Читати книгу - "Діти Дюни"

промовив Мюріз. — Ти це приймаєш?

— Бі-ля кейфа, — відповів Лето. Беззастережно.

На обличчі Мюріза з’явився лукавий вираз.

— Не знаю, чому я це дозволяю, — промовив він. — Краще було б одразу тебе вбити, але ти малий Батіг, а я мав сина, який помер. Ходімо, ми заберемо тебе до Шулоху, а я скличу Існад, аби ухвалити рішення щодо тебе.

Лето, зауваживши, як кожен рух і слово цього чоловіка видає смертоносне для нього рішення, дивувався, що хтось намагається його ошукати. Він сказав:

— Я знаю, що Шулох — це Ахль ас-сунна ва-ль-джама’а.

— Що знає дитина про справжній світ? — спитав Мюріз, знаком наказавши Лето йти попереду нього до ’топтера.

Лето підкорився, проте пильно прислухався до звуку фрименової ходи.

— Найпевніший спосіб зберегти таємницю — це переконати людей, що вони вже знають відповідь, — промовив Лето. — Тоді люди не ставлять питань. Мудро з вашого боку, з боку тих, кого вигнали з Джакуруту. Хто б повірив, що Шулох, казково-міфічне місце, існує насправді? І як це зручно для контрабандистів та будь-кого, хто прагне дістатися на Дюну.

Мюрізові кроки стихли. Лето повернувся спиною до боку ’топтера, з крилом ліворуч.

Мюріз стояв за півкроку від нього, витягши мауля-пістоль, націлений просто на Лето.

— Отже, ти не дитина, — промовив Мюріз. — Проклятий карлик прийшов за нами шпигувати! Я думав, що ти говориш надто мудро для дитини, але ти сказав надто багато й надто швидко.

— Не надто, — відповів Лето. — Я — Лето, дитина Пола Муад’Діба. Якщо ти мене вб’єш, ти й твої люди проваляться у пісок. Якщо пощадиш, я приведу тебе до величі.

— Не грай зі мною в такі ігри, карлику! — гримнув Мюріз. — Лето у справжньому Джакуруту, звідки, як ти кажеш…

Урвав. Рука з пістолем легко опустилася, довкола очей з’явилися зморшки від здивування.

Саме такого вагання і сподівався Лето. Кожним своїм м’язом зробив знак, наче хоче ворухнутися ліворуч, тоді як його тіло перемістилося не більше як на міліметр, а зброя фримена безладно гойднулася до краю крила. Мауля-пістоль вилетів Мюрізові з руки, і, перш ніж він устиг отямитися, Лето був уже поруч з Мюрізовим крис-ножем, притиснутим до спини чоловіка.

— Вістря отруйне, — промовив Лето. — Скажи своєму приятелю в ’топтері, що він має залишатися точнісінько там, де є, і взагалі не рухатися. Інакше я змушений буду тебе вбити.

Мюріз, притиснувши до грудей поранену руку, хитнув головою в бік постаті в ’топтері й сказав:

— Мій компаньйон, Бехалет, тебе чув. Сидітиме непорушно, як скеля.

Знаючи, що в нього мало часу, доки ті двоє вигадують план дій або ж їхні друзі прийдуть з’ясувати, що сталося, Лето швидко промовив:

— Ти мене потребуєш, Мюрізе. Без мене хробаки та їхні прянощі зникнуть із Дюни.

Відчув, як фримен застиг.

— Звідки ти знаєш про Шулох? — спитав Мюріз. — Я знаю, що ті в Джакуруту нічого не казали.

— То ти визнаєш, що я Лето Атрід?

— Ким іще ти можеш бути? Але як ти…

— Бо ви тут, — відповів Лето. — Шулох існує, а все інше вкрай просто. Ви — Вигнанці, які втекли, коли Джакуруту знищили. Я бачив, як ви сигналізуєте крилами, отже, не використовуєте жодного пристрою, який можна почути на відстані. Ви збираєте прянощі, отже, торгуєте. Торгувати ви можете лише з контрабандистами. Ви контрабандисти, а все-таки фримени. Отже, ви з Шулоху.

