Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

4 січня 1936 Кінець світу
Мов бура плахта, хмара круків сідає на дахах бриластих, і місяць, звівши сині руки, немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, за малість, зрадність і підлоту, за злочини, що повне ними кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони[89] покутних псалмів заспівали, і калібани[90] били в дзвони, й гетери, мов кобили, ржали. Мерзенні, сороміцькі, мертві люїзи з ліжок виходили, й сарданапалів гордих жертви червоні язики гострили. Мов стріл дванадцять з неба пращі, вітрів дванадцять шле додолу, й Земля розкрила зворів пащі, й розбите в кусні Сонця коло. Гримить підземний лоскіт здаля, вдаряє в мури буря дзвонів, і місто котиться в провалля під лопіт крил і мегафонів. 4 січня 1936 Концерт з Меркурія
Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, у скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур'ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль. Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах, холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль. Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі, старі перини, мокрі рожі і черва з книжок. В радіостанції натхненний спікер накладає на ночі грамофон холодний місяця кружок. 20 травня 1935 Мертві авта
Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать і крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають, і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають. Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих, колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві. Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви. Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають, з-під площ, з-під трав. Метрополю, долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт! 5 листопада 1935 Сурми останнього дня