити випадки подібних захворювань, аби з’ясувати, наскільки типовими або нетиповими були такі видіння серед тих, хто став жертвою амнезії. Мене одразу ж радше стривожили, ніж заспокоїли результати дослідження, підтримані авторитетом досвідчених психологів, істориків, антропологів і психіатрів, а також свідчення про відомі випадки роздвоєння особистості — починаючи з легенд про біснуватих і закінчуючи сучасними науково обґрунтованими фактами.

Незабаром я з’ясував, що мої сни не мали аналогів серед величезної кількості описаних у різні часи випадків амнезії, проте вдалося віднайти кілька письмових свідчень, які приголомшували — вражаючою подібністю до мого випадку. Частина з них стосувалася давнього фольклору, решта — це історії хвороби з медичних архівів, і два чи три історичні казуси вдалося виловити у загальному плині подій. Таким чином, моє захворювання виявилось надзвичайно рідкісним, хоча щось подібне і можна було знайти від початку історії людства. На деякі сторіччя припадало по одному, два або й три такі випадки, на інші — жодного, принаймні, жодного документально підтвердженого.

Сутність кожного з цих випадків завжди була однакова: людина з гострим розумом раптом починає вести геть інше життя, що триває більш-менш довгий проміжок часу, абсолютно невластиве для неї. Попервах воно характеризується певною втратою навичок мовлення і руху, а надалі — напрочуд швидким засвоєнням знань з різних галузей науки, історії, мистецтва й антропології. Ця бурхлива активність поєднується з якоюсь надлюдською здатністю засвоювати величезний обсяг інформації. Після цього відбувається таке ж раптове повернення свідомості попередньої особи, яку відтоді й до скону періодично мордують невиразні потойбічні сни з уривками незвичайних страшних спогадів, ретельно кимось видалених з її пам’яті. Подібність цих кошмарів з моїми власними — до найменших другорядних деталей — не дозволяла сумніватися у їх безумовній типовості. В одному або двох випадках у мене виникало неясне відчуття впізнавання, наче я вже знав про цих людей раніше — через якісь космічні канали, природа яких настільки похмура й страшна, що відбиває бажання навіть думати про це. У трьох випадках зустрічалися згадки про незнайомий пристрій на кшталт того, який привезли до мого будинку напередодні другого перетворення.

Ще одна загадка діймала мене під час розслідування — помітно більша кількість характерних жаских сновидінь у людей, що не перебували у стані амнезії. Вони переважно мали дуже посередні розумові здібності, а деякі були на такому примітивному щаблі розвитку, що видавалося просто неможливим уявити їх у ролі хай навіть елементарного тілесного провідника для чужого розуму з невситимою жагою пізнання. На якусь мить ці люди відчували пекучу хвилю чужої присутності, а потім та хвиля спадала, залишаючи по собі лиш слабкий спомин про нелюдські страхіття.

За останні півстоліття було зареєстровано щонайменше три такі випадки, останній — якихось п’ятнадцять років тому. Чи не шукає хтось у часі наосліп, нишпорячи у неосяжних просторах Природи? Чи не були ці випадки жахливими експериментами, джерело і сенс яких лежали поза межами людського розуміння? Над такими питаннями я сушив голову у хвилини слабкості, коли мої фантазії підігрівали зроблені мною під час досліджень припущення. Однак я не міг заперечувати можливості зв’язку між легендами сивої давнини і порівняно нещодавніми проявами дивної амнезії, жертви якої, так само, як і лікарі, не маючи ані найменшого уявлення про інші випадки, скрізь описували однакові симптоми, що до дрібниць збігалися з моїми.

Що ж до природи моїх снів і фантазій, які з часом ставали дедалі нав’язливішими, то я й досі остерігаюся про них згадувати. В них усе частіше почали проступати лиховісні ознаки безумства, і мені здавалося, що я от‑от збожеволію. Може, то була якась мара, притаманна кожному, хто пережив провали у пам’яті? Або ж, першопричиною були несвідомі спроби заповнити раптову порожнечу вигаданими споминами — це і зумовило вибрики підсвідомості. Такого погляду (хоча на сьогодні альтернативна — фольклорна — теорія видається мені більш вірогідною) дотримувалися численні психіатри, які допомагали мені у пошуках подібних клінічних випадків і поділяли мій подив через їх подібність до мого захворювання. Вони не вважали цей стан божевіллям у чистому вигляді, а класифікували радше як одну з форм нервового розладу. Такі дії лікарі розцінювали як цілком нормальні та правильні з огляду на принципи психології, цілком схвалюючи мою схильність вивчати й аналізувати це явище замість намагатися його забути або приховати. Я особливо цінував поради тих лікарів, що обстежували мене у період, коли моєю фізичною оболонкою володіла інша особистість.

Перші ознаки мого розладу не мали характеру візуальних образів, вони більше стосувалися абстрактних відчуттів, про які я вже згадував. А ще у мене розвинувся непереборний і несвідомий страх перед самим собою. Я намагався не дивитися на своє тіло, наче боявся побачити щось геть чуже і невимовно огидне. Коли я все ж наважувався кинути погляд і бачив своє тіло, вбране в одяг спокійного сірого або блакитного кольору, то відчував величезну полегкість, хоча задля цього відчуття щоразу доводилося долати безмежний страх. Я уникав дивитися на себе у дзеркало і завжди голився тільки у цирульника.

Далеко не одразу я пов’язав