Читати книгу - "Фірма"

він використав неправильні номери доступу, то що він в дідька копіював? Я не знаю. Всі кабінети були замкнені, крім хіба Ейвері. Тож я запитав у Ейвері. А в нього там є ряд металевих шаф, де складені справжні справи. Він їх тримає замкненими. Але того дня і він, і Мак-Дір, і секретарки цілісінький день порпалися. І Ейвері міг забути їх замкнути тоді, коли поспішав на літак. Ну й що! А навіщо Мак-Діру копіювати справжні законні справи? Він це й не робив. Та як і в кожного партнера, чиї кабінети на другому поверсі, в кабінеті Ейвері стоять чотири шафи з секретними папками. Ніхто ж їх не торкається, правда? Такі правила фірми: навіть жоден із партнерів до чужих не торкнеться. Папки замкнені надійніше за мої. Тож Мак-Дір без ключа не міг до них добратися. Ейвері свої ключі мені показав. Сказав, що два дні перед сьомим квітня до тих шафок не торкався. Він усі документи переглянув, здається йому, що все в порядку. Не видно, щоб хтось у них рився. Але хіба ви можете подивитися на якусь папку й визначити, копіювали її, чи ні? Ні, не можете. Я теж не можу. Тож я забрав ті папки сьогодні зранку і пошлю їх до Чикаго. А вони нехай перевірять на відбитки пальців. Це займе тиждень.

— Не міг він ці папки копіювати, — мовив Ламберт.

— А з чого ще би він міг копії робити, Оллі? Тобто, я про те, що на четвертому поверсі там усе замкнено. На третьому теж. Все, крім кабінету Ейвері. А допустімо, що вони з Таррансом шепочуться в закутках, то що ж його цікавить в кабінеті Ейвері? Нічого, крім таємних матеріалів.

— Тож ти припускаєш, що в нього є ключі, — сказав Лок.

— Так, я роблю висновок, що він зробив собі копію ключів Ейвері.

Оллі форкнув і засміявся роздратовано.

— Це просто неймовірно. Я не вірю.

Чорні Очиці виклично втупився у Вашера, недобре всміхаючись.

— І як йому вдалося дістати копії ключів?

— Гарне запитання, і на нього я не можу відповісти. Ейвері мені свої ключі показав. Дві зв’язки в нього з одинадцятьма ключами. Він постійно їх носить при собі. Це ж правила фірми, правда? Так і має чинити кожен хороший юрист. Коли він не спить, ключі при ньому завжди, в кишені. А коли спить, вони під матрацом.

— Куди він їздив минулого місяця? — запитав Чорні Очиці.

— Забудьмо про політ у Г’юстон на зустріч із Кеппсом минулого тижня. Це занадто близько за часом. А до того він літав на два дні на Великий Кайман, це було на перше квітня.

— Я пам’ятаю, — Оллі уважно слухав.

— Молодець, Оллі. Я запитав, чим він займався там вечорами, а він відповів: нічим, крім роботи. Одного вечора посидів у барі, ось і все. Клянеться, що обидві ночі він спав сам. — Девашер увімкнув кнопку портативного магнітофона. — Але він нам збрехав. Ось цей дзвінок було зроблено о дев’ятій п’ятнадцять ранку другого квітня зі спальні котеджу «А».

Ввімкнувся запис:

«Він у душі», — мовила перша жінка.

«З тобою все гаразд?» — голос другої жінки.

«Так, все добре. Він і не зміг би, якби й захотів».

«Чому так довго?»

«Він ніяк не прокидався».

«Про щось підозрює?»

«Ні, він нічого не пам’ятає. Думаю, що в нього болить голова».

«Скільки ти ще там будеш?!»

«Коли вийде з душу, я поцілую його на прощання. Ще десять-п’ятнадцять хвилин».

«Окей, не барися».

Девашер натиснув на іншу кнопку і знову взявся ходити по кабінету.

— Я поняття не маю, хто вони такі і не став допитуватися в Ейвері. Поки що. Він вже мене турбує. Дружина подала на розлучення, а він втрачає контроль. Постійно шукає собі жінок. І це ставить під загрозу нашу безпеку. Я маю підозру, що Лазаров скаже серйозно за нього взятися.

— З її слів видно, що в нього тяжке похмілля.

— Так, очевидно.

— Ти думаєш, що вона зробила копії ключів? — запитав Оллі.

Девашер стенув плечима, тоді сів у потерте шкіряне крісло. Його запал вже згас.

— Таке можливо, та навряд. Припустімо, він підчепив у барі якусь жінку, вони напилися, і певно, було вже пізно, коли пішли до ліжка. Як же вона посеред ночі могла зробити копії ключів на маленькому острові? Тому я й сумніваюся.

— Але в неї ж була подруга, — наполягав Лок.

— Так, і я не розумію, що там сталося. Можливо, вони сподівалися вкрасти його гаманець і не вийшло. Щось пішло не так. Він зажди носить пару тисяч готівкою в гаманці; а коли він напився, хто його знає, що їм наговорив. Може, вона в останню хвилину хотіла вкрасти гроші й дати дьору? Та вона цього не зробила. Не знаю, чому.

— Ще якісь припущення? — поцікавився Оллі.

— Поки що ні. Я люблю будувати припущення, але уявити таке, що ці жінки витягнули ключі, серед глупої ночі на острові. Примудрилися зробити дублікати, ще й так, щоб він не помітив нічого, а тоді одна щоб знову забралася до нього в ліжко — ні, я не можу. А ще це має бути пов’язано з Мак-Діром, який використав копір на четвертому поверсі... ні, це вже занадто.

— Я згоден, — мовив Оллі.

— А що з комірчиною? — запитав Чорні Очі.

— Я про це теж подумав, Нате. Я вже й сон втратив насправді, коли про це думаю. Якщо її цікавили записи, що зберігаються в комірчині, тоді має бути між нею й Мак-Діром чи ще з кимось там поблизу якийсь зв’язок. А я того зв’язку не виявляю. Хай навіть вона знайшла комірчину й документи, тоді що вона може з ними зробити посеред ночі, коли нагорі спить Ейвері?

— Вона могла їх почитати.

— Ага, там їх мільйон. Ти не забувай, що перед тим вони з Ейвері разом пили, інакше він її би запідозрив. Отже, весь вечір вони пили, розважалися. То що, вона чекає, поки він засне, і тоді враз її тягне піти донизу й почитати банківські записи? Ні, хлопці, так не піде.

— Вона могла працювати на ФБР, — гордо висловив здогад Оллі.

— Ні, не могла.

— Чому?

— Все просто, Оллі. ФБР цього не стало робити, адже обшук вважався б незаконним і документи би не