— Навіщо ти провокував мене, щоб я вбив тебе на місці?

— Бо ти й так би мене вбив, коли б ми повернулися до Шулоху.

Тіло Мюріза враз застигло.

— Обережно, Мюрізе, — перестеріг Лето. — Я про вас знаю. Це така ваша історія — забирати воду необачних подорожніх. Це й досі ваш звичний ритуал. Як інакше ви змогли б закрити рот тим, хто на вас наткнувся? Як інакше вберегти таємницю? Батіг! Улестити мене ласкавими епітетами й приязними словами. Навіщо марнувати воду, проливаючи її в пісок? А якби мене не стало, як і багатьох інших, то що ж, це Танзеруфт мене забрала.

Мюріз зробив правою рукою знак Рогів Хробака, що мав відвернути рихані, прикликану словами Лето. А Лето, знаючи, що старші фримени не довіряють ментатам, як і всьому, від чого віяло розширеною логікою, придушив посмішку.

— Це Намрі розбовкав про нас у Джакуруту, — сказав Мюріз. — Я здобуду його воду, коли…

— Ти не здобудеш нічого, крім марного піску, якщо далі клеїтимеш дурня, — промовив Лето. — Що ти вдієш, Мюрізе, коли на всій Дюні з’явиться зелена трава, дерева й відкрита вода?

— Цього ніколи не станеться!

— Це відбувається в тебе на очах.

Лето почув, як Мюріз скрегоче зубами від нестримної люті. Тоді чоловік сказав:

— А як ти міг би запобігти цьому?

— Я знаю план трансформації, — відповів Лето. — Знаю в ньому всі слабкі й сильні місця. Без мене Шай-Хулуд зникне назавжди.

З ноткою лукавства, яка знову з’явилася в його голосі, Мюріз сказав:

— Навіщо нам сперечатися про це тут? Ми тримаємо один одного в шаху. У тебе твій ніж. Ти можеш мене вбити, але Бехалет тебе застрелить.

— Я його випереджу з твоїм пістолем, — відповів Лето. — Тоді я матиму ваш ’топтер. Так, я вмію літати на ньому.

Чоло Мюріза під каптуром прорізала зморшка.

— Що як ти не той, за кого себе видаєш?

— Хіба мій батько мене не пізнає? — промовив Лето.

— Ахххх, — сказав Мюріз. — Звідки ти довідався, га? Але…

Він замовк, похитав головою.

— Мій син — його поводир. Він говорив, що ви обоє ніколи не… Як би ви змогли…

— То ви не вірите, що Муад’Діб читає майбутнє? — спитав Лето.

— Звичайно, віримо! Але він каже про себе, що… — Мюріз знову замовк.

— І думаєте, що він не розуміє вашої невіри, — промовив Лето. — Я дістався саме до цього місця саме в цей час, щоб зустрітися з тобою. Я все про тебе знаю, бо я бачив тебе… і твого сина. Я знаю, наскільки ви певні себе, як глузуєте з Муад’Діба, як плануєте порятувати свій клаптик пустелі. Але ваш клаптик пустелі без мене приречений, Мюрізе. Утрачений навіки. Тут, на Дюні, усе зайшло надто далеко. Мій батько майже втратив видіння, і ти можеш звернутися лише до мене.

— Той сліпець… — Мюріз зупинився, ковтнув слину.

— Він невдовзі повернеться з Арракіна, — сказав Лето, — а тоді ми впевнимося, наскільки він сліпий. Як далеко ти відійшов від давніх фрименських звичаїв, Мюрізе?

— Що?

— Він має з вами Вадкюаз. Ваші люди знайшли його самого в пустелі й привели до Шулоху. Яка багата знахідка! Багатша, ніж жила прянощів. Вадкюаз! Він жив із вами; його вода змішалася з водою