Читати книгу - "Чтиво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Білл розсміявся.
— Мушу тебе розчарувати.
Вони постояли ще трохи. Почався приплив.
— Я не міг утриматись,— сказав Пфефферкорн. Білл покосився на нього.
— Не міг не телефонувати,— сказав Пфефферкорн.— Я б телефонував, доки вона піднімає слухавку.
Білл промовчав.
— З нею все гаразд? — запитав Пфефферкорн.
— Наскільки мені відомо, так. Сумує за тобою, звісно. Але у неї своє життя.
— Саме цього мені б і хотілося.
Білл кивнув.
— Не знаю, як я почуваюся через це,— продовжив Пфефферкорн.— Лишити її в його руках.
— Думаєш, безпечніше було лишити в інших руках?
Пфефферкорн задумався.
— Може, й ні.
— Ну от.
Вони помовчали.
— Там дитина,— сказав Пфефферкорн.
Білл не відповів.
— Я чув плач.
Білл вагався.
— Хлопчик.
— Як назвали?
— Чарльз.
— Чарльз,— повторив Пфефферкорн.
— Вони називають його Чарлі.
— Мені подобається,— сказав Пфефферкорн.
Білл знову повагався, але дістав із нагрудної кишені фото.
Пфефферкорн подивився на онука. Особливої схожості з собою не знайшов. Та дочка була копією його колишньої дружини, не його. Чорне волосся дитини стирчало з-під білого капелюшка. Очі були блакитними, але це нічого не означає. У дочки очі теж були блакитними, а згодом потемніли до шоколадно-коричневих. Усе змінюється.
— Він гарний,— сказав Пфефферкорн.
Вілл кивнув.
— А друге ім’я він має?
— Артур.
Вони помовчали.
— Можна лишити собі? — запитав Пфефферкорн.
— Я тобі і привіз.
— Дякую.
Вілл кивнув.
Тиша.
— Ти гарний письменник,— сказав Пфефферкорн.— І завжди таким був.
— Ти не мусиш мені брехати.
— Я не брешу. Ти маєш талант.
— Дуже мило з твого боку.
— Просто прийми комплімент.
— Гаразд.
Тиша.
— Ця угода, яку вони тобі запропонували,— сказав Пфефферкорн.— Є в ній щось таке, чого я не розумію. Ти ж маєш бути мертвим.
Вілл кивнув.
— І раптом ти видаєш нову книгу?
— Скажуть, що знайшли неопублікований рукопис.
— Навіщо їм ти? Вони можуть надрукувати що завгодно і приліпити твоє ім’я.
— Гадаю, це щось на кшталт нагороди за тридцять років служби.
— Дозволити тобі жити?
— І публікуватися,— додав Вілл.— Не забувай.
— Справедливо.— Пфефферкорн трохи поміркував: — Скажімо, ти зробиш це. Як вони дізнаються?
— Дізнаються.
Пфефферкорн глянув другу в очі.
— Вони спостерігають,— пояснив Вілл.
— Зараз?
Вілл кивнув.
— Де вони?
Білл зробив широкий жест рукою. Всюди.
— Тож вони дізнаються, якщо ти цього не зробиш,— сказав Пфефферкорн.
— Здається.
— І тоді?
Білл мовчав.
— Що станеться з тобою? — запитав Пфефферкорн.
— Звернись до своєї уяви,— буркнув Білл.
Вони довго мовчали.
— Виконуй,— сказав Пфефферкорн.
Білл здивовано глянув на нього.
— Що?
— Виконуй угоду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чтиво», після закриття браузера.